дивись.info

Музейний ангел, або Яку спадщину залишив Борис Возницький

Музейний ангел, або Яку спадщину залишив Борис Возницький

Сьогодні, 16 квітня, минає 95 років з дня народження Бориса Возницького – видатного культурного діяча, мистецтвознавця, директора Львівської галереї мистецтв, Шевченківського лауреата та Героя України.

Юні роки Бориса

16 квітня 1926 року у селі Нагірне Рівненської області народився майбутній мистецтвознавець Борис Возницький. Хлопець закінчив сільську школу. Пізніше продовжив навчання у Дубні. Борис разом із своїм другом проводили багато часу в місцевому замку, шукали підземний хід, яким циганка провела Андрія Бульбу. 

Після закінчення школи вчився у Рівненському будівельному технікумі. Саме тоді розпочалася Друга світова війна, під час якої Борис Возницький був зв’язковим в УПА. За його спогадами, перед приходом «совєтів» вони отримали наказ розійтись по домівках і чекати наказу на збір. Після приходу радянських військ у Дубні, в березні 1944 року, був мобілізований і потрапив на фронт. Сім років служив у лавах Червоної Армії. У вільний час під час служби багато малював. Демобілізувався у 24 роки.

Талант, що побачила мати

Мати Бориса, коли побачила малюнки, зроблені ним в армії, наполягала, щоб він вивчав мистецтво. Тому хлопець протягом 1950-1955 років навчався у Львівському училищі мистецтва. Опісля викладав у середній школі у Винниках, де ініціював створення Винниківського історико-краєзнавчого музею. 

У 1960-1962 рр. Возницький працював заступником директора Музею українського мистецтва у Львові. Згодом став директором Львівської картинної галереї.

Рятував світові шедеври

У 60-ті роки минулого століття радянська влада робила все можливе, щоби знищити всі пам’ятки сакрального мистецтва. У цей час новий директор галереї, не боячись ні влади, ні можливих репресій, не оминав жодного знищеного храму чи цвинтаря. Возницький робив у храмах музеї, рятуючи і їх, і мистецьку спадщину. 

Під його керівництвом почалися численні експедиції Галичиною, завдяки яким фонди музею поповнилися врятованими від знищення старими галицькими іконами, бароковою скульптурою тощо. Маючи у розпорядженні вантажівки, він зі співробітниками обстежував покинуті собори, занедбані каплиці, цвинтарі. 

Відкрив світу Пінзеля

Під час однієї з експедицій  у містечко Городенка на Івано-Франківщині, йому вдалося врятувати скульптури Іоана Пінзеля з храму та монастиря  Отців месіонерів, для котрих скульптор виконав кілька вівтарних ансамблів. А вперше Возницький «зустрівся» з майстром Пінзелем ще  працюючи  в українському музеї (тепер  Національний музей у Львові ім. А. Шептицького),  коли з села Годовиця привіз дві його скульптури – «Жертвоприношення Авраама» та «Самсон, що роздирає пащу лева». Ця зустріч стала  визначною для Возницького, який нагадав світові геніальне ім’я Пінзеля.

Возницький мріяв презентувати скульптури у Луврі. Для цього він зробив все можливе. Але він так і не побачив того захвату, який викликав його Пінзель у Франції. 

 Створив «Золоту підкову» і не тільки

За ініціативи Бориса Возницького засновано 16 музейних комплексів, серед яких нові художньо-меморіальні музеї: імені Івана Федорова, музей-садиба Маркіяна Шашкевича, музей «Русалки Дністрової», музей найдавніших пам’яток Львова, музей скульптури І. Г. Пінзеля; музей оборонної архітектури ХVІ століття в «П’ятничанській вежі» (Жидачівський район Львівської області).

Возницький допоміг відновити такі замки Галичини: Олеський, Золочівський, Підгорецький та Свірзький, які були об’єднані у так звану «Золоту підкову». 

Такі, як Возницький, народжуються раз на тисячоліття

За неповними підрахунками, Возницький і його співробітники врятували близько 36 тисяч творів мистецтва. Серед них гобелени, меблі, картини, вівтарі, мармурові і дерев’яні скульптури, предмети ужиткового мистецтва тощо. Галерею мистецтв та понад двадцять її філій він наповнив рідкісними шедеврами українського і світового мистецтва.

Його рятівну роботу нема з чим порівняти на теренах України кінця XX століття. Він багато зробив для комплектування фондів палацу Розумовського у Батурині, що став добре оснащеним експонатами музеєм на сході України. Борис Возницький займався відновленням оборонної башти у П’ятничанах, збереженням Бернардинського костелу у Львові, реставрацією каплиці Боїмів. 

Особисте життя мистецтвознавця

Сімейне життя у Бориса Возницького не надто склалося, можливо, тому, що більшу частину часу присвячував улюбленій роботі, аніж сім’ї. У 1954 році він одружився. У молодого подружжя народилася дочка, яку назвали Лариса. 

Проте згодом, 1960 року, пара розлучився. Лариса вирішила залишитися з батьком. Вона майже сорок років працювала з татом та була його найпершим помічником. Онуки Возницького обрали собі дідову дорогу. Один – став художником. Другий – скульптором…

Лариса Возницька з татом Борисом.

Робота була його відпочинком

Багато хто, відвідуючи палаци «Золотої підкови», могли бачити Возницького у костюмі з граблями чи лопатою, а через півгодини – на пресконференції.

Мистецтвознавець дуже любив свою роботу. Навіть під час відпустки виходив на роботу. То він у Золочеві, на розкопках, у походах, у експедиціях, то він вивчає походження артефактів або на різноманітних історичних подіях. 

Коли хворів, то теж не хотів залишати улюблену справу. Одного разу, коли у нього виникла проблема з ногою, і необхідна була операція у Німеччині, його буквально заставили її зробити. Опісля він довго скаржився, що витратив багато часу на лікування. 

Борис Возницький з працівниками Олеського замку. 1976 р.

Його називали Музейною іконою

Борис спілкувався з працівниками музеїв різних країн світу. У Львові його називали Музейною іконою. Для багатьох хто його знав, він був людиною відданою своїй справі, працелюбним, наполегливим, а також чесним та порядним. Його життєве кредо було відповідати за все самому і нічого не боятись.

Возницький мав дивовижний дар – вмів розмовляти з людьми. Його любили і поважали у колі письменників. Одним він дарував майже детективні сюжети про «подвиги» авантюрників Миколи Потоцького або Вацлава Ржевуського (польський державний і військовий діяч), інших заворожував тлумаченням таких унікальних народних шедеврів, як велетенська ікона «Страшний Суд», а кому дозволяв ночувати в одній із кімнат Олеського замку, аби перейнятися думками й настроями останніх оборонців галицької та волинської землі. 

Фото з сайту “День” 

Зранку 25 травня 2012 року мистецтвознавець виїхав зі Львова до Поморянського замку, яким опікувався. На автодорозі машина, якою керував Возницький попала у ДТП. Від отриманих травм Борис Возницький помер. 

Читайте також: Був ангелом-охоронцем замків: на Личакові вшанували пам’ять Бориса Возницького (фото).

Поховали мистецтвознавця на Личаківському кладовищі у Львові. 

Підготувала Марія ГОРДИНСЬКА

 

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.