Замах у Львові на Пілсудського та Грабовського, який перезавантажив національно-визвольні змагання

120134605_330448845043683_5373655696580359848_n

Колонка Івана Хоми, історика, доцента Національного університету «Львівська політехніка».

25 вересня 1921 р. у Львові відбулось урочисте відкриття виставки, орієнтованої на розвиток міжнародної торгівлі Польщі – «Східні торги». Відкривати виставку приїхав начальник держави Юзеф Пілсудський. До Львова прибув 25 вересня, о 10 годині, на залізничний вокзал. Супроводжував керівника Польщі львівський воєвода К. Грабовський. З вокзалу офіційна делегація вирушила до Кафедрального собору на службу Божу, а після її завершення до Стрийського парку, де на 12.00 було заплановано відкрити роботу «Східних торгів».

Юзеф Пілсудський.

З нагоди приїзду Пілсудського до Львова місцеві поляки на 17.00 запланували урочисте відкриття польського герба на вежі ратуші. Після цієї урочистої події у ратуші відбулась вечеря. На 21.00 була запланована вистава в Оперному театрі, а о 23.00 Пілсудський мав покинути місто.

Відбувши урочисту вечерю в ратуші, Пілсудський з Грабовським вийшли на вулицю, де їх зустріло багато людей і попрямували до автомобіля. Першим у автомобіль справа сів Пілсудський, а зліва Грабовський. Щойно авто рушило, пролунало три постріли в бік, де сидів Грабовський. Пілсудського кулі не зачепили, а Грабовський отримав два поранення – в праве плече та ліву руку. Довелось 30 днів перебувати на лікарняному.

Львівський воєвода у 1921 – 1924 рр. К. Грабовський.

Пролунав четвертий постріл, яким виконавець замаху мав намір скоїти самогубство. Однак розлючені люди накинулися та завадили цьому. Поліції вдалося запобігти самосуду.

У відділку поліції було встановлено, що стріляв 21-річний Степан Федак. Його батько Степан Федак ключова постать українського громадсько-політичного, бізнесового та фінансового життя, директор страхового товариства «Дністер» та гуманітарної організації «Український горожанський комітет».

На час скоєння замаху на Пілсудського та Грабовського біографію Степана Федака молодшого (1900 – 1944), якого вдома та друзі звали «Смок», визначало: у віці 15 років, під час Першої світової війни, вступив до Українських січових стрільців, де проходив службу до 1917 р.; вчився у військовій академії у Відні, а з початок польсько-української війни в листопаді 1918 р., вступив до складу Галицької армії; служив в Армії УНР, з якої звільнився в грудні 1920 р. та повернувся до Львова.

Федак Степан Степанович

Зі спогадів Ольги Кузьмович, племінниці Федака молодшого, слідує: «Смок, якого ніхто інакше не називав, як тим псевдо, був постійно журбою родини, а зокрема мого дідуся, що того свого сина особливо любив. Але у зустрічах зі мною Смок був завжди веселий, повний життя і цікавих розповідей, що мені нагадували улюблені в тому часі для мене кримінальні романи».

Під час слідства, правоохоронні органи фактично взялись за те, щоби довершити справу із знищення українського студентського руху та зупинити процес формування Українського таємного університету. Станом на середину 1921 р. саме український студентський рух був найбільш дієвою громадсько-політичною силою в окупованій Польщею Галичині. Натомість політичні сили тільки приходили до тями в умовах окупації та очікували на результат дипломатичної боротьби державного центру ЗУНР у Відні.

Так, 19 вересня 1921 р. на допиті у поліції перебував ректор університету проф. В. Щурат, 22 вересня в черговий раз допитували колишнього голову Українського студентського союзу Я. Чижа, голову товариства «Академічна поміч» М. Матчака та голову товариства «Академічна громада» С. Рудика. Між іншим, діяльність Українського студентського союзу, польськими урядовцями та поліцією, була заборонена 29 квітня 1921 р. Підставою було те, що союз у своїй резолюції від 23 квітня вважав польську владу в Західній Україні окупаційною. Хоча резолюція закликала університети ліквідувати національні обмеження для українських студентів, які мали намір відновитись або вступити в університет чи політехніку. У тому числі закликали ліквідувати правило «Numerus clausus». 23 вересня 1921 р. закрили «Академічну громаду» за те, що вона організовувала прийом українських студентів до Українського таємного університету.

