дивись.info

Вибори-2020: чому була низькою явка, а країна знову розділилася на Схід-Захід

Вибори-2020: чому була низькою явка, а країна знову розділилася на Схід-Захід
Фото Микити Печеника.

Вчора, 25 жовтня, в Україні відбулися місцеві вибори, явка на яких становила, за даними ЦВК, 36,88%. Не впоралася із поставленими завдання партія влади, а до місцевих рад повертаються явно проросійські сили.

Про вибори, явку, політичні розклади ІА Дивись.info поспілкувалася з експертами.

Лілія Брудницька, експертка Центру структурної політології «Вибір»:

– Як загалом оцінюєте проведення в Україні місцевих виборів, зокрема низьку явку виборців?

– Явка виборців була прогнозованою. Під час агітаційної кампанії учасники виборів могли зробити висновок про нижчу, ніж у 2015 році явку, навіть не вдаючись до соціологічних досліджень: на зустрічі з кандидатами у депутати місцевих рад приходили переважно люди старшого віку та лише в окремих випадках молодий електорат. Але технологи відзначали: серед «вікового» електорату також є падіння зацікавленості в участі у виборах. Основна причина – не тільки незадоволення умовною «партією влади», але й відсутність конкурентів. «Слуга народу» знову зробила ставку на, так би мовити, аморфну ідеологічність, а конкуренти діяли якраз в ідеологічних нішах. Це і завадило виборцям сконцентруватися навколо опонентів партії імені президента Зеленського. З іншого боку, ті політсили, котрі намагалися грати на тому ж полі та тими ж методами, що і «Слуга народу», взяли непогані відсотки, але вони не запропонували нічого сутнісного, тобто у цьому сенсі нічим не відрізнялися від «слуг». Отже, «при усьому багатстві вибору» вибору, власне, і не було. Вакуум заповнили іменні проєкти мерів, регіональні сили. І за таких умов особливо цінними, актуальними стали «сітки» та інші мережі прихильників (про що красномовно свідчать результати мінімум трьох політсил).

«Слуга народу» знову зробила ставку на, так би мовити, аморфну ідеологічність, а конкуренти діяли якраз в ідеологічних нішах

Вагомим, але не суттєвим, чинником низької явки був і коронавірус. Влада, залякуючи людей, не вжила жодних заходів для забезпечення епідеміологічної безпеки на виборчих дільницях. Принаймні пересічному виборцеві, м’яко кажучи, не всюди було запропоновано безкоштовні маски та рукавички, як і не на кожній дільниці існували «ковідні» кабінки. (Я вже не кажу про одноразові ручки). Спроба затягти виборців на дільниці «опитуванням президента», за словами організаторів, додала 5%, але інтерес до цього заходу був низьким, судити ж про реальний ефект можна лише за кавовою гущею, бо верифікації респондентів не проводилося.

Нарешті, третя причина, на мою думку, – погода. Люди вирішили не витрачати  власний час на стояння у чергах під дільницями. У таку погожу днину є привабливіші способи згаяти час: поїздки на природу, по гриби тощо. Хоча причина видається мало суттєвою, я б звернула на неї особливу увагу, оскільки, на думку більшості тих, хто не прийшов, відпочинок для них вигідніший, ніж волевиявлення на виборах і формування місцевої влади. Якби погода була несприятливою для прогулянок, явка були б вищою, але не набагато. У даному випадку гарна погода лише зробила загальний тренд більш помітним.

Валентин Войтків, політтехнолог, комунікаційна група XPR:

– Низька явка свідчить про загальну втому від політики і розчарування діями основних політичних партій. Насамперед партії «Слуга народу», бо саме з нею і Володимиром Зеленським більшість українців пов’язували надії на якісні зміни. Маятник хитнувся в інший бік і ми знову повернулися у звичний стан апатії та зневіри, понад 60% українців вважають, що країна рухається в неправильному напрямку.

Водночас місцеві лідери також не зуміли мобілізувати електорат. Низька явка обов’язково матиме для них наслідки. Навіть попри тотальне домінування в деяких містах, голови ОТГ змушені будуть опиратися на політичні і громадські коаліції, щоб забезпечити легітимність власних дій.

Сам перебіг виборчої кампанії можна оцінити на «задовільно». Вибори були досить конкурентними, хоча це умовна конкуренція. Вищі шанси мали національні партії зі значним фінансовим та медіа-ресурсом («Слуга народу», «Європейська солідарність», «Батьківщина», ОПЗЖ та інші) або місцеві партії, які асоціюються з чинними мерами («Пропозиція» в Дніпрі і Житомирі, «Блок Вадима Бойченка» в Маріуполі, «Свобода» в Тернополі та Івано-Франківську та інші). Іншим учасникам виборчих перегонів важко було скласти їм конкуренцію. На жаль, передвиборча агітація була скоріше монологовою – ми скоріше побачили конкуренцію рекламних бюджетів, аніж ідей і програм.

Навіть попри тотальне домінування в деяких містах, голови ОТГ змушені будуть опиратися на політичні і громадські коаліції

Андрій Мартинов, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ:

– Насправді місцеві вибори не принесли великих несподіванок. Рекордно низька явка виборців також була цілком прогнозована. Люди втомились від безвідповідальності політиків та й щоденні рекордні цифри по захворюваності багатьох налякали. У політичному сенсі Україна повернулась до політичної географії 2004 року із чітким поділом на Схід і Захід, де перемогли ідеологічні антиподи. Виборці покарали «Слугу народу» за надмірну віртуалізацію своєї політики, відрив від повсякденних потреб виборців, відсутність реальних партійних осередків у регіонах, надмірну залежність від партійних спонсорів, спроби нав’язати суспільству ультралібертаріанські цінності (держава в смартфоні без зворотного зв’язку з виборцями, легалізація грального бізнесу, розпродаж землі без опитування, пропозиції запровадити легально проституцію, пропозиції не платити пенсії людям середнього віку через 10 років тощо). Якщо колишня монобільшість не покаже здатність вчитись на своїх помилках, а передумов для цього немає, на весну 2021 варто чекати на позачергові парламентські вибори.

Лілія Брудницька, експертка Центру структурної політології «Вибір»:

– Про що свідчать попередні результати виборів?

– Про розгубленість. Люди обирали спочатку серцем (Віктор Ющенко), потім господарників (Віктор Янукович), потім президента миру (Порошенко), потім нове обличчя миру, вирок попереднику і за приколом (Зеленський). Жодна спроба змінити підхід до формування влади зазнавала поразки. І, звісно, спрацьовує психологічний чинник: якщо скільки не борися, не змінюй тіла, обличчя, ідеології, кольори – результат незмінний, то навіщо взагалі докладати якихось зусиль? Ця суспільна апатія небезпечна, оскільки відкриває широкий простір для махінацій. Особливо вона небезпечна на місцевих виборах, адже за такого апатичного настрою були сформовані органи місцевого самоврядування. Коли вони почнуть працювати, неминуче незадоволення людей. Ось на цьому етапі здетонує умовна легітимність місцевої влади: 37% явки – це не мандат довіри від народу, а, так би мовити, випробувальний термін. Оскільки у жодній місцевій раді міст-мільйонників чи обласних центрів немає монобільшості, партіям-переможцям доведеться формувати коаліції. Справжні вибори, точніше, справжнє змагання за владу на місцях розпочнеться у цей період. На виході конфігурація може бути зовсім іншою, отже, з огляду на цю обставину, навіть перемога на цих виборах є піровою. А справжні «золоті акції» отримали ті сили, котрі набрали від 5 до 10%. Вони маневруватимуть і збиратимуть собі прихильників. Щодо мерів. Так, переважно у мільйонниках вони перемогли. Але! На прикладі Києва, Харкова, Одеси – у ході передвиборчого змагання опоненти чинних міських голів консолідувалися, мобілізували кошти та електорат – переможці отримали потужні та структуровані опозиційні сили.

37% явки – це не мандат довіри від народу, а, так би мовити, випробувальний термін

Лілія Брудницька, експертка Центру структурної політології «Вибір»:

– Як зміниться політичне тло у країні?

– Ближче до Нового року, коли люди отримуватимуть платіжки за тепло і матимуть проблеми з їх оплатою, актуалізується питання дострокових виборів – парламентських і президентських. Багато в чому політичне тло залежатиме від результатів президентських перегонів у США. За перемоги Джо Байдена почнуть вести себе більш агресивно і наступально правоцентристські та праворадикальні сили. Ймовірна реінкарнація «Народного фронту» та висока ймовірність дострокових парламентських виборів. Але якщо політикум повернеться до агресивної риторики 2014-2019 років, розкол країни за регіональною ознакою стає реальною перспективою. Якщо переможе Дональд Трамп, ми можемо очікувати переформатування чинної парламентської монобільшості, зокрема відхід частини «Слуг народу» в окрему депутатську групу та альянс «СН» з «Батьківщиною» та, ймовірно, ОПЗЖ.

Валентин Войтків, політтехнолог, комунікаційна група XPR:

– Результати місцевих виборів матимуть значний дизайн-ефект на українську політичну систему. Першим на черзі стоїть український парламент. Ймовірно, відбудеться трансформація монобільшості – «Слуга народу» може розділитися на декілька груп, можливе посилення позицій Ігоря Коломойського. Постане питання, на кого зможе опиратися Володимир Зеленський і чи варто проводити дочасні парламентські вибори.

Крім того, відбудеться фрагментація політичного простору – на Сході в деяких областях домінуватимуть представники проросійської ОПЗЖ, а на Заході – прозахідні «Європейська солідарність», «Свобода».

Це серйозний виклик для національної єдності країни. За цих умов нам потрібна якісна регіональна політика і об’єднання навколо універсальних цінностей та ідей. Ми не зможемо побудувати єдину та успішну державу на основі ідей етнічного націоналізму (мова, віра). Натомість ідеї свободи, демократії, поваги до прав людини, трансформації пострадянської моделі держави в європейську можуть стати таким собі «клеєм» для України в умовах децентралізації.

Оксана ДУДАР

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.