У пошуках загиблих літаків Другої світової війни: як уламки розповідають історію

Коли Андрій Киріянов запропонував мені взяти участь у пошуку уламків літака, я жодної миті не вагалася. Щоправда, спочатку йшлося про Messerschmitt, який розбився у Стрийському парку. Та на перешкоді стала бюрократія, тож вирішили поїхати туди, де спеціальні дозволи не потрібні. Майже останньої миті вибір впав на Червоне Золочівського району. Завадити могла лише погода – того дня вдосвіта лило неначе з відра, але невдовзі дощ припинився. Добравшись до потрібної точки, ми опинилися перед доволі стрімким пагорбом. Змінили традиційне міське взуття на гумовці, на які моментально налипла мокра важка земля, доки рухалися через поле до лісу. Щоби зекономити час, пішли навпростець. Заліснений пагорб піддавався непросто – взуття ковзало мокрим опалим листям. Ще трохи зусиль і наша трійця (Андрій Киріянов, Євген Ліпатов та я) дісталася більш-менш пологої стежки – рухатися стало значно легше.

«Сьогодні йдеться про Junkers-52, – розповідає дорогою Андрій. – Екіпаж вже визначено. На борту усього було четверо членів екіпажу та 15 пасажирів. Розбився літак 1 вересня 1943 року. Впав з невідомих причин. Загинули усі, крім двох пасажирів. У той час територія була під німцями, тому усіх поховали, здається, у Золочеві. Ми йдемо на місце, де вже, у принципі, були двічі. І до нас було багато людей. Але щось знайдемо».

«А що ще відомо про цей літак?» – продовжую допитуватися.

«Звідки і куди – маршрут невідомий. Номер літака визначили за однією деталлю, до речі, за компасом.На ньому були вибиті цифри – «7443». Досить випадково їх знайшли в інтернеті. Хтось з німців шукав той екіпаж, і наші цифри збіглися. Потім подивилися на карті, що літак впав біля Ляцкого – це стара назва Червоного. Знаходили тут навіть якийсь битий посуд, багато було уламків – і від двигуна, і від фюзеляжу».

Ми потроху просуваємося до місця падіння Junkers-52. Андрій з Женею увімкнули свої металодетектори, які наразі спокійно час від часу «попискують».

«У Музеї загиблих літаків є фото німецького аса. Це він керував тим літаком?» – запитую.

«Так, це він, але він не керував літаком, а був бортмеханіком у складі екіпажу. А фото у музеї з його похоронки», – продовжує Андрій.

Загиблого у лісі біля Червоного німецького аса звали Матіас Зельцшпергер. Так само відомі імена трьох інших членів екіпажу. Зельцшпергер був нагороджений «Залізним хрестом».

«І, здається, планкою пілота. Йому навіть вручили срібний кубок. На місці його, звісно, не було. Але його чомусь продавали на аукціоні в Росії».

«А що це за кубок?»

«Його вручали пілотам Люфтваффе за якісь особливі заслуги. Їх було виготовлено 11 тисяч, але вручили лише 6 тисяч. Давали за хорошого пілота чи за багато збитих літаків. До речі, у Зельцшпергера не було високе звання. Здається, він був оберфельдфебелем», – далі пояснює Андрій.

Дивним чином в архівах не збереглося жодного фото літака, а також трьох інших членів екіпажу.

Ще трохи і ми майже досягли місця падіння німецького літака.

«Ось воно на горбі, – показує Андрій Киріянов. – Від двигуна залишки тут були, від кабіни – десь там, а ось там – взагалі від рюкзака. Місцеві фірами все залізо возили цими дорогами. Саме тому вздовж доріг попадаються шматки літака».

Металодетектор починає пронизливо пищати.

«Щось велике і під верхом. Перша частинка – поплавлена дюраль», – показує Андрій знайдений уламок.

«А як з’явилося захоплення шукати літаки?»

«Ну,спочатку я шукав не літаки, а монети. Якось з малим ми пішли у ліс і натрапили на місце, де впав літак. Це було біля Зимної Води. І мені стало цікаво, що воно таке? Уламки принесли додому, відмили і виставили на форумі. Хлопці кажуть: «Літак. Німецький. Копай далі». Зв’язалися з людьми, які збирають інформацію. Вони подивилися по архівах і кажуть, що літак такий-то, екіпаж – такий-то. Потім списався з хлопцями, які шукали літаки, тоді й зрозумів, що та як. Завжди хтось допомагає. Самому визначити літак складно».