Слідство по справі замаху тривало понад рік. За його результатами на лаві підсудних опинилось 13 представників українського студентського руху. Серед них, С. Федак, В. Кучабський, М. Матчак, Д. Паліїв, Ф. Штик, Б. Гнатевич, О. Коберський, П. Яремійчук, В. Голубович, М. Тофан, О, Горобійовський, І. Білецький та Є. Зиблікевич.

Я. Чиж, якого слідство вважало лідером студентського руху і організатором замаху на львівського воєводу К. Грабовського втік.

Суд по цій справі тривав з 23 жовтня до 18 листопада 1922 р. Обвинувачених за час слідства і під час судового процесу захищало 82 адвокати, під час суду в залі було до 60 кореспондентів.

Для українців, які не змирились з окупацією Західноукраїнської Народної Республіки, цей процес став доброю нагодою заявити про польську владу як окупаційну і про те, що вони будуть продовжувати боротьбу за самостійну та соборну українську державу. Зокрема адвоката Глушкевича суд покарав штрафом у розмірі 40 тис. марок за образу Польщі.

Перед початком процесу адвокат Филип (Пилип) Евин запропонував усунути тих присяжних, які не розуміють української мови. Голова засідання Маєр запевнив, що всі присяжні розуміють українську. Далі Ф. Евин запропонував проводити процес українською мовою, оскільки всі адвокати та підсудні українці. Обвинувачений С. Федак заявив, що відповідатиме на запитання, які лунатимуть, українською мовою. Маєр відповів, що трибунал розуміє українську, як обвинувачені польську. Загалом було прийнято рішення проводити процес польською мовою, а при потребі використовувати перекладача.

Коли розпочався процес, головуючий Маєр ламаною українською мовою запросив обвинувачених представитись. Більшість з них, представляючись, додавали, що вони є старшинами Армії УНР або УГА.

В обвинувальному акті С. Федак, який зачитувався українською мовою, звинувачувався в замаху на життя Начальника держави Ю. Пілсудського та воєводу Грабовського. Решта підсудних були звинувачені в співорганізації замаху, що мало призвести до початку громадянської війни.

Коли розпочався допит, С. Федака заявив, що польський суд немає права його судити, бо він не є громадянином Польщі, а замах здійсненний не на території Польщі. Тому протестує, адже такий суд не може бути справедливим. Те, що відбується, є актом насильства. Судити його має український суд або третя незацікавлена сторона. Вини за собою не відчуває, а стоїть у суді не як обвинувачений у замаху, а як обвинувачений в протесті проти страшного режиму, який вклав йому в руку 25 вересня 1921 р. зброю. Замах був спрямований не проти Пілсудського, а Грабовського, як репрезентанта польської окупаційної влади. Атентат виконав сам, без жодної сторонньої допомоги. Цей вчинок є криком розправи народу гнобленого народом, який ще декілька років тому стогнав в чужому ярмі.

У процесі слідства було становлено, що організаційним осередком атентату (замаху) був Комітет української молоді (КУМ), створений в липні 1921 р. Метою є прагнення до самостійної, соборної держави Україна. КУМ передбачав досягнення мети збройною боротьбою, для цього було створено військову організацію «Воля», керівництво якою здійснювала «Начальна колегія». Членами колегії були Я. Чиж на псевдо «Сокіл», Д. Паліїв – «Суп», О. Коберський - «Голуб», В. Кучабський – «Ястріб», С. Федак – «Смок», Ф. Штик – «Вампір», Гнатевич Б. – «Ластівка», М. Матчак – «Зозуля». Пресовим органом «Волі» була газета «Наш шлях».

Читайте також: Юліан Лаврівський – львів’янин, який став одним з піонерів українського національного відродження

18 листопада 1922 р. оголошено вирок. Степану Федаку трибунал присудив 6 років перебування у в’язниці. Д. Паліїву, М. Матчаку, П. Яремійчуку та Є. Зиблікевичу трибунал присудив 2,5 роки в’язниці. Ф. Штику, який признав вину трибунал присудив 1,5 роки в’язниці. Решту обвинувачених було звільнено.

До чого призвів цей атентат? Польща посилила свою шовіністичну політику, обманула світову спільноту і не надала українцям автономії, а також посилила заходи боротьби з українським національно-визвольним рухом. Український національно-визвольний рух в умовах окупації перезавантажився, приступив до підпільної революційної діяльності, став ще більш організованим, сильнішим та ідеологічно підкованим. І таки здобув перемогу через 70 років.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: