дивись.info

Повна історія українського правопису, або Чому не можна втрачати индика

Повна історія українського правопису, або Чому не можна втрачати индика
фото ілюстративне

28 січня адвокат Дмитро Ільченко повідомив, що Окружний адміністративний суд міста Києва задовольнив позов та скасував постанову про схвалення нової редакції «Українського правопису».

Позов проти уряду подала Олена Пиргас. Жінка діяла в інтересах своєї доньки, семикласниці Юлії Пиргас. На її погляд, новий правопис є «застарілим та кумедним».

Ця новина розколола суспільство надвоє. Перші – обурилися самовпевненому наміру позивачки, другі – підтримали її, бо також не раді упровадженню нових правил. ІА Дивись.іnfo зазирнула в історичну довідку, поспілкувалася з філологинею, мовознавицею та юристом, аби з’ясувати всі аспекти проблеми.

Новий старий правопис

Нова редакція «Українського правопису» передбачає повернення до вжитку питомо українських слів, правил мелодійності, фонетики, транслітерації. Наприклад, «катедра» як інваріанта «кафедри», «етер» як інваріант «ефіру», «міт» як інваріант «міфу». Крім того, новий правопис пропонує вживати фемінітиви на означення жіночих професій.

В історії Радянської України був такий період – українізаці, яку розгорнула радянська влада, аби виявити активних носіїв українськости і згодом репресувати їх. Промовистий приклад – затвердження скрипниківського (харківського) правопису 1928 року. Серед укладників і членів правописної комісії були Агатангел Кримський, Олекса Синявський, Борис Ткаченко, Майк Йогансен, Сергій Єфремов, Микола Хвильовий, Михайло Яловий. Більшість з них згодом було репресовано або розстріляно, а правопис заборонено. У 1933 році правописна комісія на чолі з Андрієм Хвилею визнала мовні норми 1927-1928 років «націоналістичними». Відтоді українську намагалися якнайдужче наблизити до російської. У редакції «Українського правопису» від 22 травня 2019 року деякі з норм скрипниківки відновили.

Малюнок “Кіт Інжир”. Автор Олена Павлова. Джерело: “Наше слово”

Письменниця та медіадослідниця Євгенія Кузнєцова пояснює: «Треба було довести, що українська і білоруська дуже схожі до російської. Мову намагалися спростити, уніфікувати. Якщо певне українське слово мало у вжитку питомий історичний варіант та фонетично наближений до російського відповідника, питомо український вилучався на користь синоніма.

Правописна комісія 1928 року на хвилі децарифікації прийняла «Український правопис». У 1933 році оголосили, що члени правописної комісії навмисне намагалися віддалити українську мову від братньої російської. Риторика не змінилася. Як у 1933 на агітках писали, що ці лінгвісти штучно віддаляють українську від російської, так і зараз кажуть.

Те саме сталося з білоруською. На сайті ЮНЕСКО білоруська мова має статус вразливої, себто може зникнути. Тепер стає зрозуміло, чому боронителі «русского мира» захищають українську мову від будь-яких попередніх редакцій правопису. Тому що це розмиває поняття братності між російською та українською мовами. До російської також намагалися наблизити мови абсолютно не споріднені. Наприклад, казахську мову, яка навіть не зі слов’янської мовної сім‘ї. Здавалося б, це неможливо зробити. Та ж ні, знаходили способи: наприклад, змінити порядок слів у реченні, спосіб творення прикметників, ввести пласт російських слів, які мали стати основою лексики. Про це у книзі «Социолингвистические проблемы СССР» пише В. Алпатов. Для позначення цього явища був навіть спеціальний термін «шапірографія». Був такий Абрам Шапіро, він уклав «Російську граматику». А лінгвісти і філологи, які намагалися зробити кар’єру в СРСР, брали у руки «Російську граматику» і під неї адаптували іншу мову».

Філологиня Юлія Сливка відзначає, що у попередній редакції «Українського правопису» нічого власне українського немає.

«Старий правопис не враховує історії розвитку мови. Він знищує ті унікальні риси, що притаманні лише українській, і залишає тільки спільнослов’янські. Він нівелює (читай – знищує) мою мову. То як я можу такий толерувати? Знаєте, дехто каже так наївно: «Йой! Той новий правопис так ріже вухо! Добре, шо його скасували. Алилуя!» Але так може казати хіба той, хто не розуміє базових законів української, не знає елементарного закону мелодійности, за яким вона не терпить надмірних збігів голосних чи приголосних: проєкт замість проект. Зрештою, це не мусить розуміти кожен. Мова – сфера компетенції професійних філологів. Її не можна оцінювати категорією «подобається», а те, що комусь щось ріже вухо – винятково справа звички, не більше. Абсурдно инше. В Україні за українську мову завжди треба боротись. То поборемось! Можна сподіватись на апеляцію, але краще просто користуватись справжнім правописом надалі незалежно від будь-яких рішень», – каже фахівчиня.

Кабмін затвердив новий правопис та скасував редакцію 1992 року постановою №437 від 22 травня 2019 року. 3 червня 2019 року МОН опублікувало повний текст нової редакції «Українського правопису» та рекомендувало вже послуговуватися ним. До 2023 року триває перехідний період, протягом якого діятимуть попередня та чинна редакції правопису.

Позивачка не вміє добирати українські відповідники

За словами Ільченка, уряд не має права змінювати правопис, оскільки це не його компетенція.

«Нагадую, позов був направлений на захист української мови від її спотворення на користь регіональних діалектів», – написав адвокат у Фейсбук.

Як аргументи Ільченко наводить суб’єктивні оцінки школярки: Юлія Пиргас не хоче вчити новий український правопис і послуговуватися ним у щоденному мовленні.

Олена Пиргас каже, що разом з донькою вони власним коштом приїжджають з Херсона до Києва та оплачують послуги адвоката Дмитра Ільченка. Зауважимо, що Ільченко є захисником очільника Херсонської облради Владислава Мангера, якого підозрюють у замовленні вбивства Катерини Гандзюк. Водночас активісти групи «Хто замовив Катю Гандзюк» дізналися, що Юлія Пиргас є сестрою дружини Дмитра Ільченка.

Перше слухання у справі відбулося ще у червні 2019 року. Тоді журналісти помітили, що хоч Юлія Пиргас і переконує, мовби у побуті розмовляє українською, насправді ж добирати українські відповідники в розмові їй вдається не завжди. Зрештою слухання перенесли, бо Кабмін не надав суду документи, на підставі яких затверджено правопис.

Правопис у юридично-правовому полі

Правозахисник Едуард Багіров відзначає, що суд не ухвалює вироків, які стосуються кожного громадянина України.

«Суд при прийнятті позовної заяви вивчає відповідність позовної заяви нормам закону. Суд має право при/для ухвалення рішення самостійно запросити за вимогою позивача або відповідача будь-яких спеціалістів для проведення експертизи будь-якого документа, будь-якого вмісту. Якщо суд застосував усі доступні механізми при прийняття рішення, тоді питань немає. Але враховуючи, що останні три роки Київський окружний адміністративний суд ухвалював десятки рішень, які ставлять під сумнів і які були скасовані рішенням апеляційних інстанцій. Особисто в мене виникає сумнів не щодо цього рішення, а щодо усіх рішень, які ухвалював КОАС. Судді КОАС занадто заполітизовані, вони занадто відійшли від норм Конституції. На мій погляд, даний суд не має права розглядати жодної справи, поки не відбудеться повного переформатування.

Тому дане рішення буде оскаржено, і судді апеляційної інстанції будуть вивчати справу. Як на мене, рішення КОАС буде скасовано. Хотілося б, аби справи, пов’язані з літературою, мовою, історією вивчали фахівці, які віддали десятки років, аби збагатитися знанням і досвідом. Їх думка під час круглих столів і дискусій для мене має більше значення, ніж думка судді, який вирок готує з помилками», – пояснює юрист.

Новий правопис дозволив українцям відродити свою ідентичність та став ще одним кроком на шляху руйнування міфу про тотожність українського та російського народу. Втративши правопис, ми втратимо частку свого генетичного коду.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.