Андрій займається розшуком літаків Другої світової війни вже два роки. За той час всього було знайдено уламки 39 авіасуден: 2019-го – 17, 2020-го – 22. Чоловік зізнається, що надходить багато інформації про місця падіння літаків, але на 80-90% вона неправдива. Приїжджаєш на місце, а там – нічого.

«Тобто перед тим, як кудись їхати, треба провести роботу зі збору інформації?» – цікавлюся.

«Так. Бо такі місця є всюди. Якщо поле, то шансів мало щось знайти. Там давно все розорали або є щось на глибині, а такий прилад цього не побачить. У лісі шансів більше. Але місцеві тягали завжди. Густота населення у нас досить висока, тому знайти щось важко. Хіба у болотах чи в Карпатах».

Пристрій знову починає голосно волати.

«Це звук кольорового металу, але щось невелике», – пояснює Андрій.

Каже, що знаходять переважно обшивку.

«У німців є така штука, що будь-яка деталь пронумерована. В архіві можна встановити, з якої вона моделі. А борт можна знайти лише в архівах. Є один нюанс – немає архівів за 1944 рік. Є версія, що архіви Люфтваффе 1944 року мали відправлятися до Німеччини на баржі з Прибалтики, але вона затонула. Тому цих даних немає ніде у світі. А у нас тут саме 1944 рік. 1941-ий більш-менш прозорий, 1942-1943 роках військових дій у нас не було, а за 1944-ий рік даних немає», – веде далі чоловік.

Нарешті ми дійшли до того самого місця, де 1 вересня 1943 року розбився німецький літак Junkers-52. За позначку слугує великий камінь.

«Ось уламки дюралі. Хто копає монети, йому не цікаво. Алюміній має найсильніший сигнал.Тому всі тікають з цих місць і розповідають про них нам. 90% інформації ми отримуємо від таких копачів, як ми».

«А які літаки частіше зустрічаються? Німецькі чи радянські?»

«Мені здається, що однаково. Але радянські важче визначити – борт та екіпаж. Усі втрати у нас по 1941 року йдуть 22-26 червня і до 1944 року – провал, нічого нема. І з 1944 року, десь з червня, знову почалися втрати – буквально до вересня. Не було нормального обліку. А німці падали і під час війни через аварії. В архівах все чітко розписано: який літак, де летів. А радянських нема, немає доступу до архівів. Центральний архів Міністерства оборони знаходиться у Подольську. Електронних даних немає, треба їхати туди. А в Росію ніхто не поїде. Люди звідти теж не дуже хочуть за тебе роботу робити».

«А що найбільше вдалося знайти?»

«За об’ємом заліза це, напевно, у Карпатах німецький Heinkel. Ми їздили туди влітку. На борту було четверо членів екіпажу. Вони там і лежать. Люди, які були перед нами, кістки зібрали. Чи перепоховали їх, чи забрали із собою? Фрагментально ще якісь кістки є. Заліза там дуже багато, бо висота 900 метрів».

Андрій Киріянов розповідає, що є три локації – Червоне, Немирів та Миколаїв, які можна використовувати як полігон, тобто навчати інших копачів, як шукати уламки літаків, розрізняти їх тощо.

Андрій дістає із землі шматок дюралюмінію: «Ось навіть колір (сірий – авт.) свідчить, що це німецький літак. Радянський був би зелений. Ця деталька вказує, що це Junkers -52, бо лише його корпус був гофрований. Ось це і є епіцентр місця падіння. А там далі навіть не шукали. Але, як не дивно, чим далі від місця падіння, тим більші шматки попадаються».

Крім металевих уламків, пошуковець дістає з землі якийсь гумовий ковпачок, хомутик. Пролежали вони тут небагато-немало – 77 років.

«Від радянських літаків коли щось знаходиш, воно дуже ушкоджене корозією. А німецькі такі, ніби їх зробили учора».

Андрій Киріянов розповідає, що з одного 5-10-тонного літака вдається назбирати 10, 15, часом 20 кілограмів. На це йде приблизно 5-8 годин і кілька заїздів.

«У мене був рекорд 16 разів на одне місце їздили. Близько біля Львова, тому й їздили. І востаннє навіть знайшли годинник пілота».

«Історії багатьох літаків вже відомі. Яка видалася для Вас найцікавішою?»

«Той літак навіть не підняли, лише місце встановили. Це був бій між Олійником та Горбатюком. В небі зустрілися два українці: перший – пілот Люфтваффе, інший – радянської армії. Німець тоді переміг. Бій відбувся за 15 хвилин до офіційного початку війни 22 червня 1941 року. Літак впав в озеро біля Городка і знаходиться на невеликий глибині – усього метр. Ми взяли спеціалістів з магнітометром. Так що маємо надію, що дістанемо його наступного року».

Андрій розповідає, що також дуже цікава історія літака, яким керував Герой Радянського Союзу Іван Даценко. 19 квітня 1944 року при виконанні бойового завдання з бомбардування залізничної станції Львів-2 літак був збитий, а подальша доля пілота вкрита суцільною таємницею. За однією з версій, Іван Даценко загинув, але офіційно він досі вважається безвісти зниклим. Його біографія лягла в основу фільму режисера Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь».

Ми далі ходимо поміж дерев, а пристрій не припиняє видавати пронизливі звуки. Андрій зізнається: «Німецькі літаки шукати цікавіше, бо потім легше визначити, що це за літак, хто був на борту тощо. По радянських важче, хоча вони тут масово падали. Тільки в перший день війни біля Львова впало десь близько ста літаків».

«Після того, як знайдете уламки, що далі?»

«По архівах шукаємо дані. У німців є такий загальнодоступний архів, який вівся з 1939 по 1945 рік. По 1941 році багато літаків вказано у нас. Два з них ми знаходили, зокрема Messerschmitt  біля Буська, який сідав на вимушену посадку, тобто він не розбився повністю. Так само за архівом вдалося встановити і цей Junkers-52. Головне – спочатку визначити літак – німецький чи радянський. Це робиться за кольором фарби. Потім починаєш шукати модель. Я всі деталі виставляю на форум, де є і німці, і наші, київські, фахівці. За деталлю можуть відразу сказати модель, тоді додається локація і шукається за втратами в архівах. Якщо нема в архівах, то є ще така річ, як журнал бойових дій, де вказано, наприклад, де і яка ескадрилья воювала».

Наша розмова продовжується під безперервний звук металодетектора. Євген для пошуку обрав собі локацію дещо далі від нас. Час від часу він приходить похвалитися своїми знахідками. Крім уламків літака, чоловік дістав щось кругле та іржаве.

«Ось тримайте. Це боратинка. Їй понад 300 років», – каже Женя.

Боратинка – мідна розмінна монета Речі Посполитої. Карбувалися в 1659-1668 роках у монетних дворах Польщі і Великого князівства Литовського. Її реальна вартість становила лише близько 15% номінальної, а випуск був обумовлений важким становищем, в яке потрапила країна в роки війни зі Швецією та Росією, і нагальною потребою розплатитися з найманими військами. Своєю назвою вона завдячує автору проєкту з випуску легких мідних шелягів – Тіто Лівіо Бураттіні.

Знайдена боратинка геть іржава і на ній нічого практично не розгледіти.

Після перекидання кількома жартами пошуки уламків продовжуються. Андрій натрапив на кілька кілець різного діаметру, очевидно, від двигуна.

«Якщо хтось знаходить літак, то нам не повідомляють, бо думають знайти там щось цінне – наприклад, жетони пілотів, нагороди... Але цього нічого немає. А найцікавіший літак був, напевне, у Карпатах, в Долинському районі. Ми його два роки шукали. Його знайшли якісь хлопці і копали теж роки два. Там були дуже великі деталі і навіть жетон пілота. Вони його сфотографували, фото скинули і більше нічого не розповідали. А вже ми фото жетона передали німцям, які через півроку дали відповідь. Бо так склалося, що у тому місці впали два екіпажі. Той літак летів на Чернівці. Інший екіпаж складався з 9 людей. Але про нього ніхто ще не чув. Там на місці було стільки заліза, що ми не могли його навіть забрати», – веде далі Андрій.

