дивись.info

Як українець отримав шанс на життя завдяки білоруському серцю

Як українець отримав шанс на життя завдяки білоруському серцю
Фото: Максим Греков// Facebook

Система трансплантація органів в Україні по-справжньому запрацює тоді, коли нею почнуть опікуватись. Як з’ясувалось, для злагодженого механізму роботи бракує дуже мало, втім в держави поки немає ресурсів задля її реалізації.

Читайте також: Вдихнути життя, або Чому система трансплантацій в Україні не працює

Кілька років тому про пересадки органів у вітчизняних лікарнях уже говорили, втім проводили їх набагато рідше. Багато українців так і не дочекались свого шансу або ж їхали за кордон із надією на порятунок.

Максиму Грекову зараз 36 років і в нього є нове серце. Він подорожує світом, двічі підкорив Говерлу, веде активний спосіб життя та фільмує це на відео. Чоловіку провели пересадку в Білорусі 2016 року, і він поділився із ІА Дивись.info своєю історією.

«До цього я не хворів, відзначався хоч і не богатирським здоров’ям, то принаймні вищим середнього. Без проблем їздив на велосипеді по 100 кілометрів лісами, відвідував тренажерний зал, подорожував і займався лижним спортом. Щоправда, трохи курив, та не був затятим курцем. Зі здоров’ям у мене було добре», – розповідає Максим.

Максиму здійснили пересадку серця у 32 роки.

Ситуацію змінив випадок, після якого життя чоловіка розділилось на «до» і «після».

Максим говорить, що одного разу, коли він збирався на баскетбольне тренування у нього заболіло справа – гострий апендицит.

«Викликали «швидку», мене забрали, зробили кардіограму, кажуть, що все (з серцем – ред.) погано, кілька разів переробляли кардіограму. І отже, історія з апендицитом була довгою: одне слово, зробили мені апендоктомію і наполегливо порадили шукати кардіолога. У мене тоді був веселий настрій, незважаючи на серйозні обличчя медиків, бо, здавалося, такі проблем можуть бути у будь-кого, тільки не в мене», – поділився чоловік.

У мене тоді був веселий настрій, незважаючи на серйозні обличчя медиків, бо, здавалося, такі проблем можуть бути у будь-кого, тільки не в мене

Далі Максим розповідає про те, як усе починалось. Чи не найважливіше – спершу усвідомити, що це все коїться саме із тобою.

«Спочатку я звернувся до одного лікаря, який, як дипломатично описують у Вікіпедії, зробив несприятливий прогноз. А це означає, що все, капець, насправді. Загалом з таким діагнозом можна прожити або два тижні, або п’ять років, по-різному. Потім я звернувся до другого, третього і четвертого лікаря, щоб отримати підтвердження діагнозу, і зрозумів, що немає жодних варіантів», – описує чоловік.

З таким діагнозом можна прожити або два тижні, або п’ять років, по-різному

Згодом Максимові відновили ритм серця, тому що на той час у нього вже було кілька видів аритмії (але не настільки критичних) загрозливих для життя, як говорить сам чоловік. А після відновлення залишились не такі критичні.

«Розпочалась підтримуюча терепія. Я почав повільно згасати. З часом стан поступово погіршувався. Ніхто не говорив, що можна робити. Лікар, що мене лікував в Інституті Амосова, сказав, що немає куди відтягувати, а по-друге, в той час в Україні взагалі не пересаджували серця, і мій стан був більш-менш тяжким як зовнішньо, так і за відчуттями.

Розпочалась підтримуюча терепія… я почав повільно згасати

Там мені зробили МРТ і тоді виявилось, що, по суті, більша частина серця бовтається, як ганчірка: скорочуються тільки стінки та верхня частина. Вже було очевидно, що шлях лише один. Чомусь в інститутах раніше не радили, куди можна звернутись. Мені не давали жодних опцій, конкретно не пощастило тоді з лікарями, ніхто не говорив, що мені далі треба робити. Вони питали: «Маєш 100 тисяч доларів?» – «Звісно, що ні». – «Ну тоді, все», – продовжує Максим.

Там мені зробили МРТ і тоді виявилось, що, по суті, більша частина серця бовтається, як ганчірка

Максимові Грекову провели операцію з пересадки серця в Білорусі, на яку, на щастя, йому не довелось чекати довго.

«Мені пояснили, що в Білорусі оперують українців, але навіть там пересаджують не більше ніж 10% трупних органів, тобто за законом 90% оперують білорусів. Якщо ти стоїш у черзі на пересадку з білорусом, то стовідсотково орган насамперед дістанеться йому.

…якщо ти стоїш у черзі на пересадку з білорусом, то стовідсотково орган насамперед дістанеться йому

Я почав збирати документи. Перед операцією, коли в мене ще не було шансів на пересадку, я вже не міг лежати: з’явилась задишка навіть без ходьби. Коли повертався на бік, задишка зникала, згодом зникла можливість навіть лежати на боці. У той час з’явився кашель з кров’ю, сильні набряки, зараз на ступнях залишились ще ті розтяжки», – розповідає Максим.

Хлопець зізнався, що фінансово його тоді підтримували друзі, які розпочали збір коштів.

«Потім матеріалізувалися друзі, які постійно турбувалися про мій стан. Я не жалівся. Нічого не просив, вони почали збирати гроші (зібрали 17 тисяч доларів), допомогли фінансово», – каже Максим.

Максим Греков розповідає, що процес перед самою трансплантацією є не менш складним. Йдеться про обов’язкові обстеження, підготовку організму як на фізичному, так і на психологічному рівні.

«Етап дуже складний. У Білорусі потрібно було дізнатись, чи є місце, вони додаткаво мали мене обстежити, наскільки я операбельний. Мене поклали до лікарні, почали процес виводу з рідини з організму. За кілька днів вивели з мене, здається, 12 літрів. Після цього відбувався процес з переказом коштів, поки я там лежав. Потім у лікарні провели всі аналізи, сказали, що я операбельний. Медики зібралися на консиліум і запитали мене, чи готовий я до операції? Якби я виявив непевність, то, найімовірніше, мене б не поставили в «лист очікування» та виписали.

Медики зібралися на консиліум і запитали мене, чи готовий я до операції? Якби я виявив непевність, то, найімовірніше, мене б не поставили в «лист очікування» та виписали

Звичайно, я готовий, навіть дивувався, чому мене про це запитують. Мене поставили в «лист очікування». Певний час я залишався в лікарні», – каже чоловік.

Максим ділиться, що найбільше його вразив факт неспроможності володіти ситуацією.

«Можу навести приклад, коли я повернувся з лікарні до готелю, то трохи менше 20 хвилин піднімався на третій поверх – долав дві-три сходинки та сідав, щоби віддихатись. Особливо, це вдаряє по свідомості. Я пам’ятаю час, коли біг на дев’ятий поверх, перестрибуючи дві сходинки без передишки. На дев’ятому поверсі я зупинявся та дихав носом, а тут не можу двох східців подолати.

З третього разу мені повідомили, що знайшовся донор, є сумісність, сказали готовуватись до операції. Дали мені прийняти супресії, адже без них імунітет за кілька годин знищує новий орган при гострому вторгненні. Ці препарати я прийматиму пожиттєво», – розповідає чоловік.

Макс зазначає, що перший час після операції потрібно бути дуже організованим: багато прийомів таблеток, різних нюансів із аналізами тощо. Якщо людина починає нехтувати цим, то доволі швидко помре.

Перший час після операції потрібно бути дуже організованим

«Я прокинувся і зрозумів, що все гаразд, потім почався процес до реабілітації. Я весь дірявий, у трубках, катетерах. Поступово все це зникало, кількість препаратів скорочувалось: раніше на добу я приймав 11-12 разів ліки, що пригнічують імунітет, я пив їх за будильником, з них 4-5 разів супресії. Коли аналізи показують, що все в нормі, їхня кількість змінюється: зараз я приймаю супресії тричі на добу», – ділиться Максим.

Він розповідає, що його життя кардинально змінилось, хоча улюблені справи, захоплення та хобі завжди залишатимуться стабільними.

Через пів року Максим віднов тренування, а зараз займається спортом у такому ж режимі, як і до операції

«Я по-справжньому ціную життя. Зараз я подорожую більше, ніж до пересадки, хоча заробляю менше. Через два тижні я почувався вже набагато краще, ніж одразу після пересадки, через три місяці — ще краще і так далі. Через пів тори року, напевно, я відчув помітний прогрес. Відновлення, згідно з каноном, має тривати не менше пів року. Також зменшується кількість аналізів: раніше я ходив кілька разів на тиждень, здавав кров, робив МРТ тощо, зараз я з’являють у лікарні раз на три-чотири місяці», – каже Максим.

Зараз я подорожую більше, ніж до пересадки, хоча заробляю менше

Уже через пів року чоловік поступово почав відновлювати режим тренувань, а зараз, коли минуло понад чотири роки, робить безперешкодно ті вправи, що й до трансплантації.

«Через пів року почав займатись поступово спортом: починав з трьох відтискань, вже зараз зранку роблю 80 за три підходи.

Я будую доволі амбітні плани, менше часу витрачаю на дурниці та мрію здійснити навколосвітню подорож на українських номерах, в мене багато знайомих по всьому світі. Це був би документальний фільм», – закінчив свою розповідь Максим Греков.

До слова, цей фільм не лише про подорожі, а й про людей. Людей, котрі також зажили заново після пересадки органів і власним прикладом доводять, що перешкоди тільки в нашій голові.

Мар’яна КОВАЛЕНКО

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.