Останній соратник Шухевича: нині виповнюється 111 років з дня народження Василя Кука
Василь Кук був п'ятим головою проводу ОУНР на українських землях та другим та останнім на посаді головнокомандувача УПА після смерті Романа Шухевича, 1950 року. Через кілька років після цього війська МДБ СРСР візьмуть його у полон, а у в'язницях без вироку Василь просидить шість років.
Сьогодні, 11 січня, є днем його уродин. ІА Дивись.infо розповідає про генерала-хорунжного із Золочівського району та його нелегке, сповнене викликів життя.
Куки-націоналісти
Цього дня 109 років тому у селищі Красне Тернопільського воєводства, а нині (Золочівський район Львівської області) народився Василь Кук — майбутній наступник Романа Шухевича.
Його батько Степан працював на місцевій залізничній станції. Хлопчик разом із братами — Ілярієм та Ільком — були членами Організації українських націоналістів. Сім'я Куків була багатодітною: Василь народився другим та мав ще семеро братів та сестер.
Його родичів за часів польської влади засудили до позбавлення волі, майно батьків — Прасковії та Степана — конфіскували, а Ілярія та Ілька стратила польська влада.
Василь з десяти років навчався у Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа». А підлітком став пластуном куреня імені Івана Богуна. У 16 років – членом Юнацтва ОУН.
Юнака 1934 року польський суд на два роки позбавив волі через революційну діяльність.
Після гімназії хлопець вступив на юридичне відділення Люблінського католицького університету та навчання так і не закінчив, бо займався справами українських націоналістів. Він перевозив нелегальну літературу, зброю, за що його не раз арештовуває польська поліція.
Як цитують автобіографію Василя Кука «Старі фотографії Львова», юнак пробув у Золочівській тюрмі пів року за поширення летючок ОУН.
У вересні він вийшов на волю, а ще через місяць «поляки знову мене арештували й у 1934 році разом із братом Ілярієм засудили за саботажні протипольські акції на два роки тюрми».
Після II Великого Збору ОУН провідник ОУН Степан Бандера призначив його членом Проводу ОУН, у якому Василь Кук очолив організаційну референтуру (відділення).
Навесні 1941 року Кук організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу в східні області України, включно з Кримом і Кубанню.
Цього ж року, в червні, Василь став головою Львівської провідної похідної групи (близько 20 членів), яка прибула 30 червня до Львова й організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української Держави.
У 34 роки Кук став заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а через три роки, у березні 1950-го, після загибелі генарала, Василя обрали Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради.
Після ув’язнення
Його заарештували співробітники КДБ через кілька років. Цьому посприяв завербований експідпільник «Чумак» (Микола Примас). Василь Кук відсидів у радянських в’язницях і таборах, не дочекавшися суду, 6 років. Його звільнили 1960 року.
Василь Кук йде по вул. Банківській. Київ. Фото зроблене прихованою камерою КДБ після 1960 р.
У в'язниці проходив під номером «300».
Тоді він написав відкритого листа, або «Зречення Василя Кука»
Він звернувся до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що живуть за кордоном, у якому визнавав радянську владу в Україні, зрікався та засуджував засади та методи боротьби ОУН та УПА, а також закликав екзильні українські організації, які вели національно-визвольну боротьбу, до її припинення та визнання СРСР.
Після листа Кук вийшов із в'язниці. Після цього Василь більше не піддавався репресіям з боку радянської влади. Тоді його запідозрили у співпраці з КДБ, однак ці підозри так ніколи і не підтвердилися.
Після звільнення Василь Кук проживав у Києві, займався науковою роботою в Центральному державному історичному архіві та Інституті історії Академії наук Української РСР. Після розпаду СРСР видав низку робіт, присвячених історії УПА.
Василь Кук в останні роки життя.
Останній головнокомандувач УПА помер у вересні 2007 року у віці 94 років. Його поховали на батьківщині, у Красному.
«У мене немає орденів (у 2002-му Василь Кук відмовився від звання Героя України, яке йому хотів вручити Леонід Кучма - ред.), – сказав він в останньому інтерв'ю для «Газеты по-киевски». — Є лише президентська відзнака – «За участь у національно-визвольній боротьбі». Багато гідних людей погодилися прийняти це звання – і я не відмовився».
Коментарі