На цікаві знахідки Андрій Киріянов сподівається натрапити біля Бродів.

«26 червня 1941 року німецький літак збив тут 5 радянських бомбардувальників у квадраті 2 на 2 кілометри. Ми три знайшли, координати ще двох маємо».

«А ось що цікаво знаходити під час пошуків уламків літаків, що може надати корисну інформацію?»

«Завжди дуже цікаво, коли знаходиш якусь бірку. Німці надзвичайно педантичні і вказували все: коли, звідки літак, марка. А клеймо на радянських літаках вказує лише на завод-виробник». 

Андрій знову зігнувся і дістав з землі щось маленьке, кругле.

«Ось ґудзик, німецький. Бачите? Напису нема. Це може бути від рюкзака, бо саме у цьому місці залишки рюкзака я знаходив. Спочатку думав, що гудзик з білизни, але хлопці кажуть, що вони були пластмасові, а цей металевий. Шанс знайти щось з особистих речей теж є».

Андрій Киріянов пояснює, що чим більше попадається сплавленого дюралюмінію, тим ближче ми до безпосереднього місця падіння літака. За той недовгий час, що ми бродимо лісом, назбиралося вже зо три кілограми металу – від геть дрібних уламків до цілком солідних. Щось із цього потрапляє до торби, а щось накопичується біля старого пенька. Тим часом Андрій натрапляє на щось по-справжньому цікаве.

«Ось якась бирочка. До речі, схоже на жетон. Ні, не жетон. Це таки бирка. Ось чому треба приїжджати не раз», – пояснює Андрій.

Дослідник загиблих літаків починає поливати бирку водою і на ній з’являється якийсь напис. Наразі його важко ще розгледіти.

«А який процес цікавіший – знайти щось у лісі чи пошук інформації в архівах?» – продовжую допитуватися.

«І той, і той. Мені цікавіше тут щось знайти, відмити ту детальку. Коли на ній виявиться номер, а потім його забиваєш у німецьку пошукову систему, де буде написано, звідки та деталь. Бирка особливо цінна, якщо на ній є головний номер. По архівах шукати складно. Українських архівів взагалі немає. Є, наприклад, літопис УПА. У них є деякі дані, але треба підтвердження, скажімо, з російської сторони. Наприклад, коли ми шукали дані по «Бостону», збитому бійцями УПА, то надійшло підтвердження з Подольська, з архіву. Мовляв, збили українські націоналісти і день не підпускали до літака співробітників НКВС. До речі, Центральний архів Міністерства оборони (РФ) розсекретили лише 2009 року. Цифрувати дані лише пробують. Є сайт «Народна пам’ять», але там мізер інформації для пошуку. А в німців є така Exel-таблиця, де можна знайти десь 70% втрат. Натомість повний архів знаходиться у США. Але доступ до нього ніякий. Він є у трьох людей у світі. Один з них німець, який живе у Таїланді. Час від часу він випускає якусь книжку, а доступ до неї можна отримати за гроші. Фахівці, звісно, це купують. До речі, у штатівському архіві можна замовити аерофотозйомку. Це найкращий варіант. Наприклад, відомо, що літак впав біля Червоного і відома дата авіатрощі. Замовляєш аерофотозйомку на кілька днів пізніше. Ми так два літаки знаходили, але від них майже нічого не залишилося. Це хороший варіант пошуку, але досить дорогий. На один літак вийде десь 400 доларів».

Тим часом наша експедиція потроху наближається до завершення. День короткий і стає холодно – грудень все-таки надворі. Спуск з пагорба виявився не менш екстремальним, ніж підйом. Підошви взуття ковзають по мокрому опалому листю, гірше стає лише на стежці, якою, либонь, волокли якусь деревину – грунт оголився. Також далися взнаки нещодавні дощі. Поміж дерев промайнули дві косулі, яким геть було байдуже до дивних відвідувачів лісу. Щойно ми опинилися в автівці і рушили у бік Львова, небо ніби розверзнулося і з нього хлинув рясний дощисько, який того дня так і не припинився.

Ймовірно, що щось із знайдено того дня опиниться серед експонатів Музею загиблих літаків.

Оксана ДУДАР