Богдан Весоловський - перший український джазмен, родом зі Стрия

Весоловського називали королем української танцювальної музики і він був чи не єдиним українським композитором, який записав понад 20 альбомів власних творів. Популярні танго Весоловського співали і в Україні, але прізвище автора через політичні обставини не називалося.

Народився Богдан 30 травня 1915 року у Відні в українській родині Остапа Весоловського та Марії з дому Охрімович. Після Першої світової родина переїхала до Стрия. Остап Весоловський мав поважний статус депутата Західноукраїнської народної республіки, відтак спершу Веселовський-молодший хотів йти його стопами і пішов вчитися на юридичний факультет Львівського університету. Однак у юнацькі роки Богдан захопився музикою, яку він почав писати у 16 років (поклав на музику уривок поеми Шевченка «Перебендя»), і вступив до інституту імені Миколи Лисенка.

Його твори важко назвати джазом у звичному для нас вигляді. Це одночасно прості та вишукані романси в ритмах танго і фокстроту, які могли б звучати будь-якою іншою мовою. Та їхня цінність саме в тому, що звучали вони українською.

Статус «суперзірки» і головний хіт у 22 роки

У 30-х прогресивна молодь Львова ходила на «репрезентативні балі» та дансинги, що були предтечами джазових концертів. Щоправда, на таких вечорах грала переважно польська музика. У 1934-му п`ятеро львівських україномовних музикантів зібралися разом і вирішили, що ситуацію треба змінювати. Так з`явився «Ябцьо-джаз» — перший український джазовий ансамбль.

Засновником гурту вважається скрипаль Леонід «Ябцьо» Яблонський. До складу також увійшли піаніст Анатолій Кос-Анатольський, співак Степан Гумінілович і вокалістка Ірена Яросевич. Богдан Веселовський («Бонді») грав на акордеоні та став головним автором пісень колективу.

За три роки «Бонді» створив свій перший шлягер – танго «Прийде ще час». Текст до нього написав поет Степан Чарнецький, який погодився на це за умови, що в майбутньому Веселовський повністю працюватиме над піснями самотужки.

У 30-их роках учасники ансамблю «Ябцьо-джаз» вважалися суперзірками львівської музичної сцени. Творча активність Богдана Весоловського протривала лише кілька років. Через принципову проукраїнську позицію більшу частину свого життя музикант поневірявся за кордоном у пошуках заробітку, що відволікало від написання пісень. Проте йому вистачило цього часу, аби залишити яскравий слід в історії української музики.

Наприкінці 1930-их політичні амбіції Весоловського взяли гору над музичними. У 1938-му юнак вирушив до Ужгорода, де збирався розбудовувати культурне життя в новоствореній Карпатській Україні.

Без головного композитора шляхи решти учасників «Ябцьо-джаз» розійшлися. Леонід Яблонський емігрував до Чехії, а згодом жив у Аргентині та Канаді. Степан Гумінілович вступив до війська ОУН, а після Другої світової війни виїхав до Італії, де організував власний хор. Ірена Яросевич пішла співати у єврейсько-польський ансамбль «Тео-джаз». Анатолію Кос-Анатольському пощастило більше за всіх: наприкінці 40-х він увійшов до Спілки радянських композиторів України та зробив собі ім`я на обробках лемківських пісень.

Життя в еміграції і повернення в Україну

Із втратою незалежності Карпатської України, Весоловський емігрує до Відня, де навчається в одному із найпрестижніших дипломатичних навчальних закладів Європи – Консульській академії, де стає членом Українського студентського товариства «Січ», а з 1940-го – його керівником.

В 1941 році Богдан одружується зі своєю троюрідною сестрою Оленою. Жити у Відні було непросто. Музика була єдиним джерелом заробляння грошей – грав на фортепіано та акордеоні у клубі, а також був редактором «Українського музичного видавництва» Бориса Тищенка. Згодом (квітень 1945), втікаючи від комуністів, сім’я Весоловських оселилася у Верхній Австрії, а пізніше був табір для переміщених осіб і нарешті в лютому 1949 р. за допомогою Рятувальної служби ООН вони емігрували до Канади.

У Канаді працював керівником української секції канадської радіокомпанії Сі-Бі-Сі, збільшивши її мовлення з 14 до 60 годин на тиждень. Богдан жив Україною щодня, був добре обізнаний з усіма подіями, що там відбувалися. Весоловський мав змогу читати українські часописи і знайомитися із сучасною українською поезією. Особливо йому припала до душі лірика Володимира Сосюри, на поезію якого він написав приблизно 20 романсів. Крім того, у нього є солоспіви на слова М. Рильського, П. Тичини, В. Симоненка, О. Олеся, О. Слісаренка, Т. Осьмачки, Ганни Чубач, П. Воронька та багатьох інших поетів.

Пісенна спадщина Весоловського охоплює понад 100 композицій, 60 з яких, тобто значну частину свого творчого доробку в галузі легкого розважального жанру, композитор зафіксував у звукозаписах. Інструментальні твори Весоловського (польки, танго, фокстроти) також відзначаються мелодійністю, простотою викладу, легкі та доступні для сприйняття. Власне, ці типові риси музики Весоловського забезпечили їй широке визнання, любов і популярність серед слухачів та виконавців.

Побачити батьківщину знову Весоловському судилося лише наприкінці 1960-х, у рамках українсько-канадського культурного обміну. Музикант з`їздив у Львів і відвідав могилу Тараса Шевченка в Каневі.

Богдан Весоловський помер у грудні 1971-го в Монреалі. Через 20 років його дружина виконала бажання музиканта, поховавши його прах у  родинному гробівці в Стрию. Похорон був дуже велелюдним.

Сучасні слухачі познайомилися з піснями композитора завдяки інтерпретаціям Олега Скрипки. Він видав аж два подібні альбоми: «Серце у мене вразливе» (2009) та «Жоржина» (2011).

У 2015-му у Львові вперше пройшов Міжнародний фестиваль ретро-музики імені Богдана Весоловського.