Епатажний футурист і засновники Бендера: кого вкрала рф (частина друга)

Нині ІА Дивись.info розповість не лише про видатного містика, але й про футуриста із Сумщини та одеситів — творців роману про харизматичного шахрая.

Названий на честь Чудотворця, але до божевілля незбагненний

Так, йтиметься про автора, який неоноразово спалював свій роман, мав козацький рід, а легенди про його життя та смерть творяться повсякчас, навіть через 170 років після того, як його не стало.

Зібрали ключові факти про українського письменника Миколу Гоголя-Яновського.

Народився у Сорочинцях на Полтавщині. Його батьки були небагатими поміщиками. Микола був третьою дитиною в сім’ї, перші двоє синів народилися мертвими. Майбутнього письменника назвали на честь святого Миколая. Пізніше в сім’ї з’явилося ще вісім дітей, проте вижили тільки дочки Марія, Анна, Єлизавета та Ольга. Гоголь багато часу проводив з сестрами і навіть займався з ними рукоділлям: кроїв фіранки і сукні, вишивав, в’язав спицями.

Їхня матір була забобонною, тому часто вечорами розповідала дітям історії про домовиків, лісовиків та нечисту силу. До слова, мама хлопчика вважала водночас, що Микола є генієм, тому приписувала йому винахід парової машини.

Коли Гоголю було п'ять років, він вже самотужки записував власні твори. З того часу, вважається, у нього він почав проявляти хист до мистецтва.

Миколі 10. Батьки привозять його до Полтави. Оселяється хлопчик у будинкові викладача місцевої гімназії. Тут готується до вступу в пансіон. Цікаво, що хлопчик мав також хист до математики. Водночас цікавився історією та працював із картами.

Згодом майбутній письменник вступає до Ніжинської гімназії вищих наук. Він не був старанним учнем: часто відволікався на уроках і займався тільки перед іспитами. Улюбленими предметами майбутнього письменника були малювання і російська словесність.

Микола Гоголь створив в гімназії театр. Він вибирав п’єси, розподіляв ролі і розписував декорації.

За кілька років помирає його батько. Цю втрату юнак переживає дуже важко. Після смерті батька почалися проблеми з грошима: мати не вміла управляти господарством. Тоді Гоголь спочатку запропонував продати ліс, який за заповітом належав йому, а потім відмовився від спадщини на користь сестер.

Першу поему «Ганц Кюхельгартен» Гоголь пише у 18. Це історія про юнака, який забув про кохання заради мрії про Грецію.

Перші твори, Україна та її історія

У 19 майбутній письменник стає випускником Ніжинської гімназії та вирішив податись до Петербурга. Тому, схоже, росіяни й досі вважають, що Микола Гоголь — їхній митець.

Та тут Гоголю було нелегко: грошей парубкові часто бракувало, а його перші твори суворо критикували. 1829 рік. Цікаво, що борги у чоловіка були до кінця життя. Микола вирішує надрукувати гімназичну поему «Ганц Кюхельгартен», але під псевдонімом В. Алов. Твір 20-річного хлопця розкритикували, назвавши наївним та таким, у якому відсутня композиція. Гоголь розлютився. Викуповує весь тираж. І спалює його.

Того ж року юнак вирішує відправитись у подорож по Німеччині. Невдовзі повертається до Петербургу й обіймає посаду чиновника. Але тут знову халепа: чоловік розуміє, що таке заняття не для нього.

Першу повість Гоголя «Басаврюк» друкують у журналі «Вітчизняні записки». Згодом твір було перейменовано в «Вечір напередодні Івана Купала», де він тонко змалював український побут. Саме цей твір приніс йому популярність і визнання в літературних колах. Згодом він написав «Ніч перед різвом», «Сорочинський Ярмарок», «Тарас Бульба». Також він увійшов до літературного гуртка Петербурга.

У 24 роки Гоголь почав працювати викладачем, і вже через рік був призначений помічником професора на кафедрі історії Петербурзького університету. Студенти його вважали поганим педагогом, бо він часто пропускав лекції або ж проводив їх дуже швидко (замість двох годин - пів). Також письменник детально вивчав історію України, його знання стали основою твору «Тараса Бульби», який видали 1835 року.

Гоголь повертається до росії у 39 років. Тут він посилено працює над другим томом «Мертвих душ», але (за відомою в СРСР версією) незадовго перед смертю спалив рукопис. Невдовзі після цього Микола Васильович Гоголь помер.

Творець українського модернізму початку XX століття

Наступна історія про Давида Бурлюка, який також походить із козацького роду і заслуги якого теж присвоїла рф.

Художник-футурист народився 1882 року у Рябушках — села неподалік Лебедина, що на Сумщині.

Сам же майбутній митець згадував, що з батькового боку є українським козаком та нащадком запорожців.

«Наше вуличне прізвисько «Писарчуки», ми були писарями Запорозького війська. Батько писав вірші по-російськи й по-українськи, але рідною мовою мало. З усіх письменників я Гоголя знав краще всіх, завчивши з нього силу-силенну уривків на пам'ять. Тараса Шевченка українською мовою читав нам звичайно батько. Читання «Петруся» завжди закінчувалося слізьми», —  писав він згодом у споминах футуриста.

Читайте також: «Львів'янином залишусь до смерті»: роковини видатного фантаста Станіслава Лема

Родина була багатодітною, у Давида було п'ятеро братів і сестер. Батько був управителем маєтком графа Мордвинова. Його сестра Людмила та брат Володимир також пішли творчою нивою: вона стали відомими художниками, а ще один брат, Микола, поетом.

