Ліквідація СРСР: як склалася доля тих, хто підписав Біловезьку угоду

Наступного дня вони підписали спільний документ, який констатував факт розпаду Радянського Союзу і утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Біловезька угода від 8 грудня 1991 року констатувала, що «Совєтський Союз припиняє існування як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність».

Розпад СРСР привів до незалежності 15 республік СРСР і появи їх на світовій політичній арені як самостійних держав.

Тодішній голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич в інтерв'ю інтернет-виданню «Салідарнасць» розповів, що насправді із Борисом Єльциним він, а також голова уряду В'ячеслав Кебіч планували обговорити умови постачання нафти і газу за пільговими цінами, оскільки економіка Білорусі перебувала у вкрай складному становищі. І що президента України Леоніда Кравчука запросили, аби не досягати таких домовленостей за спиною України і за її рахунок.

Станіслав Шушкевич також каже, що Борису Єльцину обіцяли гарний відпочинок і передусім полювання.

Як твердить колишній керівник білоруського парламенту, Борис Єльцин і члени його делегації не привезли з собою ніяких письмових пропозицій до угоди про ліквідацію СРСР, що може бути одним з доказів того, що Росія підписання такого документа не планувала.

«Ми зібралися у перший вечір, перед вечерею, (7 грудня), почали говорити про постачання нафти і газу. Але все зводилося до того, що треба просити Горбачова – він же президент СРСР. Але виходила нісенітниця, оскільки на той час Горбачов вже Союзом не керував», – розповів екс-голова білоруського парламенту.

Перший президент України Леонід Кравчук наполягає на тому, що їхав до Білорусі з єдиною метою - говорити про майбутнє СРСР і що про тему нафти та газу нічого не знав.

За його словами, на той час було зрозуміло, що Ново-Огарьовський процес, започаткований Горбачовим задля підготовки нового Союзного договору, зайшов у глухий кут. Обговорювалися різні варіанти майбутнього СРСР – створення федерації, конфедерації чи іншого утворення.

Доля тих, хто підписав документ

Борис Єльцин

Бориса Єльцина обрали президентом РРФСР за пів року до кінця Радянського Союзу.

12 червня 1991 року відбулися перші в історії Росії всенародні вибори президента. Перемогу переконливо здобув у першому турі опонент Горбачова – Борис Єльцин. Його підтримали 57% виборців. Саме Єльцину вдалося консолідувати навколо себе опозицію. Провладний кандидат на виборах президента, ексглава уряду СРСР Микола Рижков набрав лише 17% голосів. Інші четверо кандидатів отримали менше ніж 10%.

Через два місяці після обрання Єльцина в Росії розпочався Серпневий путч.

Увечері 18 серпня на дачі в Криму був блокований президент СРСР Михайло Горбачов. Його дачу в Форосі відвідали члени ДКНС (ГКЧП) і запропонували добровільно скласти із себе повноваження. Горбачов відмовився це зробити.

О 6 годині ранку 19 серпня 1991 року теле- і радіоканали передали повідомлення з Москви про створення Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС) і звернення ДКНС до радянського народу.

У зверненні путчисти оголосили про введення надзвичайного стану у деяких районах СРСР, припинення виходу більшості ЗМІ. Також віце-президент СРСР Янаєв, нібито через хворобу Горбачова, бере на себе обов'язки глави держави.

20 серпня, о 1-ій годині ночі, почався політичний страйк на 5 з 13 шахт об'єднання «Воркутавугілля», до 12 години 20 серпня припинили роботу ще 3 шахти, до кінця дня до страйку приєдналося ще 5 шахт.

Тоді Борис Єльцин узяв на себе виконання обов'язків головнокомандувача збройними силами на всій території Російської Федерації.

Вже на другий день путчу почалося братання військ з народом. На третій день – 21 серпня стало зрозуміло, що змова ГКЧП провалилася. У Москву були введені війська і бойова техніка. 21 серпня, близько 12 години, кілька десятків танків наблизилися до Білого дому (уряду РРФСР).

