Допомагати іншим: як працюють пошуківці зниклих безвісти людей 

Торік на Львівщині заснували Пошуково-рятувальну волонтерську асоціацію. Сюди приєднюються небайдужі, аби ледь не щодня допомагати у пошуках безвісти зниклих людей. Рятувальники також доєднюються до всеукраїнських рятувальних операцій і планують розширити власну діяльність.

ІА Дивись.info поспілкувалась із керівником Асоціації SARVA Олексієм Геращенко про волонтерську діяльність, команду небайдужих та історії пошуків.

Щодня тисячі українців виходять із дому та зникають безслідно...

Чотирилапа рятівниця Джуді і не тільки 

Олексій нині мешкає у Львові. Сюди разом із родиною він приїхав із Харкова 2014 року, пішов добровольцем в АТО, а по поверненню через рік разом і дружиною завели собаку — польську підгалянську вівчарку Джуді, яка досі допомагає десяткам волонтерів у пошуках зниклих людей.

«Після АТО захотілось знайти себе і я вирішив допомагати людям. Якось так склалося докупи і виявилось, що Джуді може стати нашим помічником. Я почав шукати кінологів у Львові та познайомився із фахівчинею Галиною Гончарук. Виявилось, у неї подібні плани: Галина вже давно хотіла навчати собак, як шукати зниклих людей», – каже наш співрозмовник.

Спершу вони працювали тільки із тваринами, а згодом зрозуміли, що без людського ресурсу — важко впоратись.

«Сама організація виникла через ідею допомагати іншим. Уперше ми об’єдналися із кінологами 2017-2018 роках. За ці півтора року наш союз зміцнився: це участь у перших пошуках як кінологи, які проходили у Львівській області. Ми побачили, що насправді проблема зі зникненням людей дуже серйозна, а до пошукових операцій потрібно залучати якомога більше людей», – веде далі Олексій.

І додає, коли зникає людина і про це повідомляють у поліцію, до пошуків долучають слідчих, які натомість запрошують кількох дільничих, себто пошуки відбуваються повільно, а кожна хвилина у такій справі дуже цінна.

Існує й проблема у комунікації між поліціянтами та місцевим населенням, тому волонтери SARVA спробували це питання вирішити.

«Найчастіше під час пошуків просто бракує людей. Лише під час резонансного пошуку залучають Нацгвардію і вже інші структури, здебільшого ж після заяви цим займаються слідчі. Ми побачили, що спільну коодинацію між правоохоронцями та населенням потрібно налагоджувати. З 2020 року наша діяльність розширюється. Ми намагаємося координувати пошуки, долучати волонтерів, навчати людей, аби процес не був хаотичним, аби вони знали, як діяти та робити все можливе, щоб загублена людина знайшлася живою та неушкодженою», - пояснює чоловік.

Небайдужий – це той, хто може допомогти

Олексій каже, що волонтером Пошуково-рятувальної асоціації може стати кожен охочий, щоправда, за однієї умови — мати добрі наміри. Пошуківцями можуть бути зокрема і ті, хто не володіє особливими специфічними навчиками, втім, звісно, особисті переваги, такі як медична освіта чи володіння дроном або раціями – завжди вітається.

Там проводять навчання із надання першої домедичної допомоги, пояснюють, як діяти в екстремальних ситуаціях тощо. Крім цього, якщо людина не має змоги долучитися до пошуків фізично, вона може допомогти по-іншому, для прикладу, інформаційно.

«Спектр роботи в межах пошуково операції дуже широкий. Загалом він ділиться на два ключових етапи. Це бути присутнім і брати участь безпосередньо у пошуках, другий — поширювати якомога більше інформації у соцмережах про зниклого, що є не менш важливим завданням. Людина може навіть розклеїти у себе в під’їзді, біля зупинки чи магазину оголошення про зникнення. Чим більше людей побачить допис чи повідомлення, тим вищі шанси якнайшвидше врятувати людину. Завжди є змога допомогти», – розповідає рятувальник.

З чого починаються пошуки

Пошуки бувають різними, каже Олексій, як і люди, тому кожна операція — ціла історія, не схожа одна на одну.

Він розповідає, що все починається із повідомлення у соцмережах чи месенджерах.

«Люди звертаються по допомогу дедалі частіше. Зауважив також, що нас навіть рекомендують ті, кому ми вже встигли допомогти. Це дуже гріє душу. Звісно, до нас звертаються із поліції, якщо розуміють, що самотужки їм не впоратись. Отримавши інформацію про зникнення, ми обов’язково сконтактуємо із безпосереднім заявником і перевіряємо чи зниклий не є втікачем від поліції, боржником, або жертвою сімейного насилля, наприклад. Інакше — за пошуки останніх ми не візьмемось, бо це буде неправомірним», - пояснює Олексій.

Чоловік говорить, що після першого етапу переходять до наступного — збору анкетних даних про зниклого та аналізу отриманої інформації.

«Різних людей потрібно шукати по-різному. В анкеті важливо зібрати всю детальну інформацію про людину — це дуже допомагає у пошуках. Тут є питання не лише про вік, стать чи особливі прикмети, а й про швидкість пересування. Завдяки цьому можна сформувати орієнтування, а також провести аналоги у пошуках», - зазначає наш співрозмовник.

Асоціація користується трьома анкетами — для дітей, дорослих, які зникли у місті та окремо для заблукалих у природньому середовищі (ліс, поля).

Щодо останньої, то в ній ставлять запитання до заявника, наприклад, чи брав зниклий із собою алкоголь, які цигарки курив тощо. Усі ці деталі є дуже помічними під час рятувальної операції. Детально бажано й вказувати, як часто людина ходить у ліс, коли обіцяла повернутися, по які гриби/ягоди ходив.

Волонтерам важливо уточняти також, який настрій мала ця людина, коли її востанє бачили близькі.

Олексій каже, що завжди варто спробувати думати, як ця людина.

«Якщо це людина з Альцгеймером, старшого віку — йдеться про одну процедуру пошуку, адже ми розуміємо, як вона може думати, чого вона бажає. Якщо це грибник — це інша процедура і, звісно, якщо це дитина —  історія кардинально відрізнятиметься. Часто й буває таке, що заблукалі бояться звернутись по допомогу, а вийшовши не з того боку, знову повернутися в ліс», – розповідає він.

Якщо це людина із Альцгеймером — ситуація особлива, адже такі особи не усвідомляюють, що відбувається довкола них, тому, зазначає Олексій, якщо хтось із місцевих зустрічає людей, які зникли, варто їх утримувати до приїзду волонтерів чи поліцейських.

Про зниклих людей із інвалідністю потрібно зібрати в рази більше інформації: волонтери зв’язуються із їхніми товаришами, родичами, знайомими.

«Коли триває активний пошук, ми координуємо тих людей, які мають авто, і волонтерів без, аби всіх зібрати докупки та привезти на старт і почати пошук», - додає рятувальник.

Чоловік також згадує про історії зниклих дітей і каже, що найчастіше малюків знаходять неподалік місця зникнення.

«Розкажу, наприклад, про останні два випадки. Зі Львова ми поїхали на пошуки дворічного Богданчика у Київську область, і на Миколаївщину на пошуки дівчинки Олі. У першому випадку ми встигли приїхати, та вже допомоги нашої не потребували, а Олю розшукали, коли ми проїхали 500 кілометрів, залишалось — ще 200. То просто розвернулись і попрямували додому», - сміється Олексій.

Читайте також: Наскільки Львів є безпечним для дітей, – дослідження

Питаю в Олексія, чи існує показник, згідно з яким стає очевидним, що пошуки варто припиняти.

«На жаль, оскільки існують обмеження і професійні рятувальники, ними також користуються, ми дійсно інколи припиняємо пошук, коли минає деякий час. Наш основний пріоритет — це пошук живих людей, а коли, скажемо так, тиждень або більше від людини немає ніякої звістки, то тут важко продовжувати операцію, бо, найімовірніше, ця людина вже загинула, і таких, на жаль, вже дуже багато, тому наші ресурси обмежені», – відповідає рятувальник.

Однак бувають виключення, каже він: мова про пошуки людей, яких час-від-часу помічають у різних локаціях, та не можуть одразу заскочити. Одним із таких випадків Олексій поділився і з нами: говорить, що пошуки чоловіка тривають ще з березня, а волонтери навіть влаштували чергування, та поки безуспішно.

Олексій насамкінець зізнається, що у його команді завжди працюють люди, з якими хоч у вогонь, хоч у воду, та каже, що колектив асоціації — дуже дружній, а люди, які займаються пошуками, відчувають неабияку відповідальність за врятовані життя, після чого отримують «справжній кайф» від процесу, вкотре пишучи допис із фразою «Знайдено. Живий».

P.S Ми часто відкладали розмову із Олексієм, позаяк у запланований час він от-от повертався із нічних пошуків, прокидалась команда о 3.00 годині, вирушали в дорогу, щоби до настання спеки, близько 5.00 ранку, вже бути на місці. Востаннє, поділився чоловік, пошуки були безуспішними: розшукували пенсіонера, у якого діагностували хворобу Альцгеймера...

Мар'яна КОВАЛЕНКО

Усі світлини надані нашим співрозмовником