Україна – держава, народжена в насильстві, яка завжди прагнула свободи, – історик Ярослав Грицак

У Львові відбулась прем’єра фільму « Хто ми? Психоаналіз українців». Тема кінострічки – колективні психотравми ХХ століття, те, як вони впливають на сучасних українців і як від цих травм позбутись.

У Львові відбулась прем’єра фільму «Хто ми? Психоаналіз українців». Тема кінострічки – колективні психотравми ХХ століття, як вони впливають на сучасних українців і як від цих травм позбутись.

Перша і Друга світові війни, Голодомор, Розстріляне відродження, репресії і тотальний контроль понад 70 років під час окупації комуністичним режимом – це колективна психологічна травма, яка передалась сучасним поколінням українців. Ці травми проявляються фактично у всіх сферах життя сучасного українця: від ставлення до їжі, виховання дітей, створення бізнесу, заощадження грошей – до того, як і яку обираємо владу та як до неї ставимося. Чому так відбувається?

Відповіді на ці запитання шукав режисер Олександр Ткачук, який протягом року проїхав тисячі кілометрів, відвідуючи різні регіони України.

«Цей фільм я називаю колективним сеансом психотерапії для всієї нації. Він покликаний зробити порядок в наших головах. Цей фільм для проактивних людей, яким небайдужа історія їхньої країни. А особливо зараз – під час війни та агресії РФ. Після перегляду потрібно осмислити те, що ви побачили – осмислили історію своєї родини та своєї країни і після цього почали діяти. Після перегляду емоції будуть різними – розпач, сум, радість, надія», – сказав режисер кінострічки Олександр Ткачук.

Як формується ідентичність

«Україна – родюча, ресурсна земля. Багато років її хотіли тримати під контролем. Вона завжди була важливою територією і її не хотіли відпускати, не хотіли давати їй свободу. Росія, Польща, Німеччина, Австрія ...її розривали. Україна – держава, народжена в насильстві. А далі голод, репресії, ростріли, війна, депортації...і це все за декілька десятиліть», - розповідає один зі спікерів фільму науковець, історик та публіцист Ярослав Грицак.

Громадський діяч та дисидент Йосиф Зісельс вважає, що довготривала залежність від інших держав вплинула на формування ідентичності українців.

«Наш народ сотні років знаходився у колоніальній залежності імперських сусідів – це мало вплив на формування ідентичності. Більшість людей пристосовувались до імперії, від якої були залежними, але були й ті, які не хотіли. Завжди були люди, які не здатні схилятись, які прагнуть свободи. Ми розуміємо, що українці – це і ті, і інші. Але між ними є певна відмінність – різна ідентичність», каже Йосиф Зісельс.

Аби колективна ідентичність змінилась, потрібно, щоб народилось нове покоління, яке виросте в нових суспільно-політичних умовах.

«Україна 400 років знаходилась під впливом двох потужних центрів колективної ідентичності – євразійської і європейської. Наша колективна ідентичність – це їхня суміш. Якщо ми хочемо у Європу, то систему цінностей потрібно в собі переплавляти, адже ми досі живемо у системі євразійських цінностей, а це скоріше антицінності.

Щоб колективна ідентичність змінилась, потрібно, щоб народилось нове покоління, яке виросте в нових суспільно-політичних умовах. Коли воно досягне зрілості, тоді можна буде говорити про результати цього процесу. Суспільство повинно бути різноплановим, але ідентичність має бути одна – це буде «цементувати» націю. Поки цього не буде, завжди будуть розбіжності», - вважає журналіст, публіцист та поет Микола Рябчук.

Голодомор – найбільша колективна травма українського народу

Коли людину щось травмує, це впливає на її сприйняття світу. Здебільшого йдеться про травми, спричинені людьми. Світ має сприйматись як впорядкований, справедливий та безпечний. Коли відбувається травма – це сприйняття порушується. Тоді світ стає небезпечним.

Голодомор – найбільша колективна травма українського народу. Вона вплинула не тільки на тих, хто його пережив, а й на майбутні покоління.

