Іван Павло I – Папа Римський, який очолив Ватикан на 33 дні

17 жовтня 1912 року народився Іван Павло I, який був папою лише з 26 серпня по 28 вересня 1978 року, що є одним із 10-ти найкоротших термінів за історію Ватикану.

Скрутне дитинство у горах Італії

Майбутній 262-ий папа Римсько-католицької церкви Альбіно Лучані народився 17 жовтня 1912 р. в містечку Канале д'Агордо на гірському північному-сході Італії. На відміну від свого попередника Павла VI, який походив із заможної сім'ї, батьки Лучані були дуже бідні. Його мати була служницею скульптура, а батько - мандрівним каменярем. Його молодший брат Едоардо під час обрання Альбіно папою сказав журналістам, що в дитинстві їм обом доводилося ходити без взуття півроку.

Альбіно добре навчався в школі і до четвертого класу визначився, що хоче бути священником. Він розпочав навчання в семінарії в Фельтре в Італії, коли йому було 11 років, він навчався у великій семінарії в Беллуно, а висвятився на священника 7 липня 1935 р. Влітку студентських років він повертався додому працювати в полі.

Служба у рідному місті та видання книжки

Спершу Лучані мав парафіяльні обов'язки в його рідному районі. Згодом з 1937 по 1947 рік він почав викладати у великій семінарії в Беллуно, в той час здобуваючи ступінь доктора богослов'я в Григоріанському університеті в Римі та пишичу дисертацію на тему суперечливого італійського богослова ХІХ століття Антоніо Росміні.

З 1948 по 1952 рік він відповідав за релігійну освіту в єпархії Беллуно, і одним з його найбільших успіхів було видання популярної маленької книжки «Катехізі в Бріціоле» («Катехитичні крихти»). Наступним його призначенням був генеральний вікарій (адміністратор) єпархії Беллуно, і саме в цей час він виступив проти руху священників, ставши першим із тих, хто протистояв консервативним позиціям.

Папа Римський

Лучані був обраний папою у 1978 році, через три тижні після смерті Павла VI. Його вважали вдалим політичним вибором: італієць, але не ототожнений з курією (адміністративною владою Церкви); консервативний, проте мав добрі стосунки з лібералами та керівниками єпархій третього світу. Преса швидко охрестила його «усміхненим папою» через його явну радість і добрий характер.

Церемонія інтронізації папи не пройшла без пригод. У ній брала участь делегація Російської православної церкви на чолі з митрополитом Ленінградським і Новгородським Никодимом (Ротов), який помер від інфаркту під час його прийому новим главою Католицької церкви (після піднесеної йому чашки кави). Цей трагічний епізод був витлумачений як поганий знак для нового понтифіка.

На вигляд новий папа здавався кволим. Він був короткопідстрижений, визирав з-під важких брів через досить масивні окуляри і мав великий зламаний ніс. Його голос тремтів, а руки надмірно рухалися, коли він говорив, він страждав на ревматизм. Крім того, його оперували декілька разів, ще з самого народження мав слабке здоров’я.

План із шести пунктів

Після того, як Іван Павло I став Папою Римським, він склав шість планів, які визначали його понтифікат:

• Оновити церковну політику, яку проводив Ватикан II.
• Переглянути канонічне право.
• Нагадати церкві про її обов'язок проповідувати Євангеліє.
• Сприяти єдності церкви.
• Сприяти діалогу.
• Заохочувати мир у світі та соціальну справедливість.

Іван Павло I заклав змінотворчий початок

33-денне папство Івана Павла I хоч було 10-им найкоротшим за весь час і найкоротшим з часів Лева XI (початок XVII століття), проте йому знадобився лише місяць, щоби залишити глибокий слід у католицькій уяві.

Частково це тому, що він був саме тим, кого потребували католики: добрим, співчутливим, щирим та відкритим до звичайних людей, людиною очевидної віри, яка не «носила своєї побожності на рукаві» або не сприймала себе занадто серйозно. 

Він започаткував спрощення папства, відмовившись від королівського «ми», коронації з папською діадемою та припинивши використання «sedia gestatoria» – переносного престолу. 

Його раптова смерть у 1978 році, через серцевий напад викликала чутки про «грубу гру». Його наступником став папа Іван Павло ІІ.

Марта ФІШЕР