Чи дійсно обов'язкова вакцинація і обмеження для нещеплених є порушенням прав людини

Чи дійсно обов'язкова вакцинація і обмеження для нещеплених є порушенням прав людини

На вустах чи не в кожного сьогодні питання вакцинації проти коронавірусу. Хоч до самої пандемії недуги антивакцинаторів не бракувало, розмови пожвавились після низки рішень МОЗ про обмеження для нещеплених і привілеї для вакцинованих.

На вустах чи не в кожного сьогодні питання вакцинації проти коронавірусу. Хоч до самої пандемії недуги антивакцинаторів не бракувало, розмови пожвавились після низки рішень МОЗ про обмеження для нещеплених і привілеї для вакцинованих.

Масова істерія

Найпоширенішим аргументом тих, хто не хоче робити щеплення, є твердження про порушення прав людини, буцімто, чому неімунізованим не можна подорожувати потягами чи літаками без відповідної довідки або ж працювати викладачем. Тим паче, що з 1 листопада із переходом Києва до «червоної» зони карантину для невакцинованих обмежується користування метро та іншим громадським транспортом.

І, звісно, більшість із цієї когорти вважають, що після вакцинації левова частка людей помирає чи щонайменше страждає від низки побічних реакцій упродовж життя.

Далі обурення антивацинаторів викликає масова агітація робити щеплення, мовляв, якщо вакцинація є добровільною, тоді навіщо потрібні ці заклики відусіль.

Сьогодні обов’язок бути імунізованим поширюється на освітян, держслужбовців і тих, хто комунікує із великою кількістю людей упродовж робочого дня, як-от, наприклад, водії громадсього транспорту, і цей перелік обіцяють розширити. Міністр охорони здоров'я каже, що до нього додадуть соціальних працівників, працівників держпідприємств, установ і організацій, співробітників критично важливих сфер для функціонування економіки.

Шквал емоцій натомість викликало й пояснення МОЗ, чому для медиків ці щеплення є необов'язковими.

А з 8 листопада нещеплених зі списку професій для обов’язкової вакцинації будуть відстороняти від роботи: відповідну постанову Кабінет Міністрів затвердив 25 жовтня.

На це відреагувала уповноважена з прав людини Людмила Денісова, назвавши примусову імунізацію порушенням прав працівників. Щоправда, згодом уточнила виданню «Бабель», що в указі МОЗ – не перелік професій (наприклад, вчитель), а перелік органів, де вони працюють (співробітники органів освіти). За її словами, в переліку має бути саме працівник, який контактує із великою кількістю людей і може заразити їх коронавірусом. Через це реалізація указу може порушити права працівників, які мало з ким контактують. Омбудсмен додала, що указ незабаром уточнять.

Про прихильників і супротивників

Позиція громадськості поділяється на тих, хто категорично проти вакцинації, вважає це порушень прав людини та шукає безліч аргументів, чому щеплення від коронавірусу є загрожливим для людського життя та й усього людства загалом. Для порівняння, за даними Міністерства охорони здоров'я, упровдож тижня — з 25 по 29 жовтня включно — серед усіх ушпиталених з ковідом пацієнтів – 94% є невакцинованими.

І тих, хто довіряє сучасній медицині та розуміє, що попри стрімке виробництво вакцини, це не впливає на її ефективність.

Ось до цього апелюють ті, хто вважає обов'язкову вакцинацію порушенням прав людини:

«Як прихильник вакцинації, я можу знайти безліч аргументів, чому це законно і чому, безпосередньо, обов'язкові щеплення чи обмеження для невакцинованих не порушують прав людини», – говорить ІА Дивись.info голова правління ГО «Антикорупційний штаб» Сергій Миткалик.

І пояснює, що у статті 3 Конституції України йдеться про те, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

«Зазвичай згадують саме цю статтю, коли кажуть про неможливість примусової вакцинації. Також згадують статтю 19, але чомусь не цитують її повністю: «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України», – додає активіст.

Таким чином ніхто не може примушувати робити те, що не передбачено законодавством, але посадові особи та відповідні органи мають діяти в межах повноважень, які закріплені саме в Конституції та законах України.

«Йдемо читати закони України, які мають пряме відношення до вакцинації. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», стаття 5: серед обов’язків громадян – проходити обов'язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках. Стаття 7 — її доведеться уважно читати, бо вона складна, але тим не менш: підприємства та організації зобов’язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я», – веде далі наш співрозмовник.

І додає, що, згідно зі статтею 27: «Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов'язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я».

Нарешті також дуже цікава стаття 40, де зазначається, що до повноважень головного державного санітарного лікаря України входить внесення на затвердження центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, проекти актів, якими встановлюються перелік інфекційних захворювань, за яких госпіталізація хворих є обов’язковою, а також перелік виробництв (професій), до роботи на яких не допускаються особи, які хворіють інфекційними захворюваннями, є носіями збудників інфекційних захворювань або яким не зроблено щеплення проти визначених інфекційних захворювань.

«Також дуже рекомендую почитати Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Тільки читайте до кінця. Таким чином, вакцинація в Україні не є порушенням конституційних прав і свобод: це захист населення від поширення смертельно небезпечної хвороби, яка має високий рівень заразності та смертності», – підсумовує наш співрозмовник.

Чи правомірними є дії Міністерства охорони здоров'я

Адвокатка, кандидатка юридичних наук та доцентка Оксана Мірошниченко погоджується, що коментарі юристів, котрі переконують громадян про порушення їхніх прав у випадку змушування їх до щеплення, у більшості випадків є «маркетниговим ходом щодо збільшення власної клієнтської бази та отримання прибутку».

На питання, чи правомірними є рішення МОЗ України щодо обмеження прав громадян на приватне життя, експерка наводить низку прикладів.

Спершу, як і Сергій Миткалик, доводить, що це питання регулюється насемперед статтею 3 Конституції України).

«Відносини у сфері захисту населення від інфекційних хвороб регулюються Основами законодавства України про охорону здоров'я, законами України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими нормативно-правовими актами.

Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя (ЗУ України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»)

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

«Що означає поняття «охорона здоров’я»? Це система заходів, спрямованих на збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя. Такі заходи здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, заклади охорони здоров’я; фізичні особи – підприємці, які зареєстровані у встановленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики; медичні та фармацевтичні працівники, фахівці з реабілітації, громадські об’єднання і громадяни (стаття 3 Основ законодавства про охорону здоров’я», – додає Оксана Мірошниченко.

Обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх здоров'я, передбачене ст.9  цього Закону. Зокрема, тут вказано, що на підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій.

Застосування запобіжних заходів до особи у зв’язку із встановленням карантину допускаються виключно з підстав і в порядку, передбачених законом (ст.9, до якої внесено останні зміни згідно із Законом)

«У незгоди громадян із рішення про обмеження їх прав, пов'язаних  із станом їх здоров'я, вони можуть оскаржити такі рішення в судовому порядку», – акцентує адвокатка.

І додає, що, згідно зі статею 10 Основ законодавства України про охорону здоров’я, громадяни України зобов'язані:

  • піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;
  •  у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Як діяти  у випадку порушення прав

Захист прав громадян, підприємств, установ і організацій передбачено статтею 8 цього закону. Рішення і дії посадових осіб органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, а також громадян, якими порушено права підприємств, установ, організацій чи громадян з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, можуть бути оскаржені в порядку, встановленому законом.

«Чи правомірні дії Міністерства охорони та здоров’я України при обмеженні прав громадян? Так», - відповідає наша співрозмовиця і додає, що ідеться про положення, затверджене Кабміном про переліки професій, які підпадають обов'язковій вакцинації.

Чи законний цей наказ

«Даний наказ є чинним та оскаржується у судовому порядку. Доти, доки немає судового рішення, даний наказ діє, і роботодавці та наймані працівники, яких стосуються норми цього наказу, зобов’язані його виконувати», – пояснює вона.

І зазначає, що як роботодавці, так і працівники, які підпадають під обов'язкову вакцинацію, без відсутності жодних протипоказів до щеплень, повинні імунізуватись. Водночас ця примітка є ключовою.

Примітка є надважливо, оскільки ключовими словами тут є: «в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень».

Висновок однозначний: працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень, не вакцинуються. Всі решта, які перелічені в додатку до наказу, зобов’язані вакцинуватися.

«Міністерство охорони здоров’я у межах своїх зобов’язань повинно забезпечити формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, а також захисту населення від інфекційних хвороб та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Видання наказу Міністерства охорони здоров’я 4 жовтня 2021 року, у період пандемії, в усьому світі, нової хвороби: COVID-19, було нагальним засобом реагування центрального органу виконавчої влади, який, на мою думку, було видано вже із запізненням. Оптимально, цей наказ слід було видавати одночасно з відкриттям в Україні пунктів масової вакцинаці влітку 2021», – говорить адвокатка.

«Як бачимо, діючи в інтересах безпеки громадян, державою створені належні умови для виходу із кризової ситуації з подолання страшної хвороби COVID-19, яку, на жаль, деякі громадяни вважають не існуючою, деякі – залякані навіюваннями, бояться вакцинуватися, а деякі —  використовують ситуацію для зростання своїх надприбутків. Як діяти в такій ситуації, кожен вирішує самостійно. Право вибору завжди залишається. Тільки обираючи свій подальший шлях, рекомендую кожному пам’ятати: від нашого вибору залежить власне життя та життя найрідніших», – резюмує наша співрозмовиця.

P.S

Станом на 29 жовтня в Україні зроблено більше 9790280 щеплень. З них отримали одну дозу – 9790278 людей, повністю імунізовані та отримали дві дози – 7292521 людина (із них двоє осіб отримали одну дозу за кордоном). Загалом проведено 17082799 щеплень.

Більше про вакцинацію та вакцини можна дізнатись на сайті Міністерства охорони здоров'я України.

Мар’яна КОВАЛЕНКО

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: