Уляна Кравченко —до нестями закохана у Франка вчителька-поетка з Бібрки

Кравченко_Уляна
Фото: Народний літературно-мистецький музей імені Уляни Кравченко і Миколи Устияновича у Миколаєві Львівської області

Вона було простою учителькою з містечка за 30 кілометрів від Львова, та життя її було бурхливим: свого часу жінка кохала Івана Франка, єдиною спілкувалась українською, коли всі лише польською чи німецькою та була феміністкою ще до того, як про це гучно заговорили у нинішньому столітті.

ІА Дивись.info сьогодні розповість про Уляну Кравченко із Бібрки, яку окрім іншого, вважають першою письменницею, чиї вірші стали популярними у Західній Україні.

У квітні нинішнього року минув 161 рік з дня народження Юлії Шнайдер (так її назвали батьки) у Миколаєві Стрийського району (тоді Австрійська імперія).

Миколаїв, юність та напівзруйновані школи

Її батько Юліус Шнайдер обіймав посаду повітового урядника: служив канцеляристом у Миколаївському повіті, був німцем за походженням. Родина переїхала до Галичини з першою хвилею австрійських чиновників.

Мама Юлії — Юлія Лопушанська — донька священника УГКЦ. Коли дівчинці було десять років, її тата не стало.

Сім'я мешкала у тому будинкові, де колись виростав поет і священник Микола Устиянович. 

Уляна Кравченко з родиною. 1920-ті роки. Фото: "Старі фотографії Львова"

Дівчинка здобула початкову освіту, навчаючись вдома. Її вчителькою була німкеня, яка час-від-часу любила говорити дівчинці про літературу. Згодом це і стало поштовшом до того, що Уляна спробувала писати прозу, а згодом і вірші.

У 17 років дівчина вступила до Львівської учительської семінарії, випускницею якої стала у 21 рік. Чотири роки юнка вчителювала у львівських школах, а також у Бібрці. 1884-го її перевели викладати у сусідньому селі Стоки: молода вчительк пропрацювала у недобудованому приміщенні кілька місяців, після чого знову повернулася до Львова. Завдяки сприянню Івана Франка, але історія про їхні стосунки — згодом.

«Франкозалежність»

По приїзду до міста, дівчину звинувачують у прихильності до фонетичного правопису (на противагу офіційному етимологічному) і в популяризації ідей Франка, через що звільнена з роботи.

Будучи студенткою, Уляна познайомилась із Іваном Франком, який відкрив для неї стежки української літератури. Юнка до безтями закохалась у чоловіка, якому тоді було 35: писала йому вірші та листи. Це кохання можна назвати божевільним, прочитайвши бодай один із листів, адресованих франкові 1883-го.

«...Ти відгадав мої смілі, скриті бажання, заговорив до незнайомої. Я ваша, ваша навіки! Твої слова загріли, заохотили ту, що на роздоріжжі з заложеними руками стояла та безнадійно споглядала. Великі й тяжкі боротьби я бачила, та не знала, чи оплатиться труд. О, до останнього віддиху я для твоєї ідеї живу, незнайомий, але споріднений духом – рішаєш мою долю»,цитують нотатки зі щоденника 23-річної Юлії Шнайдер «Старі фотографії Львова».

Юлія надіслала у редакцію власну повість «Марта», та твір відмовились публікувати, мовляв, не годиться, слабенький. Тим часом Франко, який обіймав посаду члена редколегії у літжурналі, гортаючи рукопис зауважив вірш серед сторінок повісті. Він звучав ось так:

«Згадай мене, милий, та згадай весною,

як перша фіялка до тебе всміхнеться;

фіялкою тямиш – квітчав запашною

ти мою головку. Ох і досі сниться!»

Письменник редагує поезію дівчини і публікує у номері популярного часопису «Зоря», після чого пише листа авторці. Літери на рожевому папері написані фіолетовим чорнилом.

Щастю учительки практикантки немає меж. По-перше, у той час Франко був беззаперечним авторитетом для письменників-початківців, а те, що юнка подумала, що вона йому точно не байдужа — поготів.

З того часу спілкування дівчина та на чотири роки старшого за неї Івана Франка пожвавлюється: вони часто листуються, Франко її надихає писати все більше, бо ж «має способність до поезії, зокрема до ліричної». У той час ще кілька віршів публікуються у «Зорі», газеті «Діло» та іншій періодиці.

Юля називає письменника Мироном, а він її — Надбібрянкою. Коли Франко працював у польськомовній газеті KurjerLvovski, залишає дівчині зашифровані послання у рубриці «Кореспонденція». Здавалось би, кохання взаємне і попереду — яскраве спільне майбутнє, однак було багато «але».

Іван Франко

Коли письменник уперше приїздить до Бірки навідати нову знайому в грудні 1883-го, то зізнається, що вона йому не сподобалась.

«Правду кажучи, ви мені зовсім не сподобалися. Зріст зависокий, руки замалі, очі не блискучі. Ну, але то правда, що кого пан Біг обдарував гарною, золотою душею, той повинен тим одним вдовольнятися», - сказано в листі до 23-річної юнки.

Уляна Кравченко в юності

Тим часом 27-річний Франко вподобав собі ще кількох молодих вчительок, проте обіцяє приїхати до Юлі в Бібрку на Різдво, себто за кілька тижнів, однак сьомого січня 1884-го проводить у гостях у вчительки з-під Дрогобича Ольги Білинської, котра і стане його обраницею, посьменник освідчиться їй, але просить за деякий час заховати біле плаття, пошите на весілля, бо захопився донькою польських аристократів Юзефою Дзвонковської. Та Франкові виносять гарбуза після пропозиції руки та серця: мати дівчини каже, що Юзефі залишилось жити недовго, у неї сухоти.

Водночас Франко зберігає кокетливий тон у листуванні з Юлією Шнайдер. Натякає на можливість «спільної праці» десь у сільській місцевості. Юна вчителька з Бібрки відповідає взаємністю, сподіваючись, що все у них складеться якнайкраще.

Згодом Іван Франко надсилає черговий лист, який підписує : «Цілує вас ваш Іван» хвилястими лініями закреслює перші два слова. Прикріплює поетичні рядки:

Будь здорова, моя мила,
Я не твій!
Розлучила
Нас могуча сила.
Де поставить кого доля,
Там і стій!
Моя ж доля –
Вітер серед поля.

Франко кличе Юлію до Львова, щоб порадитися в «особистих справах». Вона каже, що не може приїхати через сильні морози та хвору матір. Одного разу хоче передати з листом засушену квітку. Та мати відмовляє: «Дай спокій, не нуди мудрого чоловіка, не посилай сіна».

Письменник починає критикувати творчість молодиці. Натомість одного літа Уляна Кравченко дізнається, що Франко все ж побрався з киянкою Ольгою Хоружинською. Дівчина в той час думає про самогубство.

Хоч Юля мала багато прихильників, вона довго не могла змиритися із тим, що Франко так вчинив із нею. У селі навіть один із у колег юної вчительки накладає на себе руки через невзаємність від дівчини.

Коли юнка втихомирюється, то переїздить до Руденків — села під Львом, де працює вчителькою для дітей поміщика. Згодом — працює у школі в Долішній Лужок, що на Дрогобиччині.

Уляна Кравченко виходить заміж за місцевого шкільного вчителя Яна Немєнтовського, який на 17 років старший за неї, поляк за походженням. У подружжя народжується двійко дітей — донька та син.

Однак жінка не припиняє писати поезію: вірші вже видає під псевдо Уляна Кравченко (її дівоче прізвище Шнайдер із німецької перекладається як «кравець»). Чоловік про це не знає, як і не довідується про таємні листування із Франком.

34-річна Уляна в листах до письменника ділиться, як їй тяжко, нібито вона у неволі.

Prima vera 

Перша збірка молодої поетеси побачила світ, коли їй було 25 років. Тоді дебютну «Prima vera» юнка підписала справжнім ім'ям і прізвищем. Поезія принесла неабияку популярність дівчині.

Під псевдонімом Уляна Кравченко поетична збірка «На новий шлях» вийшла друком 1891-го, коли поетесі був 31 рік і вона вже була заміжньою. Тут вміщено вірші, насичені громадсько-політичними та патріотичними мотивами, закликами до жінок-сучасниць щодо активної участі у житті суспільства.

Багата на заклично-патріотичні пасажі та громадянський пафос і майже не відома (через заборону) збірка «Для неї — все!» (1931), де вміщено поезії зі стрілецькими мотивами, як-от: «Під Крутами», «На стрілецьку нуту», цикл «З пісень летунів» та ін. Досі маловідомим залишається вірш Уляни Кравченко «Заповіт Митр. Йосифа Велямина Рутського» (1937).

Окрім того, вона видала збірки поезій у прозі «Замість автобіографії» (1934) та «Мої цвіти» (1933), численні статті, автобіографічні нариси, оповідання, повістки, спогадові шкіци.

Ще за кілька років 60-річна Уляна із сім'єю переїздить до Перемишля, тут вона продовжує працювати. І не припиняє кохати Франка. У березні 1947 року її життя обривається, на 88-му році. Поховали письменницю у Перемишлі. Усе життя жінка зберігала листи до письменника, а з початком Першої світової війни закопала їх у землю, переховувала під матрацом. У листах повирізала незручні місця і казала, що то справа рук чоловіка-ревнивця.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: