Просвітитель і борець за мову, або Що відомо про отця Миколу Устияновича

Микола Устиянович — український письменник і громадський діяч, греко-католицький священник, біьшість свого життя він присвятив служінню людям: майже тридцять років він мешкав у Славському, де був порадником та лікарем для місцевих.

ІА Дивись.info продовжує розповідати про непересічних особистостей Галичини. Сьогодні історія про видатного письменника та священника зі Стрийщини.

У невеликому селі Пустомитівського району на Львівщині розташований художньо-меморіальний музей Устияновичів. Його облаштували у будинку колишньої плебанії — службового приміщення для священників місцевої церкви, які впродовж багатьох років мешкали зі своїми родинами. Тут і жила родина місцевого священника Миколи Устияновича, котрий став будителем національної свідомості.

А народився він у місті на Стрийщині Миколаєві у грудні 1811 року в родині посадника. Нинішнього року виповнюється 210 річниця з дня його народження.

Хлопчик здобув початкову освіту в Миколаєві, згодом, у дев'ять років, він переходить до нормальної школи (таку назву мали навчальні заклади Галичині і Буковини за часів перебування цих регіонів у складі австрійських держав - ред.) у Львові, де провчився до тринадцяти років, а пізніше вступив до Львівської гімназії, з якої випустився у 19-ть.

Юнак провчився два курси на філософському факультеті.

Боротьба за мову 

У 24 роки Микола, будучи семінаристом, увійшов до гуртка Маркіяна Шашкевича — українського письменника, натхненника національного пробудження Галичини. Водночас з проповіддю Шашкевича на свято Покрови 14 жовтня 1836 року в соборі Святого Юра виголосив свою в церкві святої Параскеви).

Через те, що ректор Телеховський не дозволив би цього, текст подав йому, укладений польською мовою.

Друкуватися почав у 25 років. Перший вірш народною мовою «Сльоза на гробі М. Гарасевича» Микола написав про українського історика, редактора, церковного діяча та одного із перших представників українського національного відродження на Галичині. Ця поезія і зблизила чоловіка із Шашкевичем.

Після цього упродовж десяти років він не писав нічого: його шалено вразила й обурила кампанія проти народної мови.

Устиянович був ініціатором та співзасновником літературно-наукового товариства «Галицько-Руська матиця», яке займалось просвітницькою та видавничою діяльністю, а також розвитком шкільництва на західноукраїнських землях. Зразком для його створення були «Матиці» інших слов'янських народів, насамперед чехів та словаків.

За соціальним складом і суспільно-політичними поглядами колектив товариства був різнорідним. Згодом, з 1860-их років XIX століття керівництво товариства опинилося в руках Антонія Петрушевича, Якова Головацького, Богдана Дідицького, які були виразниками ідей москвофільства і заперечували існування українського народу, відкидали вживання української мови, а замість неї запроваджували «язичіє».

Видавнича діяльність ГРМ була особливо активною до середини 1880-их років. До цього часу старанням товариства видано понад 80 книжок, серед яких переважали роботи загальноосвітнього змісту, праці з ремесла, сільського господарства, педагогіки, шкільні підручники, серед яких була і «Читанка» Маркіяна Шашкевича — перший шкільний підручник, укладений живою народною українською мовою (підготований до друку у грудні 1836 року, видавався у 1850 та 1853 роках). Пізніше назва «читанка» стала популярною в Україні, під впливом цієї жанрової назви навіть підручники для старших класів і гімназій аж до початку ХХ століття називались читанками.

Товариство постійно обмінювалося продукцією з видавництвами Сербії, Словенії, Королівства Богемія.

Духовний батько

Тим часом Микола Устиянович переїздить до Славського, де стає парохом у місцевій церкві. У цей час він стає найкращим товаришем для місцевої громади: допомагає людям тим, чим може і навіть лікує їх.

Тут він прожив упродовж тридцяти років. У Нижній Рожанці Славської ОТГ названо центральну вулицю села на його честь.

Проповідник розвитку

У 37 років Микола Устиянович ініціює створення «Собору руських учених» — першого просвітницького з'їзду на Галичині. Відбувся у Львові з 19 по 26 жовтня 1848 року. Тут зібралось більше сотні осіб, які вели наради у дев'ятьох секціях. «Собор» проходив у будинках  греко-католицької духовної семінарії.

На засіданнях секцій вироблено пропозиції про заснування господарського та історичного товариств, охорону пам'яток історії та культури, видання популярного підручника історії України. Собор руських учених накреслив широку програму організації української науки і народного шкільництва, схвалив утворити «Общество просвіщення народного», обговорював питання української літературної мови тощо.

Центральною подією «Собору» (19 жовтня 1848 р.) була програмна промова Миколи Устияновича. Він виступав за єдність Галичини і Наддніпрянщини.

У 50 років його призначили послом до Галицького сейму. Пізніше він заснував та очолював Просвіту.

Микола Устиянович встигав певний час займатись редактурою урядового часопису «Галичо-Рускій ВЂстникъ» — львівського видання, у якому писали про взаємодію народу із тогочасною владою, правах і обов'язках.

У 59 років отець Микола Устиянович переїжджає до Сучави, де й помер у віці 74 років.

Іван Франко у некролозі назвав його «одним із перших будителів нашого народного духу». А ще отця Миколу Устияновича найближчі друзі називали «Соловейком», бо ж саме він є автором «Верховино, світку ти наш» та «Гей, браття опришки» — віршів, що стали народними піснями.

Микола Устиянович є батьком Корнила Устияновича — видатного українського художника та громадського діяча.

На території музею-садиби у Вовкові є гектар старого саду з фруктовими деревами, травами та квітами. Криниця на музейному подвір’ї найглибша в селі. У дерев’яному шпихлірі — колишньому приміщенні для зберігання зерна — нині розташована етнографічна експозиція: народний одяг, ужиткові знаряддя праці, прялки, веретена, лампи, посуд, скрині та інше. Світлиця — частина колишньої стодоли — є приміщенням для виставок, творчих зустрічей, конференцій.

Особливу атмосферу музею творить кухня в хаті-плебанії з давньою піччю — місце, де можна випити чаю чи молока, спекти яблуко з місцевого саду.

Підготувала Мар’яна КОВАЛЕНКО