Метою Голодомору та подальших репресій було виховати народ, унеможливити подальший спротив, зробити можливою працю на господарствах на користь радянської влади. Значною мірою це спрацювало через страх. У постгеноцидному суспільстві про голод говорити заборонялось. Тоді була заборона на емоції. Люди не мали часу прожити своє горе, адже потрібно було далі виживати. Більше того, як буває після такого сильного травматичного досвіду, у людей міг виникнути стокгольмський синдром, коли жертва виправдовує злочинця. Тож багато українців або боялись, або виправдовували геноцид, мовляв, по-іншому було неможливо. Або й взагалі заперечували, не визнавали його. Ці страшні події травмували й наступні покоління і навіть зараз продовжують мати вплив.

Труднощі, які переживає сучасна Україна, певним чином пов’язані з тим, що не була подолана колективна травма минулих років. Ми не знаємо, чому сучасні сім’ї хочуть народжувати дедалі менше дітей (адже їх треба прогодувати), чому наші дідусі і бабусі завжди хочуть нас нагодувати, не знаємо, чому робимо закрутки на зиму. І не знаємо, чому вибираємо того чи іншого лідера держави, а потім розчаровуємось у своєму  виборі. Бо з минулих поколінь ми знаємо: владі або будь-кому, хто над тобою, довіряти не можна. Але один з найгірших наслідків Голодомору – недовіра один до одного.

Ті, хто в часи війни, а потім репресій мали силу встати і заявити про свою позицію, були фізично знищені. За рештою спостерігали. Це навчило нас не виділятись, не вихвалятись, не втручайся в чужі справи, особливо, якщо бачиш, що відбуваються якісь злочини, не йти проти течії. А краще жалітись. Це модель виживання українців.  Раніше це домагало вижити, сьогодні – заважає розвиватись. Звідси кумівство та корупція, які ми спостерігаємо зараз. Адже корупція означає намагатись купити милість ворога.

Час для зцілення

«Травма, з одного боку, калічить, а з іншого – звертається до ресурсу людини. Все залежить від того, наскільки є баланс між ураженням і ресурсом. Вважаю, що Україна – це така екологічна система, яка зазнала масивних травм, але мала колосолальний ресурс до самооздоровлення. А цей ресурс – це невичерпна тяга до свободи, яку століттями пригнічували. Так, Україна була катастрофічно травмована і тим не менше завжди виживала», – сказав психотерапевт, доктор медичних наук Олександр  Фільц.

Як відбувається зцілення від травми? Вона відпускає тоді, коли ми забуваємо про неї. А для цього, як би не було боляче, треба все пригадати. Вона стане спогадом і більше не матиме влади тоді, коли люди перестануть боятись минулого, зануряться в нього, перепроживуть його. І це не тільки про Голодомор, але й про багато іншого, що з нами відбувалось. Тільки тоді буде можливість для посттравматичного зростання. Поки будемо відгороджуватись – минуле нас триматиме, будемо далі  боятись і не будемо знати, хто ми. Все, що ми можемо зробити зараз, – це брати життя в свої руки і долати застарілі паттерни поведінки.

Наше завдання на наступні роки — по краплі вичавлювати з себе наслідки Голодомору і тоталітарного режиму, те рабство, кріпацтво, пристосування... Спільними зусиллями ми повинні вибудовувати свою державу, свою політичну націю. Саме теперішньому поколінню треба боротись з затяжною хворобою, яка є запущена.

Зараз відбувся величезний прорив у творенні українців як політичної нації. Згідно з соціологічними опитуваннями, зараз за проросійських кандидатів у владу готові голосувати 21% населення, тоді як раніше за Януковича проголосувала половина. Ми перестали думати про себе як про меншовартісну націю. Ми не вважаємо себе ні нацією заробітчан, ні нацією невдах. Відчуття свободи – це те, що нас об'єднує.

Свобода не всім людям одразу подобається. До неї треба дорости. А для цього треба час. Ми її здобули, але тепер не знаємо, що з нею робити.

Повага до людської гідності і прав людини, прагнення бути щасливими та вільними у поєднанні з нашими можливостями – все це дає нам великий шанс, щоб побудувати сильну країну і ми маєм ним скористатись. Коли, якщо не зараз?

Анастасія БЕДРІЙ

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: