Погіршення ситуації та законодавчий прогрес: чи стане 2020 рік історичним у боротьбі з домашнім насильством

З одного боку, випадки насильства почастішали через глобальний карантин, з іншого – громадськість сказала своє слово та зібрала необхідну кількість підписів під петицією до президента з вимогою ратифікувати Стамбульську конвенцію (Конвенцію Ради Європи «Про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами). Конвенція наразі так і не ратифікована парламентом, натомість Україна долучилася до «Партнерства Біарріц», а президент провів зустріч з представниками профільних громадських організацій та підписав указ про невідкладні дії щодо подолання насильства.

Разом з експертками розбираємося, чи стане 2020 рік визначальним у цій темі для України.

На 40% більше звернень до поліції

Цьогорічна пандемія, безперечно, загострила проблему домашнього насильства в Україні. За перші пів року кількість повідомлень про домашнє насильство збільшилася на 40% порівняно з минулим роком. Про це  повідомила заступниця міністра внутрішніх справ Катерина Павліченко. В абсолютних цифрах – це понад 101 тисяча звернень до правоохоронців за 6 місяців. Щоправда, на сам період жорсткого карантину кількість звернень до поліції не була значно вищою. «У період карантину тема домашнього насильства стала ще більш актуальною, оскільки люди виявилися дещо в закритому приміщенні і в постійному перебуванні вдома. Незважаючи на це, Національна поліція не фіксувала таких різких збільшень викликів на лінію «102» щодо домашнього насильства в період карантину», - зазначила Павліченко.

Правозахисники пояснюють це тим, що постраждалі часто просто не мали можливості звертатися до правоохоронців. Як ми писали раніше, за статистикою лише кожна десята постраждала від домашнього насильства особа звертається по допомогу, а за даними міжнародних фондів, в Україні понад мільйон громадян потерпають від насильства у сім’ї.

 

Міжнародні організації, що займаються цією тематикою, відзначають, що такий сумний досвід України – не унікальний. «Домашнє насильство – проблема не лише українська, звичайно ж, це проблема актуальна у всьому світі. І, на жаль, ще жодна з країн не спромоглась цю проблему остаточно викорінити, незалежно від статусу та фінансових ресурсів, - коментує Тетяна Медун, керівниця національного проєкту від ОБСЄ, Програма «Безпека людини». -  Серед країн пострадянського простору Україна першою прийняла Закон з протидії насильству в сім’ї, ще у 1991 році. Закон не був досконалим, він декілька разів змінювався, та все ж заклав підвалини для розбудови системної протидії домашньому насильству».

Ратифікувати конвенцію

Прикметно, що саме цього року, в розпал пандемії українці однозначно висловили власне ставлення до проблеми. Понад 25 тисяч підписів, які були необхідними, аби петиція з вимогою ратифікувати Стамбульську конвенцію потрапила на розгляд президенту, були зібрані за лічені тижні.

Конвенція вже понад 9 років тому підписана українською стороною, втім так досі й не ратифікована. Це мають зробити депутати Верховної Ради України, які поки цього питання не розглядають. Але є й хороші новини – нещодавно Україна приєдналася до «Партнерства Біарріц». Це – міжнародна ініціатива рівних прав і можливостей для всіх. Серед пріоритетів партнерства – боротьба з домашнім та сексуальним насильством та вдосконалення законодавства з протидії насильству.

«Приєднання до «Партнерства Біарріц» – це досить позитивний знак, який означає, що на вищих щаблях влада бачить цю проблему, - зауважує Тетяна Медун, керівниця національного проєкту від ОБСЄ, Програма «Безпека людини». - Ратифікація Стамбульської конвенції дозволила б зробити наступний крок на цьому шляху. Разом із тим, результатів у подоланні проблеми не можна досягти самим лише приєднанням до міжнародних правових механізмів, вони створюють зовнішній позитивний стимул, але ключове – працювати вдома. Якщо дивитися в перспективі, то за останні кілька років Україна істотно просунулась у питанні протидії домашньому насильству».

Правозахисниця та заступниця директорки центру «Жіночі перспективи» Марта Чумало вже пояснювала, чому ратифікація цього документу така важлива для України: «Коли держава ратифікує Стамбульську конвенцію, вона бере на себе зобов’язання щодо забезпечення мінімальних стандартів, за яких вона буде боротися з насильством. Стамбульська конвенція має стандарти до підготовки фахівців, які працюють із постраждалими, а також профілактичні програми. Держава, по-перше, бере на себе зобов’язання, а по-друге, звітує перед Радою Європи і час від часу до держави приїжджає комісія, яка перевіряє дотримання цих стандартів. Тобто це зовсім інший рівень».

Після завершення підписної кампанії перші особи держави влаштували дві зустрічі з профільними організаціями, що працюють на подолання домашнього насильства. Львівська правозахисниця Марта Чумало брала участь у цих заходах, на другому був навіть президент.

«Я би не сказала, що це була суто формальна зустріч, бо там були всі перші особи: президент, прем’єр-міністр, голова Офісу президента, дружина президента, уповноважена ВР з прав людини та багато представників міжнародних фондів, - ділиться враженнями експертка. - Президент підписав при нас новий указ «Про невідкладні дії для подолання домашнього насильства в Україні». Я виступала як представниця українських громадських організацій, які працюють на протидію домашньому насильству, говорила про те, що відбувається. Це вперше в Україні президент бере участь в таких темах, висловлює в них зацікавленість, але я не знаю, наскільки це формальність».

Правозахисниця зауважує, що цього разу влада навіть дослухалася до представників третього сектору в розробці президентського указу. «Перша зустріч, на якій я також була, відбувалася в травні. Тоді зустрічалися ГО та дружина президента, - розповідає Марта Чумало. - Тоді було багато виступів, чимало говорили про проблеми й обговорювався серед експерток і експертів цей президентський указ. Ми мали доволі номінальну, але можливість, вплинути на текст. Наприклад, те, що я пропонувала додати в цей указ, прийнято. Крім того я бачила цілими цитатами те, що моя колега з іншої організації подавала, бо я читала її текст і впізнала його. Ми мали можливість цей указ якось коригувати. Указ в результаті, звичайно, неідеальний. В дечому він мені не подобається, в якихось формулюваннях я категорично не погоджуюся. Але я розумію, що він компромісний. Ми маємо зараз дуже сильне лобі проти ратифікації Стамбульської конвенції, дуже сильне лобі проти покращення ситуації з правами жінок і, я розумію, що це, можливо, також впливає».

Представники міжнародних організацій відзначають, що сприяють організації зустрічей із розробки законодавчих та інших ініціатив з протидії домашньому насильству. «Сприяє заходам з протидії цьому явищу і ОБСЄ, зокрема офіс Координатора проектів ОБСЄ долучався до вдосконалення правової бази, - пояснює Тетяна Медун. - Ми допомагали розробити Терміновий заборонний припис і Форми оцінки ризиків і навчали поліцейських як користуватись цими спеціальними заходами. Ми також долучаємось до навчання для операторів та диспетчерів служби «102». Адже коли постраждалим потрібна допомога, вони першим чином звертаються саме на «102». Відповідно, оператори та диспетчери повинні розуміти як правильно спілкуватись із такими особами, та й взагалі мають розуміти, що таке домашнє насильство й відправляти відповідні наряди на ці випадки. Ми провели тренінги для співробітників цієї служби з усіх регіонів, де розкрили інструменти з ідентифікації випадків домашнього насильства та ефективної комунікації з постраждалими. Також є регіональні навчання для психологів та соціальних працівників на тему впровадження програм для кривдників, що вчинили насильство. І були проведенні дослідження щодо насильства над жінками в Україні».

Чи стане цей рік визначальним

За словами Тетяни Медун, на подібні суспільні зміни варто закладати не один рік роботи, адже протидія домашньому насильству – це щоденна праця багатьох організацій, держорганів, фондів та активісток/активістів. «І державні, і неурядові, і міжнародні організації роблять дуже багато для вирішення цієї глобальної проблеми. Та варто розуміти, що за рік-два дуже складно її вирішити, і не варто розраховувати, що лише зусилля державних органів зможуть призвести до рішучих зсувів, - додає представниця ОБСЄ. - Коріння домашнього насильства – у стереотипах, що панують в суспільстві. А стереотипи у суспільстві змінюються лише зі зміною поколінь, і лише тоді, як в суспільстві випрацьовується консенсус, що це явище є неприйнятним».

Правозахисниця Марта Чумало, у свою чергу, додає, що нинішній рік все ж має шанс стати визначальним у подоланні насильства в сім’ї: «Я би не сказала, що цей рік визначальний в питанні боротьби з домашнім насильством, але якщо ратифікують Стамбульську конвенцію, то він стане таким». Вона додає, що існує серйозне лобі проти ратифікації конвенції, втім саме зараз може бути найбільш вдалий момент провести рішення про ратифікацію через парламент.

«Я бачу, що ратифікація Стамбульської конвенції – дратівлива тема, яку депутати не будуть піднімати (й це було очевидним) до місцевих виборів, - пояснює Марта Чумало. – Тобто до виборів це питання в довгому мішку й про нього навіть не згадують. Я, наприклад, свій виступ на зустрічі закінчила закликом до президента, що якщо він хоче увійти в історію як людина, що прислухалася до потреб та прав жінок, то має зробити все, аби Стамбульська конвенція була ратифікована. В кулуарах, я так відчуваю, перспектива ратифікації є».

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.

Валерія ПЕЧЕНИК