У дитинстві Давид втратив одне око, яке замінив скляний протез^. У майбутньому це стало одним з елементів епатажного стилю Бурлюка.

Початок своєї творчості сам Давид Бурлюк відносив до 1890 року, коли йому було лише вісім років.

У 1893–1895 роках навчався в Олександрівській чоловічій гімназії у Сумах. Навчання проходило з перервами. Незабаром після вступу в 1893 році був відрахований з гімназії у зв'язку з хворобою і несплатою за навчання. Знову продовжив заняття з 1894 року до серпня 1895 року.

Вже в гімназії Давид отримав прізвисько «художник» і саме там здібності Бурлюка вперше відмітив вчитель малювання, художник Олександр Карлович Веніг  — син відомого історичного і релігійного живописця, академіка Карла Богдановича Веніга. 

У 1892 році відбулася вирішальна для Бурлюка зустріч з художником, пейзажистом, фотографом Костянтином Первухіним.

У 15 років підліток намалював перший малюнок з натури — портрет сестри Людмили.

На росії він навчався у Тамбовській гімназії. Згодом у Казамському та Одеському художніх училищах. У пресі дебютував 1899 року. Також юнак вивчав живопис у Німеччині, Мюнхені , в «Королівській Академії» у професора Віллі Дітца та у словенця Антона Ашбе та у Франції, у Парижі, у Школі витончених мистецтв Кормона.

Повернувшись до росії, у 1907—1908 роках зійшовся з лівими художниками та брав участь у мистецьких виставках, виступивши одним із лідером гурту «Вінок—Стефанос». У 1911—1914 роках займався разом із художниками Володимиром Маяковським у московському училищі живопису, скульптури та архітектури. Він був учасником футуристичних збірках «Садок суддів», «Ласка громадського смаку».

У Першу світову війну не підлягав мобілізацію, оскільки він не мав лівого ока. Жив у москві, видавав вірші, співпрацював у газетах, писав картини.

Весною 1915 року опинився в Уфимській губернії (станція Іглино Самаро-Златоустівської залізниці), де був маєток його дружини. Мати Давида Бурлюка, Людмила Йосипівна Міхневич, жила тим часом у Буздяку  — за 112 кліометрів від Уфи. За два роки, проведені тут, він встиг створити близько 200 полотен. 37 їх складають суттєву і найяскравішу частину колекції російського мистецтва початку ХХ століття, представленої у Башкирському художньому музеї. Це музейне зібрання творів Давида Бурлюка одна із найповніших і якісних зібрань його живопису у рф. Бурлюк часто приїжджав до Уфи, відвідував Уфімський художній гурток, що згуртував довкола себе молодих башкирських художників. 

У 1918 році дивом уникнув загибелі під час погромів та розстрілів анархістів у москві і знову поїхав до Уфи. 

У 38 років він емігрував до Японії. Тут вивчав культуру Сходу. займався живописом. Тут Давид прожив 2 роки і написав близько 300 картин на японські мотиви. За гроші, які він заробив у Японії, переїхав до США.

У Нью-Йорку розвинув активність у прорадянсько орієнтованих групах і, написавши поему до 10-річчя Жовтневої революції , прагнув здобути визнання як «батька російського футуризму». 

Все своє життя безперервно працював, керований «інстинктом естетичного самозбереження», і гордо говорив, що створив понад 20 тисяч картин і зміг домогтися визнання у трьох країнах: рф, Японії та Америці.

Помер 15 січня 1967 року у штаті Нью-Йорк. Його тіло було кремоване згідно із заповітом і порох розвіяний родичами над водами Атлантики з борту порома. 

Творці харизматичного шахрая

Ільф та Петров — автори широко відомої у світі дилогії про харизматичного шахрая на ім'я Остап Бендер. Народились в українській Одесі. Утім росіяни все одно присвоїли письменників до переліку своїх митців.

• Ілля Ільф — гуморист і фейлетоніст українського єврейського походження.

• Євген Петров — український письменник також родом із Одеси.

Творча співдружність Ільфа і Петрова почалась у 1927 році з роботи над сатиричним романом «Дванадцять стільців», яка здобула популярність серед читачів, але не отримала визнання критиків. За кілька років оприлюднили його продовження під назвою «Золоте теля». Після виходу другої книги, дилогія отримала міжнародну популярність.

Головним героєм обох романів є Остап Бендер — молодий шахрай, що полює на примарні багатства. Дія романів розгортається у післявоєнний період, на сатиричному тлі радянської дійсності. В обох творах автори висміюють зовсім різноманітних людей та їх пороки, майже не торкаючись теми політики і влади. Романи були багато разів екранізовані, у тому числі і за кордном.

Останньою роботою авторів стала повість «Одноповерхова Америка», в якій вони розповіли про свою подорож до США під час Великої депресії.

У ній вони задокументували свої пригоди з притаманним їм гумором, а також виклали власні враження про людей, життя та устрій американського суспільства. І не приховували схвальних відгуків відносно того, що їм сподобалося.

***

Вище — друга частина оповідей про митців, котрих росіян зарахувала до переліку «своїх». напередодні ми розповідали про чотирьох українських художників, котрих рф вирішила присвоїти, маючи безглузде пояснення. І це попри те, що один із них малював, як палає москва, а інший — виспівував під бандуру й обожнював українські національні страви і постійно їх вихваляв. Детальніше читайте ось тут.