Об 11:45 перші колони демонстрантів вступили на Манежну площу. Вони несли гасла: «Фашизм не пройде!», «Волю!», «Язова, Пуго, Крючкова — під суд!». Демонстранти з криками «Фашист!» вигнали з площі лідера Ліберально-демократичної партії СРСР Володимира Жириновського. Далі демонстранти рушили до Білого дому.

О 12:00 біля Білого дому почався санкціонований мітинг, в якому взяло участь не менше 100 тисяч людей. Там до них вийшов президент РРФСР Борис Єльцин і з танка зачитав звернення до росіян. Створення ДКНС (ГКЧП) оголошувалося державним переворотом, а його члени — державними злочинцями.

Близько 14:00 люди, що зібралися біля Білого дому, почали споруджувати барикади. Московська міська рада була взята під охорону військ, що потім, на наполегливу вимогу депутатів, були евакуйовані. Увечері пройшли студентські демонстрації в центрі Москви.

У ніч на 22 серпня на літаку російської делегації, що летіла в Крим, повернувся Горбачов з сім'єю. Ще до відльоту він заявив, що повністю контролює ситуацію. Після цього були заарештовані Крючков, потім Язов і Тізяков. Вранці того ж дня у Кремлі був заарештований Янаєв. Пуго знайшли мертвим з вогнепальним пораненням у своїй квартирі (офіційна версія: самогубство). О 12.00 біля Білого дому відбувся мітинг переможців.

Після підписання Біловезької угоди Єльцин став першим президентом Російської Федерації.

1996 року Бориса Єльцина обрали на другий президентський термін, сновним суперником Єльцина став Г. А. Зюганов.

Другий президентський термін Єльцина був відзначений економічною кризою в Росії, що призвела до дефолту 17 серпня 1998 року; зміною п'яти складів російського уряду; спробою оголошення імпічменту президенту фракцією КПРФ та його союзниками у Державній думі у травні 1999 року; початком другої чеченської війни.

31 грудня 1999 року Борис Єльцин оголосив про відставку з посади президента Росії. Тимчасово виконувачем обов'язків президента було призначено чинного голову уряду Росії Володимира Путіна, який переміг на дострокових президентських виборах у березні 2000 року.

Після своєї відставки Єльцин очолював ще декілька керівних посад у Росії та отримав численні нагороди від керівник колишніх держав СРСР.

Борис Єльцин помер 23 квітня 2007 року, о 15:45 за московським часом, у Центральній клінічній лікарні внаслідок зупинки серця, спричиненої прогресуючою серцево-судинною, а потім поліорганною недостатністю, тобто порушенням функцій багатьох внутрішніх органів, спричиненим захворюванням серцево-судинної системи.

Леонід Кравчук

1990-1991 роки Леонід Кравчук був головою Верховної Ради УРСР.

24 серпня 1991 року під головуванням Кравчука ВР прийняла історичний документ – Акт про проголошення незалежності України.

1 грудня 1991 року відбувся загальнонаціональний референдум на території колишньої УРСР щодо Акту про проголошення незалежності України. В ньому брали участь 84,2% виборців, з яких 90,3% проголосували за незалежність України. На перших в історії України всенародних президентських виборах 1 грудня Леонід Кравчук став президентом України обраним в першому турі, набравши 61,6% голосів.

8 грудня Кравчук став одним з тих, хто підписав Біловезьку угоду.

В інтерв’ю Радіо Свобода перший президент незалежної України Леонід Кравчук розповів: «Це історичне рішення. Воно визначило долю українського народу. Воно визначило сучасну історію і майбутнє. Референдум дав можливість найбільш демократичним способом – через волю народу, через силу народу – створити власну державу.

Коли вирішуються питання такого масштабу, як зміна політичного курсу, утворення держави, вихід з великої держави її частини і утворення самостійної держави, – своє слово сказати може тільки через референдум. Представники народу не можуть братися за такі великі справи. І ми вчинили тоді найбільш демократичним, найефективнішим способом, провівши Всеукраїнський референдум. І по-друге, у нас не було вибору. Ми мали подолати наслідки референдуму 17 березня, який проводив центр – Москва на чолі з Горбачовим. Без нашого референдуму було б нам важко вийти зі складу Радянського Союзу. А ще точніше, без нашого референдуму, без волі українського народу Біловезькі угоди в такому контексті, в такому змісті не були б підписані.

Завдяки цьому величезна тоталітарна держава розпалася мирно на основі Конституції (ми так і записали). У Конституції СРСР було положення, що кожна республіка має право на самовизначення аж до відокремлення, також на основі міжнародного права. Тобто Радянський Союз перестав існувати, як суб’єкт міжнародних прав він втратив свої всі основи. Це відбулося мирно, цивілізованим шляхом, і Україна фактично тільки після цього стала на шлях будівництва власної держави», – заявив Леонід Кравчук.

На наступних президентських виборах, які відбувалися 26 червня 1994 року Кравчук не зміг отримати перемогу.

Обраний народним депутатом у 1994 — на довиборах у Теребовлянському мажоритарному окрузі на Тернопільщині. У 1998, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Напередодні голосування вступив до СДПУ(о) і привів її до Верховної Ради.

У січні 2016 року закликав до порушення Конституції: запропонував надати Криму державну автономію у складі України, а Донбасу – «особливий статус».

30 липня 2020 року Кравчук очолив українську делегацію у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на Донбасі (ТКГ).

10 травня нинішнього року на 89-му році життя помер перший президент незалежної України Леонід Кравчук.

Станіслав Шушкевич

18 травня 1990 року Шушкевич взяв участь у виборах на посаду голови Верховної Ради поряд із секретарем ЦК КПБ із сільського господарства Миколою Дементеєм та Героєм Радянського Союзу, льотчиком-космонавтом СРСР Володимиром Коваленком.

У першому турі ніхто з кандидатів не набрав потрібної кількості голосів: із 323 бюлетенів за Дементея було подано 161, за Шушкевича — 101 та за Коваленка — 47. У другому турі (голосувало 320 депутатів) переміг Дементей (167 голосів), тим часом як Шушкевич одержав 118 голосів. 19 травня 1990 Шушкевич був обраний на посаду першого заступника голови Верховної Ради.

З початком Серпневого путчу 1991 Шушкевич зажадав термінового скликання Президії Верховної Ради та позачергової сесії. Проте керівництво Верховної Ради не забажало оголосити дії путчистів незаконними, що фактично означало підтримку їхніх дій. У цій ситуації Шушкевич та лідер парламентської опозиції БНФ Зенон Позняк розпочали збір підписів серед депутатів за скликання позачергової сесії Верховної Ради Білорусі.

24-25 серпня 1991 року пройшла позачергова 5-та сесія. 25 серпня 1991 року у зв'язку з провалом путчу Микола Дементей був змушений піти у відставку з посади спікера парламенту. Після його відставки Шушкевич стає виконувачем обов'язків голови Верховної Ради.

Як голова білоруського парламенту, Шушкевич 8 грудня 1991 року поставив підпис під Біловезькими домовленостями.

Шушкевич пробув головою ВР до 26 січня 1994 року, тоді його було знято з поста за результатами роботи парламентської комісії, яку очолював Олександр Лукашенко.

У червні 1994 брав участь у президентських виборах, отримав у першому турі близько 10% і не вийшов у другий тур, у якому переміг Олександр Лукашенко.

Під час російської збройної агресії проти України зайняв позицію останньої, гостро критикував режим Путіна.

У кінці серпня 2020 року запропонував позбавити російську мову статусу державної у Білорусі.

Під час протестів в білорусі 2020 заявив, що у Лукашенка немає іншого виходу, як допомагати путіну ліквідовувати білоруську незалежність. «Наша країна втратить суверенітет через Лукашенка. Він сфальсифікував вибори, і це добре знає путін. Але він знайшов підхід, щоб, користуючись цією нагодою, ввести свої війська в білорусь, посилаючись на ОДКБ. У білорусі є лише протест проти фальсифікації виборів, а Путін це трактує, що «можуть підпалювати, можуть бити». Ні, таке у нас не трапляється, таке хотів би ініціювати Путін. Але доведеться і так вводити, тому що Лукашенко не вистачає армії», — сказав він.

Так нині й відбувається, під час всеосяжного російського вторгнення в Україну.