Народження УСС: нове покоління українського народу

Цього дня у 1914 році Головна Українська Рада та Українська Боєва Управа проголосили маніфест про створення у складі австро-угорської армії українського добровольчого легіону — Українські Січові Стрільці. По суті, створення легіону УСС, який формувався в структурах австрійської армії, було спробою створення нового українського війська.

Заклик був почутий: вояками зголосилися стати майже 30 тисяч добровольців з усієї Галичини. Щоправда, австрійський уряд, побоюючись патріотичних настроїв українців, обмежив чисельність легіону до 2,5 тисяч. Ядро військового угруповання склали активісти січово-сокільського та пластунського рухів, студенти, вчорашні гімназисти, викладачі, правники, митці та інші представники інтелігенції.

Спочатку це був лише гурт патріотів, далеких від військової справи, але з часом їм удалося подолати всі перешкоди і на початок 1917 року стати добре вишколеною військовою формацією з національною символікою, власними одностроями й відзнаками, а також українською офіційною мовою та термінологією.

На початку вересня солдати склали військову присягу: перший раз на вірність Австро-Угорщині, а другий — Україні. Впродовж 1914-1915 років легіон протистояв російським військам у Карпатах, де одним із найяскравіших епізодів були бої за гору Маківку. У 1915–1917 роках легіонери брали участь у кровопролитних боях на Поділлі.

Січові стрільці існували з 1914 року до 1918-го. Воювали на боці Австро-Угорщини та Німеччини проти Росії, Англії та Франції. Товариство січових стрільців з’явилося  у Львівській області у 1914 році.

Стрільці стали кінцевим акордом епохи галицько-українського відродження. Саме вони своїми невтомними військовими змаганнями возвели величну споруду: незалежну державу, ім’я якої Західно-Українська Народна Республіка.

Сотні молодих українських вояків-патріотів загинули на схилах гори Лисоні, на Бережанщині та в інших місцях.

На стрілецьких могилах поряд із прізвищем викарбовували слова: «Впав за волю України». Згодом з легіону УСС сформовано полк Січових Стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем. Під його головуванням полк брав активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917–1920 років.

Жінки в армії УСС

В Легіоні Українських Січових Стрільців (УСС) першими жінками-воячками стали Олена Степанів, Софія Галечко, Ганка Дмитерко та Ольга Підвисоцька. Деякі з них продовжили свій бойовий шлях вже у лавах Української Галицької армії (УГА).

Особистий внесок цих жінок важко переоцінити, адже, своїм прикладом вони довели, що жінки на війні не є зайвими. Почавши свою службу з допоміжних підрозділів УСС, як сестри милосердя, згодом, вони встигли взяти участь у боях як стрільці та, навіть, стали військовими старшинами. Пізніше, у складі так званого залізного загону УГА, 36 дівчат-добровольців утворили 4-ту дівочу сотню на чолі з хорунжою Кривівною.

Олена Степанів – уособлення української мілітарної традиції. Вона і воювала як солдат, і створила чудову родину. Її чоловіком був Роман Дашкевич – командувач артилерією Української Галицької армії. Олена народила Ярослава Дашкевича – видатного українського історика, який сформував підвалини сучасної української історичної науки.

Народилася вона в родині священника, пройшла початковий військовий вишкіл у військово-спортивному товаристві «Сокіл», військову підготовку отримала в товаристві «Січових стрільців 2», навчалася у Віденському університеті. В роки Першої світової війни відзначилась у боях за гору Маківка.

Потрапила у полон влітку 1915 року. Перебувала в російських концтаборах. У 1918 році повернулася в Україну. Брала активну участь у листопадовому зриві в боях українців за Львів в листопаді 1918 року; в україно-польській війні 1918-1919 років. Як дипломат виїхала в міжнародну місію Західно-Української народної республіки. Потім повернулася в Україну. Довгий час вчителювала у Львові.

Софія Галечко – закінчила філософський факультет університету у Граці, брала участь в українському добровільному русі, була в Пласті, добровільно пішла з початком Першої світової війни до легіону УСС. Перебувала на посадах санітарки, розвідниці, стрільця, чотаря. Була нагороджена двома медалями За хоробрість, отримала звання фенріха (вже не старшинське звання, але ще не офіцерське). Трагічно загинула влітку 1918 року.

Ганна Дмитерко (в Пласті знана як Гандзя) — народилася 9 лютого 1893 року у с. Підберізці коло Львова.

28 червня 1914 року, під час січового-сокільського здвигу, за блискучий вишкіл була нагороджена стрілецькою відзнакою, а через кілька тижнів показувала такий же вишкіл на полі бою.

Від серпня 1914 року вона служить у сотні УСС в Гаях і в травні 1915 р. бере активну участь у бойових діях на горі Маківці. Від вересня 1915 року Гандзя Дмитерко служить при інтендантурі в Коші, а в 1918—1920 роках – при допоміжній службі в бригаді УСС.

Ольга Басараб — після смерті чоловіка Ольга Басараб вирішує присвятити себе допомозі пораненим українським жовнірам, розкиданим по різних шпиталях Відня. За свою благодійну працю у 1917 році вона була нагороджена срібною медаллю Червоного Хреста з військовим відзначенням, завіреним почесним головою Червоного Хреста – ерцгерцогом Францом Сальваторе.

На запрошення уряду УНР Ольга Басараб у 1918–1923 роках працює секретарем українського посольства у Фінляндії, згодом бухгалтером посольства ЗУНР у Відні. В інтересах Української держави вона відвідує Данію, Німеччину, Норвегію, інші держави, легко провозячи через кордони документи, за які, у разі їх вилучення поліцією, були б підставою для звинувачення у шпигунській діяльності.

