Народили у Львові - історії переселенок зі сходу

Про це пише " Радіо Свобода".

Жінки-переселенки, які недавно народили і майбутні матері проживають у двох двоповерхових будинках, де по 13 кімнат у кожному. Тут є простора кухня, пральні, ігрові кімнати для дітлахів.

Ольги Шевченко - 32-річна переселенка проживає у кімнаті з чотирма дітьми. Кожен має власне ліжечко, є місце для навчання. Дарина народилась у Львові три місяці тому. Ольга втікала від війни і російської окупації вдруге у своєму житті. У 2014 році виїхала з Хрустального Луганської області з двома дітьми і вагітна третьою. Тоді втекла до батьків у селище Біловодськ Луганської області. Вдруге виїжджала під сильними обстрілами з Лисичанська вже з трьома дітьми, 7, 9, 11 років, і вагітна четвертою.

«Я не буду жити в Росії, і тоді це говорила, і сьогодні це кажу. Чоловік залишився у 2014 році у Хрустальному, а я поїхала, сама. Не хочу, щоб мої діти жили в Росії. Сестра, яка з батьками залишилась під окупацією, розповідає жахіття. .Одяг і їжа дуже дорогі. Весь час під обстрілами.

Ми у березні тиждень сиділи у підвалі і коли закінчилась їжа, були постійні обстріли, я вирішила виїжджати. Взяла документи і поїхала з дітьми, разом з іншими людьми на вокзал у Лисичанськ. Приїхали хворі, лише, коли прибули, дізнались, що у Львові. Тут жили у гуртожитку. А коли відкрився цей Центр, то переїхали сюди. Старші діти ходять у школу. Я готова на все заради дітей», ‒ розповідає Ольга.

Центр «Незламні матусі» почав працювати з серпня, але вже у липні прийняв перших мешканців ‒ Тетяну Олійникову з 7- річним сином Єгором. Звідси жінка поїхала народжувати у пологовий будинок і повернулась сюди з новонародженим Святославом, якому сьогодні ‒ два місяці.

Вагітною Тетяна виїхала з сином з окупованого російськими військами Старобільська наприкінці березня. Залишатись там їй було небезпечно. Адже чоловік служить у прикордонних військах. Жінка розповідає, що містом їздили машини з російськими військовими і шукали тих, хто вивісив український прапор, у кого рідні служать в ЗСУ, в «Азові». Тому чоловік попросив її швидко зібратись і виїхати з сином.

«Ми виїжджали з дому, покидали в сумки, що могли. У Старобільську залишилась хата, там вже живуть квартиранти з Лисичанська. Старобільськ Лисичанськ, окуповані. Ми приїхали у Львів 31 березня. А вже 1 квітня я стала на облік. До 17 липня жили у школі.

Тут у Центрі дуже затишно. Ми маємо свою світлу кімнату. Винайняти квартиру, то дуже дорого, ми б не могли заплатити і ще їжу купувати. Як далі? Живемо одним днем. Думати заздалегідь важко, коли за день усе може змінитись. Батьки, брат із дружиною і дитиною залишились у Старобільську. Не виїхав, бо не знав куди. Я теж не знала, куди їду, їхала в нікуди, але товариш чоловіка допоміг», ‒ каже Тетяна Олійникова.