Яким буде спеціальний міжнародний трибунал для російського агресора

Якщо Міжнародний кримінальний суд не може притягнути путіна і його співучасників до відповідальності за збройну агресію проти України,  то чи є шанси, що  винні у цьому злочині колись будуть покарані? Чи можливе їх міжнародне кримінальне переслідування та притягнення до відповідальності?

Очевидно, що так. 

Найбільш прийнятним у цьому випадку може бути створення саме спеціального міжнародного трибуналу. Такі суди називають ще трибуналом ad hoc – тобто  судом для конкретного випадку. 

Сучасна історія знає декілька таких прецедентів, коли спеціальні  ad hoc трибунали ставали ефективними інструментами для покарання осіб, винних у найтяжчих міжнародних злочинах ХХ століття, зокрема й за вчинення злочину агресії. 

Так, планування, підготовка, розгортання чи ведення агресивної війни були визнані злочином відповідно до звичаєвого міжнародного права у вироках міжнародних воєнних трибуналів у Нюрнберзі та Токіо, що були створенні після Другої світової війни. Свою ефективність довели й міжнародні кримінальні трибунали по колишній Югославії та Руанді. Тому утворення спеціального міжнародного кримінального трибуналу, який матиме повноваження щодо притягнення до кримінальної відповідальності вищих посадових осіб росії за планування, підготовку і ведення агресивної війни в Україні є цілком реальним та правомірним.                  

Зрештою, чимало держав, як-то Нідерланди, Естонія, Латвія, Литва, а також і деякі міжнародні організації (ПАРЄ), вже неодноразово заявляли про необхідність створення такого трибуналу для покарання російських злочинців. І чим швидше вдасться узгодити єдину стратегію з його утворення та виробити належну модель цього трибуналу, тим ефективнішою буде його робота.

Сьогодні  можемо  впевнено констатувати, що  дискусії ведуться вже не про те, чи потрібен такий трибунал, а про те, як краще його утворити.  

Поперше, такий спеціальний суд може бути створено на підставі міжнародного договору між державами. Обов’язковим учасником такого договору мала б бути Україна як держава, яка безпосередньо зазнала шкоди внаслідок російської агресії. 

Орієнтиром для організації такого суду є відомий усім Нюрнберзький трибунал, який було створено на підставі угоди між СРСР, США, Великобританією та Францією.  Пізніше до цієї угоди приєдналось ще 19 держав. У разі, якщо новий трибунал буде утворено за тією ж схемою, як і Нюрнберзький, держави, які виявлять бажання його створити, одразу ухвалять і  його статут, який визначатиме усі питання діяльності цього трибуналу, юрисдикційні та процесуальні моменти. 

Противники такої моделі звертають увагу на проблеми із визнанням  юрисдикції майбутного суду власне державою-агресором та безпосередньо особами, які можуть опинитись на лаві підсудних. Тобто росія чи білорусь можуть не визнати  такого органу міжнародної кримінальної юстиції, оскільки вони не будуть учасниками угоди про його заснування.  

Також є побоювання щодо  недостатньої  міжнародної авторитетності  суду  через те, що можливий склад держав-учасниць такого міжнародного договору не буде численним. Можуть, наприклад, знайтись треті держави (якісь сателіти росії, які ще, на жаль, є), що не визнаватимуть правомочність трибуналу і поставлять під сумнів його міжнародно-правову легітимність. 

Додамо при цьому, що діяльність спеціального трибуналу, утвореного в такий спосіб, може стати найбільш ефективним лише після закінчення війни та перемоги України (в якій ми з вами не сумніваємось), оскільки, як це було і з Нюрнберзьким трибуналом, він фактично є «судом переможців». Проте роботу з його утворення варто і необхідно проводити вже зараз. 

Ще одна  модель заснування спеціального ad hoc трибуналу, про яку зараз дискутують – це його стверення за участі міжнародних організацій. Це може бути як одноособово на підставі рішення цих організацій або на умовах все того ж договору між Україною і міжнародною організацією. 

Історії відомі випадки створення спеціальних трибуналів за рішеннями Ради Безпеки ООН. Саме на підставі відповідних резолюцій Ради Безпеки ООН у ХХ столітті були створені та функціонували впродовж багатьох років міжнародні кримінальні трибунали щодо колишньої Югославії та Руанди. І хоча вони не мали на меті притягнення винних осіб до відповідальності саме за злочин агресії, однак дали сучасному міжнародному кримінальному праву значну практику щодо розслідування воєнних злочинів та геноциду.  

