Батько сотень галицьких храмів: історія архітектора Василя Нагірного

Адже в другій половині XIX ст. школа в українських дітей була далеко не така, як зараз. Та й відвідувати її могли не всі - освіта була необов'язковою. Однак здібних дітей батьки намагалися навчити грамоти. Одним із таких дітей був Василь Нагірний - хлопчина, який з раннього віку залишився без мами, та зумів здобути не лише середню освіту, а й навчався в одному з найкращих університетів світу у галузі технічних і природничих наук (нині - Швейцарська вища технічна школа Цюріха).

Архітектурна спадщина Василя Нагірного налічує кілька сотень об’єктів, серед яких церкви, каплиці, громадські та приватні будівлі.

Василь Нагірний - уродженець Стрийщини. Народився 11 січня 1848 року у селі Гірне в порівняно заможній родині.

Мати померла, коли Василю було півтора року. Після другого одруження батька його опікуном стала батькова мати. Після того, як хлопець закінчив 4 класи сільської школи, взимку 1859 року батько відвіз Василя до Стрия, де записав на 2 курс 1-го класу народної школи.

Невдовзі Василь втратив і батька. Після цього почав заробляти на життя приватними лекціями.

Закінчивши 3 класи реальної школи, у 1866 році Василь Нагірний поїхав до Львова з метою продовжити навчання у четвертому класі. У великому місті, не маючи ні знайомих, ні достатньо грошей на прожиття, він був прийнятий до новоствореної бурси при «Народнім домі». Проте, провчившись один чи півтора місяці в бурсі, покидає її і, не маючи можливості записатись до 4-го класу реальної школи, вступає на дворічні педагогічні курси, де навчається рік. З початком нового шкільного року Василь Нагірний таки вступив до реальної школи і, заробляючи приватними лекціями, закінчив її у 1870 році. У своїх спогадах Нагірний писав, що навчання у вищих класах реальної школи належать до найприкріших у його житті.

У своїх спогадах писав: «Часи ходження до вищих кляс реальної школи належать до найприкріших [часів] мойого життя. Мені майже зовсім забракло усього, що потрібне не тільки для науки, але і до життя. Я не мав ані одної книжки, ані що з’їсти. Нераз жилося кілька днів сухим горохом, купленим за кілька крейцарів... Під час тріскучої зими я ходив в легкій, майже літній одежині. Теплішу одежину, що я мав, позичив я пізньої осені одному товаришеві, який спав на Високім Замку, та він не віддав її мені».

Розпочавши у 1871 році навчання у Львівській технічній академії (тепер –  НУ «Львівська Політехніка»), він вирішує здійснити сміливий задум: на зароблені лекціями у приватній гімназії гроші продовжити  навчання у Вищій технічній школі в Цюріха, а зараз – Федеральна вища технічна школа Цюріха.

Василю Нагірному вдалося дістати право читати лекції в приватній гімназії професора Тшашковського, де викладав рахунки і руську мову. Заощадивши трохи грошей із заробітків у цій гімназії, після закінчення першого року, у вересні 1871 р. поїхав до Цюриха, де вписався на підготовчий курс до Політехніки, а у 1872-му перейшов на відділ будівництва.

До Львова повернувся аж восени 1882 року і почав проєктувати церкви. Перша церква, взірцем для якої послужив Софійський собор у Царгороді, була побудована в Малому Яричеві. Уже через десять років після повернення Василь Нагірний виготовив проєкти для сотні церков, вісімдесят три з яких - муровані. Усього ж за його проєктами побудовано більш як 200 церков.

Найзначнішими фахівці вважають храми у візантійському стилі, зведені Нагірним у багатьох галицьких селах. Загалом кожна четверта церква у Галичині була побудована за його проєктом. До речі, найбільша мурована церква Нагірного зведена у Яворові.

За проєктом Василя Нагірного побудована і церква Успіння Пресвятої Богородиці у Славському, де нещодавно під час ремонтних робіт були знищені унікальні розписи Модеста Сосенка та Юліана Буцманюка. Торік відвідати цей храм приїжджала зі США правнучка Нагірного - Христина Лев. Вона, до слова, 6 років тому заснувала у Штатах фонд, який збирає кошти для реставрації церков в Україні.

Нагірний займався (хоча й менш активно) й створенням світських будівель.

Окрім професійної діяльності, активно включився в український рух. Зазначимо лише, що Василь Нагірний був співзасновником товариств «Славія», «Народна торгівля», «Сокіл», «Зоря», «Дністер», Товариство для розвою руської штуки.

Василь Нагірний був одружений з Марією Дудикевич, донькою пароха селища Рудно під Львовом. Подружжя мало четверо дітей. Найвідоміший із них – Євген Нагірний, котрий успадкував батькову справу і теж став видатним архітектором. Цікаво, що правнукою Василя Нагірного (внучкою його доньки Софії) була легендарна українсько-американська співачка Квітка Цісик.

Помер Василь Нагірний 25 лютого 1921 року. Похований у Львові, на Личаківському кладовищі.