Вбиті голодом: чому Голодомор 1932-1933 років в Україні – це геноцид

Вбиті голодом: чому Голодомор 1932-1933 років в Україні – це геноцид
Голодомор у 1932-1933 роках став найсмасштабнішим.

Сьогодні, у четверту суботу листопада, Україна вшановує пам'ять жертв Голодомору. Наймасштабніший з них - 1932-1933 років - став геноцидом українського народу.

                  Селянські повстання та відповідь влади

Страх того, що українське селянство може змінювати вектор подій, огорнув радянську владу так сильно, що згодом втілився у найжорстокіших його проявах.

11 серпня 1932 року Сталін у листі Кагановичу відверто зізнається, що боїться втратити Україну. Радянський диктатор розуміє, що українці виступають проти більшовиків. У той час, коли населення українських міст, готове підримувати різні політичні партії, але лише не більшовиків, селянське населення агітує за українські народні партії, які і проголосили УНР.

Незгода українського народу випливає у селянські повстання, які спрямовані проти колективізму. Радянська влада робить все для того, щоб їх приховати. Аби знищити волю до повстання, Сталін відбирає у людей хліб.

Селянське повстання 1930-1932 років

Перше, що робить диктатор – примусово і тотально вилучає продовольство. 21 червня 1932 року сталін і Молотов направляють в ЦК КП(б)У й Раднарком УСРР телеграму, якою вимагають виконання плану хлібозаготівель за будь-яких умов.

За невиконання плану починаються перші знущання. Людям завдають важких побоїв, примушують стояти на колінах, жінок роздягають догола та вивозять на мороз у степ. Чоловіків б’ють револьверами, руйнують будівлі, тримають по кілька днів у холодних ямах.

Масові знущання втілюються у систему «чорних дошок» - відбувається повна ізоляція сільрад, колгоспів та індивідуальних селянських господарств. Все заради того, щоб вилучити нібито приховане збіжжя в рахунок виконання плану хлібозаготівель. Як наслідок, накладання натуральних штрафів, здійснення арештів так званих «куркулів» та усіх, хто чинив спротив хлібозаготівельним бригадам.

                          «Закон про пять колосків»

1932 рік. СРСР перебуває у міжнародній ізоляції. Що свідчить про те, що інвестиції доведеться шукати за допомогою внутрішніх ресурсів. Таким для радянської влади є український хліб. Виникає план - продати зерно на експорт, а отримані кошти закласти на індустріалізацію.

Селянам такий розвиток подій, звісно, не подобається.

У серпні того ж року під приводом того, що розкуркулені селяни та «інші антисоціальні елементи» розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна.

Читайте також: Тіло, душа і розум націії, або Як відбувався радянський геноцид українців

Так українських селян зводять до рівня кріпаків. Звісно, що вони працювати не хотіли, адже хлібозаготівельні норми не виконувалися, експорт зерна падав, індустріалізація гальмувала. Сталін це сприймав як особисту поразку і вирішив посилити тиск на селян. Українське селянство звинуватили в навмисному саботажі: нібито в Україні є хліб, є цілі підземні сховища з хлібом, але селяни хліб приховують і не хочуть віддавати державі.

Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр

Сталін вирішує діяти ще жорстокіше. Влада запроваджує новий репресивний закон про охорону державного майна. За порушення – 10 років ув’язнення, засуджені не підлягають амністії.

Винним у законі стає практично кожен, хто без дозволу збирає на колгоспному полі кілька колосків пшениці. Лише за перший рік за ним засуджують 150 тисяч осіб. Згодом у народі він набирає назву «закон про п’ять колосків».

                  Селян доводять до канібалізму

У архівах каральних органів збереглися документи, які підтверджують свідчення канібалізму.

Дослідниця Енн Еппплбаум, яка упродож довгого часу вивчала це питання, зазначає, що канібалізм був звичнем явищем у час Голодомору. Окрім нього, фіксують і випадки некрографії – поїдання трупів. Практикувався і продаж людського м’яса.

«Тільки в Харківській області навесні й улітку 1933 року в доносах повідомлялося про 420 випадків, коли батьки поїдали померлих від голоду дітей і коли голодна сім’я вбивала найбільш знесиленого — найчастіше дитину — та їла його. Жах і безумство панували в селах, трупи загиблих від голоду валялися без поховання. Українське керівництво добре знало про канібалізм, у москві про це також знали», — розповідає дослідниця.

Голодомор довід людей до божевілля. В Україні фіксують випадки канібалізму

Сталінський режим довів українських селян не тільки до голодних смертей, але й до голодного психозу, який штовхав їх до найстрашнішого.

«Одна жінка, Малюга Параска… доведена до відчаю чи, може, й божевілля, зарізала двох дочок, – довідуємось зі свідчень Ганни Маслівець із Полтавщини. – Мимо її хати проходив хлопчик… Вона запросила пом’янути дочок, пообіцявши йому їсти. Так більше того хлопчика ніхто й не бачив… Приїхала міліція… оглянули погріб і знайшли там горщик з дитячим м’ясом та залишками дітей. Засудили жінку на 10 років».

Жахливий випадок згадує так само Марфа Мірошник (нині Черкаська область): «В мене було троє хлопчиків, самий менший забігав до сусідки. Вона йому вряди-годи трошки молочка давала. Та ось раз пішов, а додому нема! Ми почали шукати його по сусідах, зайшли до неї, а вона зам’ялась, язик став заплітатись. То кинулись шукати в хаті і знайшли мого синочка порубаного – в казані кипів. Не знаю, як пережила це горе. А сусідку забрали, то ні слуху ні духу про неї».

«Смерть уже було привичною. Голод убивав людину фізично. Він лишав людину її людської сутності. Мертві кормили живих. Свіжі могили розкопувалися. Померлим не було спокою і після смерті!» – читаємо у спогадах Черненка Г.У із Дніпропетровської області.

                    Останній етап – припинення українізації

Антиурадянська політика, якою супроводжувалася влада Сталіна, є ще однією ознакою геноциду проти українського народу.

москва недвозначно окреслила своє ставлення до українізації у Постанові ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 14 грудня 1932 року «Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі і в Західній області» (далі -мовою оригіналу - ред.):

«...вместо правильного большевистского проведения национальной политики в ряде районов Украины украинизация проводилась механически, без учета конкретных особенностей каждого района, без тщательного подбора большевистских украинских кадров, что облегчило буржуазно-националистическим элементам, петлюровцам и прочим создание своих легальных прикрытий, своих контрреволюционных ячеек и организаций... Предложить ЦК КП(б)У и СНК Украины обратить серьезное внимание на правильное проведение украинизации, устранить механическое проведение ее, изгнать петлюровские и другие буржуазно-националистические элементы из партийных и советских организаций, тщательно подбирать и воспитывать украинские большевистские кадры, обеспечить систематическое партийное руководство и контроль за проведением украинизации».

Жорстокі репресії продовжуються. Усе українське діловодство, газети і журнали шкільної освіти у «українських» районах переводять на російську мову. Наприкінці 1932 року Сталін та Молотов підписують постанову про припинення українізації на Далекому Сході, в Казахстані, Сибіру, Поволжі, Центрально-Чорноземній області – всюди, де мешкали українці.


Система "чорних дошок", окрім України, діяла також на Кубані, Поволжі, Донщині, Казахстані - територіях, де жило багато українців.

Такого комплексу репресивних заходів, як щодо українства під час Голодомору 1932-1933 років і після нього, москва не застосовувала до жодної іншої нації. Хоча загалом репресії стосувалися й інших, зокрема німців і поляків, за яких більшовики «взялися» наприкінці 1934 року.

             Спустошені українські села та заселення росіян

Під час Голодомору на українських землях змінюється демографічна ситуація.

Спустошені українські села треба було кимось заповняти. Для цього радянська влада вирішує на місце вимерлих українців заселити мешканців росії та білорусі. Таким чином Сталін намагається розмити суцільність української-етнічної території. Під удар потрапляють південно-східні області. Полтава приймає першою непроханих гостей. Значну кількість місцевих вивозять до Казахстану, а на їх місце прибувають звільнені в запас червоноармійці й ветерани ОДПУ.

За даними, це по 350 осіб з Ленінградського, Білоруського й Московського, 250 осіб – з Українського, 200 осіб – з Приволзького військових округів.

Операція з переселення була спланованою заздалегідь. Зокрема організатор Голодомору Тухачевський 1993 року підписує таємну директиву, в якій вимагає здійснити набір «особенно надежных в политическом отношении» з армійських лав для заселення спорожнілих хат.

Села України вже весною 1933 року стають страшною пусткою, до осені ситуація лише погіршується. Понад 300 ешалонів з росіянами прибувають на Донбас. Україну заселяють люди з небезпечним радянським патріотизмом. Сучасні українські історики і донині сперечаться, чи стали події на Донбасі в 2014 році наслідком цього.

                                    Кількість жертв

В Україні досі точно не встановлена кількість жертв Голодомору.

Інститут демографії та соціальних досліджень розробив методологію оцінки втрат України внаслідок Голодомору 1932-1933 років. За його даними, в Україні у цей період загинули 3, 9 мільйона людей. Саме цю цифру вважають найбільш науково доведеною.

У 2006 році, за часів президента Ющенка, СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про Голодомор.

Стверджують науковці і те, що через падіння народжуваності під час Голодомору в Україні не дорахувалися близько 600 тисяч немовлят.

Натомість Інститут національної пам’яті надає значно вищі цифри та вважає, загиблих в Україні під час другого Голодомору було близько 7 мільйонів.

Також за даними вченах, відносні втрати в України через надсмертність у 1932-1934 роках у чотири рази вищі, ніж у росії.

                            Визнання Голодомору геноцидом

Історик Іван Скрипник зазначає, що Голодомор 1932-33 років в Україні без сумніву є геноцидом.

«Коли ми говоримо про масове вбивство великої кількості людей, які відносяться до однієї національності – то це геноцид. Хоча не слід забувати, що Голодомор зачепив не лише українців, але й інші народи», - зазначає він.

Першою державою у світі, яка визнала Голодомор геноцидом у 1993 році, стала Естонія. У заяві від 20 жовтня того року йшлося: «Засуджуючи комуністичну політику геноциду в Україні, … естонський народ солідарний з українським народом і пам’ятає разом з ним важкі жертви геноциду 1932 та 1933 років».

2006 року Верховна Рада України визнає Голодомор геноцидом українського народу, на що публічне заперечення вважається протиправним.

Варто зазначити, що у грудні 1948 року Генеральна асамблея ООН ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. До цього апелював уряд Британії у 2017, мовляв, Голодомор відбувся до того, тому норми міжнародного права не можуть застосовуватися ретроспективно.

Міждержавні інституції, наголошують фахівці, також прямо не називають Голодомор в Україні 1932–1933 років геноцидом.

У спільній заяві держав-членів ООН від 2003 року (до 70-ї річниці Великого голоду) застосовується формулювання «національна трагедія українського народу». Європейський парламент у резолюції 2008 року визнає Голодомор «жахливим злочином проти народу України та проти людяності», а Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) – «злочином радянського режиму проти власного народу, злочином проти людяності» тощо.

Про Голодомор як акт геноциду в заявах не йдеться.

Натомість українські правники роз’яснюють, що для прикладу, Голокост теж визнали геноцидом лише через 60 років, тоді як Голодомор 1932 та 1933 років почали досліджувати лише зі здобуттям Україною незалежності в 1991 році. Це свідчить, що не вважати Голодомор геноцидом лише через те, що трагедія українського народу відбулася до набуття чиності Конституції означає суперечити самому собі.

Голодомор українського народу як геноцид на відміну від злочинів людяності відрізняє те, що останні спрямовані проти конкретних людей, а радянська влада націлювалася на українську національну групу з наміром знищити. До сьогодні вдалося зберегти директиви, постанови, та інші документи, які свідчать про «злочин злочинів», які коїла і продовжує коїти російська влада.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: