Радянський диверсант чи німецький військовий: хто похований на Пагорбі Слави у Львові

Наприкінці жовтня виконавчий комітет Львівської міської ради вчергове відмовив у видачі в Російську Федерацію останків агента НВКС Миколи Кузнєцова.

З таким проханням до міської ради регулярно зверталася племінниця агента Маргарита Брюханова, на що постійно отримувала відмови. Востаннє виконком розглядав справу вже на вимогу Касаційного адмінсуду Верховного Суду, який зобов’язав Львівську міську раду дозволити перепоховання останків Миколи Кузнєцова з Пагорбу Слави у Львові на Широкоріченському військово-меморіальному комплексі у Єкатеринбурзі.

Попри те, що постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає, жоден з членів виконкому не проголосував за дозвіл на перепоховання.

Хто такий Микола Кузнєцов

Нагадаємо, агент НКВС, радянський диверсант Микола Кузнєцов під час Другої світової війни виконував терористичні та провокаційні завдання радянського командування, які мали на меті викликати терор у відповідь з боку німецької окупаційної влади проти українського населення. Як свідчить офіційна біографія агента, він вбивав керівників німецької адміністрації в Рівному та Львові. Загинув у селі Боратин на Бродівщині, коли його диверсійну групу захопили бійці УПА. За різними версіями, диверсант підірвав себе гранатою чи загинув під час перестрілки.

Посмертно Микола Кузнєцов був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. 1960 року відбулося перепоховання його тіла на Пагорбі Слави у Львові. Останніми роками поховання неодноразово пошкоджувалося. Відтак, своє прохання про передачу останків до РФ племінниця диверсанта мотивувала тим, що родичі зможуть доглядати за могилою.

Але є сумніви

Однак є великі сумніви, що на Пагорбі Слави похований саме Микола Кузнєцов. Історик з Львівського національного університету імені Івана Франка Андрій Козицький переконаний – на Пагорбі Слави у Львові під іменем Кузнєцова похований німецький військовий, і радянська влада знала про це від самого початку.

«Сумніви існували вже віддавна, але обгрунтованими ми можемо їх назвати тільки зараз, коли маємо змогу спиратися на документи. Після Другої світової війни радянська пропагандистська машина називала зовсім інше місце загибелі Кузнєцова – поблизу містечка Верба (тепер селище у Рівненській області), де на початку березня 1944 року він загинув, як стверджували більшовики, потрапивши у полон до бійців УПА. Той факт, що Кузнєцов помер на Рівненщині, підтверджувався інформацією УПА. Зокрема 1946 року в Римі була видана книга Миколи Лебедя зі свідченнями про те, що Кузнєцов був у руках українських повстанців. При цьому наводилася важлива деталь – псевдо, під яким Кузнєцов діяв ще до війни, коли був таємним агентом НКВС. Це псевдо – Пух.  Його ніхто не міг знати у партизанському загоні, в якому діяв Кузнєцов, там він був відомий під прізвищем Грачов, а серед німців – як Пауль Зіберт», – розповідає історик.

Втім, на початку початку 50-их років така версія смерті перестала задовольняти радянських пропагандистів.

«Добре підготовлений агент не мав би здатися у полон і бути допитаним. Тому з’явилася версія, що Кузнєцов нібито загинув ближче до Львова, у селі Боратин, де його спробували захопити у полон бійці УПА, але він підірвався гранатою, щоб не здатися. Така версія загибелі була значно «героїчнішою». Тому у 1958-1959 роках слідчо-оперативна група КДБ допитувала мешканців Боратина, крім цього, в таборах шукали українських повстанців, які вели боротьбу проти більшовиків приблизно у цьому районі. Від них намагалися отримати підтвердження, що в Боратині була вбита людина в німецькій формі, яка насправді була радянським розвідником. Всі ці пошуки відклалися у вигляді справ в архіві КДБ. Тепер це галузевий архів СБУ, і я мав змогу ознайомитися з цими документами. Вони показують величезну кількість розбіжностей. Люди, які мали б дати свідчення – не пам’ятали цих подій, а вже в наступних протоколах дають потрібні КДБ свідчення. При цьому є накладки, які ніяк пояснити не можна, що свідчить про фальсифікацію справи», – каже Андрій Козицький.

Диявол криється в деталях

За його словами, багато людей вже тоді знали, що в Боратині похований не радянський розвідник, а німецький військовий.

«Чутки про це циркулювали вже на момент перепоховання у 1960 році. Багатолітній директор галереї мистецтв Борис Возницький, згадував, що вже в момент перепоховання він знав, що у Львові ховають не Кузнєцова. Він кілька разів спілкувався з господарем хати, в якій нібито вбили радянського агента, і той підтвердив, що це був таки німець, але його змусили дати свідчення, що це був радянський розвідник», – розповідає історик.

Він додає, що є багато додаткових фактів, які свідчать на користь цієї версії.

«Найважливіший момент, про який відомо всім шанувальникам детективів – якщо тіло дуже спотворене або розклалося, опізнати його найпростіше можна за зубами, як це було з тілом Гітлера. У випадку Кузнєцова ще перед ексгумацією працівники КДБ звернулися до його брата Віктора і сестри Лідії, щоби вони описали якісь особливості Миколи Кузнєцова, які могли б знадобитися при ексгумації. Обоє, незалежно одне від одного, бо їх допитували окремо, сказали, що у Миколи був характерний прикус – його ікла виступали вперед серед загального ряду зубів. Як згадувала сестра, Микола дуже комплексував через це і, за її словами, в 1926-1927 роках їх видалив, водночас брат не зміг згадати чи справді таке було. Відтак, у кістяка мали бути атипові ікла або їх не мало бути взагалі. Натомість у скелета були два звичайні ікла, не висунуті вперед», – каже Андрій Козицький.

Наступне неузгодження – військова форма.

«Як відомо, Кузнєцов діяв у формі німецького гауптмана і в такому ж мундирі мав би бути похований. А військовий, якого ексгумували у Боратині, був у формі солдата або унтер-офіцера. Збереглися лише залишки погон. Я консультувався з археологами, і вони підтвердили, що німецьких офіцерські погони навіть дотепер не розкладаються в землі, бо зроблені з інших матеріалів. У Львові похований, найімовірніше, німецький зенітник. В цього чоловіка на шиї висів бінокль, який офіцеру у місті був ні до чого. Вибух гранати в руках німця стався в такий спосіб, що в його тіло увійшли осколки від бінокля. Ці осколки були знайдені, але потім еспертиза їх не ідентифікувала. Я перший співставив свідчення людей, які бачили, як виглядала хата після вибуху гранати, і осколки бінокля на тілі та матеріали справи, де згадується про пластикові уламки та шматок шліфованого скла, що були в ділянці грудей кістяка. Це справді деталі бінокля. Тому у Львові лежить німецький офіцер», – розповідає історик.

Загадкове зникнення двох трупів

Також збереглися свідчення очевидців, що військовий у Боратині, який підірвав себе гранатою, будучи важко пораненим, сказав свої останні слова німецькою мовою.

«Важко припустити, що в такий момент, усвідомлюючи власну смерть, людина буде говорити чужою мовою. Ще один доказ – відсутність трупів двох супутників Кузнєцова, бо, згідно з радянською версією, разом з Кузнєцовим загинули ще двоє радянських диверсантів, однак їхніх тіл не знайшли. Так само важко уявити, що партизани вирішили поховати тіла в різних місцях, якщо простіше було це зробити в спільній могилі. Є також низка дрібніших розбіжностей у спогадах, які пізніше з’являлися», – каже Андрій Козицький.

А щодо того, де може бути справжнє тіло радянського диверсанта, існує кілька версій.

«Ще у радянський період не всі працівники КДБ, а також радянські партизани, з якими разом воював Кузнєцов, погодилися з цією версію про Боратин. Була ціла група колишніх радянських партизанів, які казали, що у Боратині тіло не Кузнєцова. Вони були переконані, що він загинув таки на Рівненщині. 1988 року була проведена ексгумація на кладовищі села Мильча, це за кілька кілометрів від села Білогородка, де нібито був захоплений у полон Кузнєцов. За свідченнями місцевих мешканців, на цьому цвинтарі свого часу були поховані троє людей у німецьких військових формах. Залишки тіл перевезли до Києва. Там їх обстежили судмедексперти і зробили висновок, що тіла не могли належати Кузнєцову та двом іншим диверсантам. Що далі сталося з тілами – невідомо. Припускаю, що двох ексгумованих збиралися оголосили соратниками Кузнєцова і теж поховати на Пагорбі Слави. Але у той час комуністичний режим уже тріщав по швах, і цієї теми вирішили не піднімати – увімкнути задню.

Залишається ще одна можливість. На тому ж цвинтарі у селі Мильча поруч було поховання радянських бійців. Пізніше його перенесли у велику братську могилу в районному центрі і, можливо, тіло Кузнєцова потрапило туди, хоча це малоймовірно. Якщо ж тіла у Києві або у Мильчі все ж не належали Кузнєцову, то він може бути похований десь у лісі, в невідомому місці на околицях Білогородки», – припускає історик.

Війна ідеологій

На його думку, зараз доцільно було б встановити остаточно – хто похований на Пагорбі Слави.

«Якщо зробити по совісті, то потрібно було б провести ексгумацію. Далі – попросити, щоб племінниця надала свій біологічний матеріал для ДНК-аналізу, взяти матеріал самого кістяка і передати це все для аналізу в якусь європейську країну, в солідне бюро, яке б ні у кого не викликало сумнівів. І там можна було б підтвердити, що у Львові похований не Кузнєцов. Паралельно, якщо у могилі знайдеться череп, а його там може і не бути, бо працівники КДБ знали, що вони перепоховують не Кузнєцова, то його можна відтворити методом 3D моделювання і порівняти з фотографіями Кузнєцова.

Щодо черепа, то вже під час ексгумації він був розколотий на 15 частин і під час експертизи деяких бракувало, їх зумисно могли не передати до Москви. Крім цього, академіку Михайлу Герасимову, який проводив експертизу, разом з частинами черепу передали 18 фотрафій Кухнєцова, але він провів порівняння лише з однією», – розповідає Андрій Козицький.

На його думку, якщо буде доведено, що у Львові похований не Кузнєцов, то останки, що поховані під його іменем, потрібно було б перепоховати на військовому цвинтарі.

«З часом може б знайшлися і родичі цього військового. А цей момент Україна мала б використати в ідеологічній війні проти РФ. Бо виходить, що комуністи 30 років носили квіти до могили німецького солдата, там приймали в піонери, яким розповідали про похованого там героя, знаючи, що це не так. Це вищий ступінь цинізму. Але радянська імперія була саме такою. Усі «герої» радянського часу, які потім, як виявилося, мали в описах своїх подвигів велику частину фальші. Це і «28 панфіловців» і Зоя Космодем’янська. Те що Кузнєцов в радянський час був розпіарений як герой, зовсім не означає, шо все так і відбувалося насправді», – підсумовує історик.

Володимир ГАЛЕЧИК