У вересні 1920 року стає членом підпільної Української військової Організації, особистою зв’язковою полковника Євгена Коновальця.

Не менш цікава постать хорунжої Ольги Підвисоцької. Вона воювала в УСС з 1915 року, відома як наймолодша дівчина-стрілець. Потім вчителювала у Пасічній (нині Надвірнянського району), звідки добровільно пішла в УГА. 15 травня 1919 року після поранення в бою сотника Володимира Каравана Підвисоцька перейняла командування сотнею.

Українські січові стрільці та розвиток української культури

Слова до пісні «Ой у лузі червона калина» написав директор театру «Руська бесіда» Степан Чарнецький, кілька разів він переробляв текст. А ось щодо імені композитора музикознавці досі дискутують. Першу стрілецьку пісню одразу ж підхопила молодь – так вона прийшла й до «усусів» (як називали стрільців).

Стрільці створили пісенний культ, який не втрачає популярності вже сто років. При Легіоні УСС діяв просвітницький осередок «Пресова квартира», який займався видавничою та агітаційною справами, видавав газету «Самохотник» («Доброволець»), поетичний журнал «Новініана», сатиричні журнали «Бомба» і «Самопал», «Вісник Пресової Кватири», журнали «Шляхи» і «Червона Калина».

Стрілецька література описувала героїзм і патріотизм українських вояків, на якому формувалось нове покоління українців. В УСС добровольцями йшли кращі люди, освічені і всесторонньо розвинені. Серед старшин і стрільців майже 40% було інтелігенції – громадських, політичних діячів, поетів, художників.

Син Франка в УСС

Франко своїми творами й взірцевим прикладом особистого громадсько-політичного життя надихав борців за вільну, незалежну Україну. У лавах Українських Січових Стрільців був і його син Петро Франко, який спільно зі своїми побратимами
здійснював ту самостійницьку програму, яку проповідував і яку все життя відстоював
його батько.

З перших днів війни син Івана Франка Петро вступає добровольцем до Легіону
Українських Січових Стрільців. Та не тільки світоглядна, ідейна спорідненість, рідний
син та історична доля України міцно пов’язали Франка з товариством Українських
Січових Стрільців, але й тяжка хвороба: з 13 листопада 1915 р. Іван потрапляє під
опіку і захист стрілецької установи, до «Приюта для хорих і виздоровців Українських
Січових Стрільців у Львові», що містився на вулиці П. Скарги, 2а. Стрілецьке товариство поважно й прихильно ставилося до Франка.

Коли перестало битися серце Українського Мойсея, на сторінках стрілецького
часопису «Шляхи» з’явилися слова, які свідчать про те, що стрільці сприймали Франка
як рівного вояка, що мав замість зброї в руках силу слова. Так склалася Франкова доля, що він не дожив кілька років до того часу, коли українці оголосили свою самостійну державу. Діяльність і опір січовиків у роки Першої світової війни не були даремними, як і Франкове слово, що спонукало до боротьби, гартувало дух і виховувало покоління істинних українців-патріотів.

Бій на горі Маківка: розгром російської армії

«Українці! З великою гордістю можете глядіти на Ваші найновіші геройські подвиги. Кожний мусить славитися приналежністю до Вашого Корпусу (Легіону), бо матиме право назвати себе вибраною частиною. Я певний у тому, що в кожній небезпеці можна на Вас числити. Щоб ці побажання сповнились – тричі слава!» - Ці слова 100 років тому виголосив Легіону УСС командувач 55-ї австрійської дивізії, до складу якої і входив цей Легіон, генерал Фляйшман після знаменитого бою на цій горі Маківка.

З 28 квітня по 3 травня 1915 року рівно 100 років тому на цій горі відбулася стратегічно важлива битва між російськими військами та Легіоном Українських Січових Стрільців. Російські загарбники пробивали собі шлях на Угорщину через Карпати. Австрійська армія закріпилась на горі Маківка, та згодом через рішучий наступ ворогів втратили позиції на половині гори. Росіяни, впевнені у своїй перемозі, рушили вперед. Але ситуацію спасли усуси – півтора куреня рушили в бій на допомогу австрійцям. І от вже на ранок 29 квітня стрільці здійснили контрнаступ. Після короткого рукопашного бою витіснили москалів аж до їхніх окопів. Частина російських солдатів здалася, а інша – відступила, залишивши на бойовищі 200 вбитих та кілька рушниць.

Наступного дня вороги повторили наступ на праве крило табору усусів. Та звитяжна боротьба завершилась переломом ворожої лінії, здобуттям 173 полонених та кілька рушниць.

Третій найзавзятіший бій за Маківку розгорівся 1 травня 1915 року. Ворог кинув у бій свіжі сили. Після довгої гарматної черги в сторону стрілецьких сотень Будзиновського та Мельника рушив лавою цілий російський полк. Безперервний стрілецький вогонь засівав московськими трупами окопи, але російські солдати продовжували наступати, впритул підійшовши до стрілецьких окопів, засипаючи їх ручними гарматами. Саме в цей момент з’явився на допомогу стрілецький курінь в запасі. Двічі наступали московські лави і під натиском стрільців двічі поверталися на попередню лінію.

Лише третій  рішучий наступ усусів примусив ворога піти в безладний відступ. Наступ ворогів 2 травня вже не зміг змінити ситуацію. Російська армія була настільки виснажена, що вже не змогла продовжувати наступальні дії.