Однак з Радою Безпеки виникають проблеми. Рішення у ній, як відомо, ухвалюються  за одностайної підтримки усіх п’яти постійних членів. А оскільки крім росії, яка ніколи не підтримає рішення про заснування трибуналу проти власного політичного керівництва, є ще й КНР, яка зазвичай солідарна з нею, ухвалення відповідної резолюції є практично неможливим.  

Як варіант, можна спробувати усунути росію від участі в голосуванні на основі  статті 27 Статуту ООН як «учасника конфлікту» або ж взагалі позбавити її статусу постійного члена Радбезу, як нелегітимного суб’єкта, однак усі ці пропозиції не мають на сьогодні належної підтримки.

Теоретично, кримінальний  ad hoc трибунал, як суб’єкт міжнародного права, може бути утворений не лише Радою Безпеки ООН як її органом, а й безпосередньо на основі резолюції Генеральної Асамблеї. Була б для цього політична воля. 

Окрім ООН, іншими суб‘єктами утворення трибуналу ми бачимо також  і європейські локальні спільноти – Раду Європи та ЄС. Фактично ці міжнародні інституції вже засудили як російську агресію, так і інші міжнародні злочини, що вчиняються в Україні росіянами, а Парламентська Асамблея Ради Європи навіть декілька разів недвозначно висловилась за створення спеціального міжнародного кримінального трибуналу. У цьому випадку цікавим є варіант договору між котроюсь із  цих організацій та Україною. Але, знову ж таки, як і з варіантом створення трибуналу на підставі міжнародного договору між державами, опоненти цієї моделі вказують на  можливий брак її універсальної легітимності. 

Для того, щоб надати новоутвореному суду максимальний авторитет серед світової спільноти  розглядається також варіант його утворення через укладення договору між нашою державою та ООН за посередництва Генерального секретаря. При цьому прихильники такої ідеї  посилаються на відповідну резолюцію про російську агресію в Україні, яку підтримала 141 держава. Як аргументи на  свою користь вони також  наводять приклади спеціального суду щодо Сьєрра-Леоне, який був утворений за угодою між Сьєрра-Леоне та ООН, а також створення надзвичайних палат у судах Камбоджі, які постали в результаті угоди між Камбоджею та ООН. 

Насправді, сама ідея укладення договору з ООН є цікавою і заслуговує на увагу. Проте, на жаль, приклади судових органів, на які посилаються прихильники цієї моделі є невдалими. Насамперед суди у Сьєрра-Леоне і Камбоджі, утворені таким чином, мали «гібридну», а не суто міжнародну юрисдикцію. Тобто певним чином були «вбудовані» і в національні системи цих держав. Використання аналогічних підходів у нашому випадку може бути суперечливим з огляду на конституційну заборону створення в Україні надзвичайних чи особливих судів. А внесення змін до Конституції в умовах воєнного стану, як відомо, забороняється. 

По-друге, приклади саме таких судів є неприйнятним з огляду на те, що конфлікти у Сьєрра-Леоне та Камбоджі були внутрішньополітичними. Беручи ж до уваги масштаби російської агресії і важкість вчинених нею злочинів, їхні наслідки як для України, так і для всього світу найбільш ефективним має бути утворення саме міжнародного кримінального трибуналу, а не «гібридного» суду.

Як бачимо, кожен із розглянутих нами варіантів  майбутнього міжнародного трибуналу має як свої плюси, так і мінуси. Проте очевидним є те, що різні підходи до моделей такого спеціального суду не повинні применшувати безальтернативність його утворення і діяльності. Зрозуміло, що остаточний вибір варіанту створення спеціального міжнародного кримінального трибуналу є надзвичайно важливим для майбутнього ефективного засудження осіб, винних у плануванні, підготовці та веденні агресивної війни проти України. 

Але в одному ми впевнені на всі сто – такий трибунал обов’язково буде.

---

Матеріали у рубриці Погляди - Колонки, є відображенням виключно точки зору автора, яка може бути як об'єктивною, так і суб'єктивною. Редакція може не поділяти думок і поглядів, викладених у Колонках. Редакція не несе відповідальності за достовірність та тлумачення викладеної інформації та виступає виключно платформою для розміщення матеріалу.