дивись.info

«Дайте мамі спокій», або Мовчання як інструмент боротьби за права жінок

«Дайте мамі спокій», або Мовчання як інструмент боротьби за права жінок

Колонка журналістки та мами Валерії Печеник.

Останні місяці я чимало пишу про рівні права для жінок. Через це, властиво, здобула звичку дивитися на світ крізь «гендерну лінзу». Це означає помічати гендерну складову в будь-яких аспектах життя, а вона справді є у кожній суспільній царині, навіть розчистці доріг від снігу – ось посилання на цей цікавий приклад із ґрунтовним дослідженням. 

Ще останнім часом – скоро 2 роки – моєю основною роботою є виховання власних дітей. Я свідомо тут уникаю поняття декретної відпустки, бо ця гра слів, коли догляд за немовлятами називають відпусткою, виглядає дещо іронічно. І якщо в багатьох сферах життя гендерні стереотипи все ще не подолані (навіть попри зняття заборон на “нежіночі” професії, боротьбу за рівні зарплати, доступ до навчання чи гендерні квоти на виборах), у темі батьківства ці стереотипи досі надзвичайно популярні. Так, саме популярні. Це слово тут невипадкове, адже чимало людей поводяться так, ніби транслювати такі стереотипи – модно й актуально. Коли в більшості випадків суспільство вже трішки ніяковіє й соромиться озвучувати патріархальні моделі очікуваної поведінки, то щодо батьківства всі чомусь поки що забувають вчасно припнути язика.

Ось кілька промовистих прикладів, що трапилися мені останнім часом. 

Ситуація перша: активна молода успішна жінка й мама раптом зізнається на своїй сторінці у Фейсбук, що її материнство не було безхмарним, що переживала свого часу baby blues (це такий психологічний стан жінки після народження дитини ще не післяродова депресія, а певна психологічна напруга, пов’язана зі стрімкими змінами). Загалом жінка ділиться своїм досвідом материнства, який у кожної (КОЖНОЇ!) не на 100% складається зі щасливих і сповнених гармонії моментів. У нас дійсно майже не говорять вголос, що материнство це не лише про “літати на крилах любові” й цілодобово милуватися цим янголятком. Чомусь не прийнято артикулювати проблеми молодих мам і цю виснажливу (принаймні інколи) роботу з догляду за немовлятами.  Ах так, знаю чому – стереотипи ж! І от дехто коментує авторці, мовляв, як прикро, що діти в неї з’явилися так невчасно й що вона була неготовою до материнства, бо “взагалі-то це суцільне й нестримне щастя”. 

Наступна ситуація. Блогерка-мама показує власне життя з немовлям без прикрас: радощі батьківства перемішані з труднощами налагодження грудного вигодовування, тут є і про щастя, й про виснажливі епізоди, про відповідального і активного тата дитини й про те, що молода мама іноді виривається по своїх справах. На це отримує гнівні коментарі від деяких своїх читачів: “Спихнула дитину на чоловіка і пішла віддихати”.

Третя ситуація. Під попередньою колонкою (щодо цінності та знецінення  неоплачуваної домашньої праці) дискутую зі знайомим про рівноправ’я. Як аргумент, що права в нас вже нібито рівні, він наводить приблизно таку думку: жінки теж можуть будувати кар’єру, займатися чим хочуть, досягати мети, просто хай все встигають вже після того, як виконають материнські обов’язки.

Ще одна ситуація. Стоматологиня веде власний блог (крім того, вона ще мама, тож іноді показує елементи свого побуту й своїх дітей, але блог присвячений саме її роботі) і неочікувано отримує коментарі на тему: чому ви у свій вихідний працюєте, а не проводите весь цей день із дітьми, невже їм не бракує часу з вами?

І остання ситуація. Вона типова для будь-якого громадського місця й повторюється регулярно, але епізод розповідаю лише один. Мій чоловік їде зі старшою донькою (їй скоро буде 2 роки) до лікаря. У відділенні кожен (кожен!) перепитує: де ваша мама; а коли підійде мама; а чи не маму ви часом тут шукаєте… Коли ці небайдужі отримують відповідь, що мами не шукають і приїздити вона не буде, починають давати непрохані корисні поради щодо того, як йому дати раду зі своєю ж дитиною (ну ж бо чоловік!)

Що спільного у всіх цих ситуаціях? – думаю я. Крім того, що це – кричуще порушення особистих кордонів та безтактовність, це ще й артикуляція суспільних стереотипів щодо батьківства. І варто зауважити, що стереотипи ці досі в’їдаються боляче у серця тих, проти кого скеровані. Бо в першій історії коментар про неготовність бути матір’ю через щире зізнання про складнощі материнства викликає бурхливу дискусію й опір від інших матерів; блогерка-мама не менше місяця періодично рефлексує (хоча й іронічно) на цей випад на свій бік щодо “спихування” дитини; стоматологиня пише великий пост про свої стосунки з дітьми (з ноткою виправдання) й тепер більше показує спільне дозвілля, ніби намагаючись переконати (але навіщо?!) свою аудиторію в тому, що вона турботлива мати. 

Усі ці жінки свідомо чи ні відчувають сором за те, що не відповідають цьому суспільному очікуванню, яке непрошеним полізло у коментарі. Хоча, здавалось би, світ давно прийшов до думки, що догляд за дітьми – це не лише справа матері, у дитини двоє батьків і обидвоє, за логікою, мали би нести спільну однакову відповідальність (суспільство, натомість, у своїх очікуваннях довгий час покладало відповідальність переважно на жінку), тому мама може мати власну кар’єру, йти у своїх справах, знаючи, що дитина з татом буде: візит до лікаря чи інші батьківські обов’язки однаково під силу обом із батьків. Якщо для когось це новина, то акцентую додатково: це все прийнятно. Покладати певні очікування ще й на батька дитини, переживати baby blues чи стреси та говорити про них відверто, прагнути мати щось поза обов’язками з догляду за дітьми та повертатися до своєї кар’єри і власних цілей після енного часу в декреті, залишатися собою та мати ще безліч інших соціальних ролей, крім ролі матері.

Це все я розповідаю для того, аби закликати вас до солідарності, до підтримки адекватних успішних мам і активних турботливих татів у один дуже простий спосіб. Чим менше промовляємо (вголос чи письмово) ці стереотипи чи дискримінаційні висловлювання – тим менше вони травмують, тим менш актуальними вони стають. 

Цей спосіб уже успішно діє в багатьох сферах, де раніше панували стійкі стерепити чи дискримінація. Вже ніхто з притомних людей не додумується коментувати фізичні вади чи тикати людині в обличчя її хворобою чи фізіологічною особливістю; ніхто не додумується (вже) звертатися до темношкірих “негр” чи до азіатів “вузькоокий”. А ось коли доходить до теми материнства  – то будь-ласка! Багато хто досі вважає за потрібне притикнути своїм баченням, очікуванням, порадою, безцінним “універсальним” досвідом тощо. Так от, простий рецепт солідаризації: відчепіться від батьків зі своїми непроханими коментарями, відчепіться від мам зі своїми очікуваннями “ідеальної матері”, припніть язика, щойно захочете вголос повчити жінку, як і якою їй бути матір’ю. 

Пропоную усім і трохи важчий вид солідарності – більш активний: заступитися за жінку, якщо на неї публічно навішують стереотипи, чи намагаються зі сторони вголос оцінити її успішність як матері. Бо десь глибоко всередині це дійсно травмує, кожного разу маленький черв’ячок напосідає: “Невже я погана мати?” А надто, коли майже у всіх навкруги відретушований, ніби з журналу, побут: діти харчуються авокадо та вчать англійську ще з пологового, їхні мами постійно усміхнені й окрилені безтурботністю життя, а в тебе бувають синці під очима від недосипу, а в малечі на обід трапляються сосиски з макаронами, бо в боротьбі пріоритетів за твій час сьогодні перемогла робота.

Солідарність та підтримка дійсно можуть допомогти багатьом жінкам і хоч дуже часто мами можуть не говорити про свої переживання, повірте, вони є, тож не варто своїми випадковими словами додавати їх іще.

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми,  що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews

Світлини: http://starodubova.com.ua/

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Валерія Печеник
Головна редакторка ІА Дивись.info з травня 2016 року.