дивись.info

Владислав Лозинський: історик, колекціонер та меценат

Владислав Лозинський: історик, колекціонер та меценат
Владислав Лозинський на фоні предметів з його збірки. Фото поч. XX ст. Світлина "Старих Фотографій Львова"

На львівській вулиці Стефаника розташована галерея мистецтв імені Бориса Возницького у приміщеннях палацу Владислава Лозинського, який був власником цього будинку впродовж кількох десятиліть.

Утім, його назву повернули лиш взимку нинішнього року після реставрації фасаду. Сам же згаданий Лозинський належав до другого покоління львівських істориків, крім цього, був видатним громадським діячем, меценатом і колекціонером, збережені шедеври якого і зараз можна побачити у стінах галереї.

ІА Дивись.info послухала лекцію про дослідника від наукової співробітниці ЛНГМ ім. Б. Г. Возницького Світлани Стець у межах проєкту «Гордість міста» 5.0 та занотувала найцікавіше.

«За життя Лозинський назбирав дуже потужну колекцію: орієнтовано це десь 1200 предметів. Загалом йдеться про військову амуніцію, стародавні ужиткові предмети, ноші, булави, медалі, ордени, твори образотворчого мистецтва, у його колекції було навіть декілька ікон. Проте все ж він акцентував увагу на портретах особистостей Речі Посполитої, і через те, що колекцію він збирав на наших теранах, то в ній прослідковувались найкраще предмети, пов’язані із Червоною Руссю, тобто Поділля, Галичини, які свого часу входили до складу Речі Посполитої», – пояснює вона.

Нині у залах палацу Лозинського якраз експонується колекція XIX-XX століття (станом на 13 червня 2021 року — ред.).

Нещадавно, до речі, у другому залі відреставрували стелю з арабесками, яка була схована понад сотню років. Пані Світлана каже, що стеля була замальована і дуже понищена, а реставратори близько року намагались її зберегти.

Тут розташувалася його приватна збірка старожитностей і творів мистецтва.

178 років тому

А народився Владислав Лозинський у травні 1843-го на Дрогобиччинні, у селі Опалів (нині — село Опори), неподалік Самбора.

Світлана Стець розповідає, що сім’я майбутнього історика теж досить-таки непересічна. Його батько, Валер’ян Лозинський, був державцем і мандатором (остання — це така собі проміжна посада між діячем, якому належать землі, та адміністрацією).

«Окрім Владислава, у сім’ї зростало ще двоє братів: старший Валерій, названий на честь батька, став дуже популярним письменником, часто друкувався у львівській пресі, та молодший брат Бронислав був визначним юристом і адміністратором Галицького намісництва. Кузеном Владислава Лозинського був Кароль Шайноха — відомий історик і письменник. Усіх їх відносять до польської культури: вони займалися дослідженнями істрричних процесів цієї країни. І зокрема брат Бронислав, який, крім того, що був правником, написав історичну розвідку про Галичину XX століття», – додає дослідниця.

Мати Юлія походила з родини Левицьких.

Цікавим є також факт, що обидва брати — найстарший  Валерій і середущий Владислав — навчалися у Самбірській гімназії, втім, закінчити її вдалося лише молодшому.

Пані Світлана зазначає, що Валерій під час навчання проявив себе як «непосидючий і, за думками адміністрації навчального закладу, навіть свавільним учнем». У восьмому класі за це його вигнали із гімназії, проте той подався до Львова до двоюрідного брата (кузена) Шайнохи, де почав активно друкувати популярні історичні повісті та розповіді.

Валерій Лозинський. Світлина : “Старі фотографії Львова”

«Але так само він (Валерій — ред.) швидко пішов з життя, бо перша дуель через нероздільне кохання минулася безслідно, а друга призвела до смерті в 24 роки. Тим не менш, він залишив по собі низку літературних творів, на яких виховувалися відомі польські митці. І ті мотиви, які піднімав у своїй творчості Валерій Лозинський, підхопив, наприклад, Генрик Сенкевич», – веде далі лекторка.

А от Владислав закінчив Самбірську гімназію і у 19 років вступив до Львівського університету. Пів року він провчився на правничому факультеті, але зрозумів, що це не його і перейшов на філософський відділ: займався історією та польською філологією.

«Історія, очевидно, була його покликанням, – каже Світлана Стець, – тому ледь не одразу він теж почав друкуватися із історичними повістями польською мовою у тогочасних виданнях, наприклад, у двотижневику Gazeta Lwowska («Газета Львовська).

Ким був і в кого вірив Лозинський

Лекторка пояснює, що постать Владислава Лозинського важко не назвати «заслуженою людиною». Він усе своє життя присвятив вивченню архівних документів саме на теранах Західної України. Зокрема був автором відомих в історичному світі книжок, якими користуються донині. Лозинський розповів у своїх роботах про Львів і львів’ян XVI-XVII століття, тогочасне мистецтво, архітектуру та скульптуру.

У доробку Владислава Лозинського була й белетристика на історичну тематику: розповіді ці друкувалися на сторінках львівської преси.

Та сам історик залишився доволі загадковим.

Портрет Лозинського. Фото з відкритих джерел.

Як додає пані Світлана, у галереї немає портретів дослідника і каже, що, певно, йому було ніколи фотографуватись чи висиджувати перед художником, аби той його портретував.

Загалом його постать була багатогранною. Ще в юності Владислав почав займатися колекціонуванням, активно вивчав історію, створював архіви і належав до другого покоління львівських істориків.

«На чолі засновників Історичної школи в місті став польський історик і археограф Ксавелій Ліске (повне ім’я Францішек Ксаверій Ліске), який прибув до Львова на запрошення зі заходу Польщі. Ліске був президентом цього товариства, а його заступником став, власне, Владислав Лозинський», – говорить науковиця.

Із товаристом перед Першою світовою війною співпрацював видатний Михайло Грушевський.

Зважаючи на захоплення колекціонуванням, Лозинський почав також досліджувати історію мистецтв і був членом Академії знань та Народознавчого товариства.

У 39 років Лозинського обрали послом до Галицького сейму, а згодом він став довічним членом Палати панів у Австрійській державі. Науковиця зазначає, що такі суспільні відзнаки є досить високими, Владислав також входив до Польського кола у сеймі та належав до демократів.

«Я багато років займалася творами, які походять із колекції Лозинського, але фактично донедавна не знала, що він був українцем. Про це я дізналася під час пошуків матеріалів про нього, зокрема в архівах Австрії. Лозинський був греко-католиком, а у XIX столітті не було якогось такого поділу (поляк-русин), а основний поділ йшов по вірі — або католик, або православний. І власне, він був греко-католицького походження», – додала пані Світлана.

Жива історія 

Коли чоловікові було далеко за 40 років, він одружився із вдовою Ліске Ядвігою зі Старопінських.

Науковиця зазначає, що вже після смерті Владислава Лозинського вона жила разом із сином Антонієм на вулиці Глибокій, 8. Саме в цьому будинку ледь не через сто років поселилась родина Левів, з якої походить відома американська співачка українського походження Квітка Цісик.

Сам же Лозинський не мав нащадків і частина його колекції літератури перейшла племінникові Валерійові — синові молодшого брата Броніслава.

«Був він завзятим колекціонером, і ми знаємо, як тяжко їм позбуватися власних надбань. Варто сказати про благодійність Лозинського. Коли відкрився у Львові історичний музей (у 1893 році, вважається одним із найстарших музеїв України – ред.) він подарував музею 12 гравюр і дві цехові печатки.

Львівський історичний музей на Площі Ринок, 6. Фото з відкритих джерел.

Помер Владислав Лозинський 29 травня 1913 року, незадовго до своїх 70-их уродин.

«І пізніше його племінник, який успадкував частину колекції, на вигідних для Львова умовах продав цю колекцію і будинок. Уся колекція експонувалася у стінах палацу Лозинського декілька місяців, хоча частина з неї (те, що належало до культури Речі Посполитої), згідно із заповітом, мало перейти до музею Яна III Собеського», – розповіла дослідниця.

Палац Лозинського побудували 1873-1874 роках для графині Ізабелли Дідушинської, згодом тут оселився і сам Владислав, де облаштував кімнати на свій смак.

Палац Лозинського.

Сама галерея виникла 1907 року і свого приміщення немала: мистецькі твори експонувалися деякий час у залах Промислового музею і фактично це тривало до Другої світової війни, повідомила Світлана Стець.

Палац Лозинського став домівкою Львівської галереї мистецтв імені Бориса Возницькогою Торік там розпочали реконструкцію будівлі — як ззовні, так і зсередини, а кілька місяців тому — по завершенню ремонтних робіт — вперше після півторарічної перерви, відкрили особливу експозицію двох століть.

Там показали 365 експонатів, деякі вперше: йдеться про надбання, що раніше були схованими у підвалах і через сирість понищеними.

Читайте також: Живописець із Львівщини, який провів 1632 дні в залах музею

Відновлення коштувало близько 13 мільйонів, левову частку з яких заробили самі працівники музею.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.