Художниця з Львівщини, яка проілюструвала кожну четверту дитячу книгу в Україні

Вона проілюструвала близько шістдесяти творів українських письменників, які вийшли тиражем у понад шість мільйонів примірників, а це кожна четверта дитяча книжка, яка виходила на той час в Україні.

ІА Дивись.info розповідає не лише про митців чи інших видатних людей як про авторів чогось визначного та впізнаваного, а як про особистостей із цікавими життєвими історіями.

Сьогодні — про талановиту Софію Караффу-Корбут, яка жила своїм захопленням і перетворила його у справу всього життя, представницю руху шістдесятництва.

Похресниця найкращого видавця Галичини та соротниці Івана Франка

У серпні нинішнього року минуло 97 років із її дня народження. Софія народилася у Львові 1924 року. Її тато, Петро Караффа-Корбут, був білорусом за національністю та належав до давнього шляхетського роду. Історики стверджують, що його далекий предок, Павло Караффа, з роду венеційських князів, у XIV столітті перейшов до Польщі на службу до короля Владислава Ягайла, а нащадки Павла оселились у Білорусі.

Цікаво, що самого Петра Караффу-Корбута задовго до народження доньки зарахували до дворянства рішенням Мінських дворянських зборів, затвердженим потім указом російського сенату. 1910 року білоруський шляхтич емігрував за кордон, а його родину в Білорусі згодом репресувала радянська влада, націоналізувавши маєтки.

Мати, Марія Береза, через родину своєї матері була споріднена зі Свєнціцькими (Іларіон Свєнціцький — видатний український філолог, етнограф, музеєзнавець, громадсько-культурний діяч та доктор філологічних наук був її двоюрідним братом).

Кажуть, саме він познайомив батьків дівчинки, які закохались один в одного, та їхня історія кохання, чомусь, завершилась дуже швидко.

Мама майбутньої художниці була випускницею учительської семінарії, проте із роботою у школі в неї не склалося.

Історики, посилаючись на розповіді Марії Іларіонівни Свєнціцької стверджують, буцімто в той час дівчина довго листувалась із батьком дівчинки Петром, а потім поїхала до нього до французького Сен-Кантена. Це містечко, у якому оселилось молоде подружжя, відоме ткацькими фабриками: на одній із них, напевно, працював «бюровим урядовцем» її чоловік. Важко сказати, чому Марія повернулась на Галичину, порвавши всі стосунки з чоловіком, а він емігрував до США.

Софійка народилася у Львові. Її похрестили у львівській церкві Петра і Павла, що на вулиці Личаківській. Її хрещеним батьком став земляк її матері — відомий видавець Іван Тиктор, а хрещеною мамою — соратниця Івана Франка Стефанія Мазур — мати Кирила Мазура, згодом відомого художника, який жив у Франції.

Графиня із Куткора

Дитячі роки дівчинка провела у селі Куткір у Буському районі (нині Золочівському) та у Львові. З боку діда Петра Берези краєзнавці виводять родовід із козацьких поселенців, що нібито оселилися в Куткорі після ліквідації Запорізької Січі.

Мала Софія виростала в колі інтелігенції, тоді як на життя їй заробляла тітка Євгенія (мама так і не змогла влаштуватися на роботу у Львові і повернулася з дитиною в Куткір), із посиланням на книгу «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут» відомого шістдесятника Богдана Гориня пише «Збруч».

Саме тітка Ґена, як її називала Софійка, знову повезла дівчину до Львова, щоби після початкової школи в селі продовжила навчання у першій українській приватній дівочій гімназії сестер василіянок — першій приватній дівочій гімназії на Галичині. Тоді дівчинці було дванадцять років і вона тільки-но закінчила початкову школу.

Тут вона бере професійні уроки малювання у художниці-графіка Стефанії Ґебус. Чи вистачило б тітчиних заробітків на оплату навчання і проживання племінниці, якби такими, як Софія, – талановитими, але незаможними – дітьми, сиротами та напівсиротами, не піклувався засновник гімназії – Митрополит Андрей Шептицький. Владика самотужки приймав випускні іспити, що тоді звались матурою, у гімназисток, а відмінниці отримували можливість проводити з главою Церкви літні вакації.

Коли 1939 року навчальний заклад закрили, дівчинка-підліток поїхала до Стрия навчатись у середній школі, та на заваді стала Друга світова війна. Під час війни дівчина навчалася на відділі малярства технічної фахової школи. Пізніше – студії у Львівському художньо-промисловому училищі, нині відомому як Художній коледж імені Івана Труша. Згодом й у Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва, який вона закінчила у 29 років.

Мавка, що «гралась» із кольором і образами

Після випуску Софія починає працювати у галузі станкової та книжкової графіки (переважно в техніці ліногравюри, себто вирізування малюнка на лінолеумі. Щодо техніки та художніх засобів подібна до гравіри по дереві).

Художниця зробила чимало ілюстрацій до творів Тараса Шевченка.

«Найбільша кількість експонатів присвячена творчості Тараса Шевченка. Художниця віддала Кобзареві багато часу, серця і душі. Кобзар з її ілюстраціями, який вийшов у 1967 році став славною книгою на всю Україну» – зазначив Богдан Горинь на презентації першої посмертної виставки мисткині 2017 року.

Вона також є авторкою ілюстрацій до дитячих творів, таких як «Лис Микита» Івана Франка, ілюструвала книги Остапа Вишні. Андрія Малишка, Лесі Українки та інших.

Софію Караффу-Корбут також вважають авторкою численних екслібрисів — книжкових знаків, художньо виконаних етикеток, на яких вказано, кому належить книга.

Життя мисткині обірвалось на 73-му році життя: 29 листопада нинішнього року минає вже чверть сотні років, як художниці немає із нами. Софію Караффу-Корбут поховали на кладовищі у Куткорі.

2000 року на могилі поставили пам'ятник роботи скульптора Івана Микитюка. На чорному мармурі надмогильного пам'ятника зображено Мавку, що тягне руки до неба. З протилежної сторони викарбувано слова художниці: «Я цінності ті марні давно перецінила і знаю: головне в житті є тільки віра, праця, честь та добра пам'ять по тобі, що теж живе недовго…».