Одна з найбільших культових будівель Львова: про Костел Єзуїтів

31 липня 1610 року посвятили наріжний камінь майбутньої споруди.

Храм розташований у центрі міста

Церква святих апостолів Петра й Павла — пам'ятка культурної спадщини національного значення, одна з найбільш значних культових споруд та перша пам'ятка барокової архітектури у Львові на вулиці Театральній. Її довжина — 41 метри, ширина — 22.5 метри, висота — 26 метрів. Поруч — проспект Свободи, Оперний театр та площа Ринок.

Костел може вмістити 3500 чоловік внизу і 1500 на галереях.

На фронтоні зображено символ єзуїтського ордену — «Агнець Божий». У нішах розділеного на два яруси масивним карнизом фасаду знаходяться 8 скульптур.

У верхньому ярусі зображена сцена «Благовіщення» – ліворуч Матір Божа, праворуч Архангел Гавриїл. Нижче знаходяться фігури святого Станіслава Щепанівського (праворуч) та св. Войцеха (ліворуч).

Фігури двох нижніх ярусів встановлені 1896 році. Стосовно них у сучасній літературі є суперечлива інформація. Поширеною є версія, згідно з якою на фасаді встановлені фігури святих апостолів Петра і Павла. Святого з маленьким Ісусом на руках називають святим Антонієм.

Згідно із іншим твердженням, у нижній частині фасаду костелу зображені святі — представники ордену єзуїтів. На підставі цих описів можна дійти висновків, що у нижньому ярусі стоять святий Андрій Боболя (ліворуч) та святий Станіслав Костка з Ісусом на руках (праворуч), над ними розташовані святий Ігнатій Лойола (ліворуч) та святий Франциск Ксаверій (праворуч).

Інтер'єр

Головний вівтар – монументальний, відділений мармуровою балюстрадою, виготовлений із рожевого і чорного мармуру, триярусний, зі скульптурами святих та ангелів. Вівтар у формі монументальної едикули із зображенням «Всевидячого Ока» на фронтоні. Оздоблений чотирма колонами, між якими стоять фігури, виконані зі стюкко, чотирьох засновників та патронів ордену єзуїтів – святих Станіслава Костки, Ігнаціо Лойоли, Франциска Ксав’єра та Алоїза Ґонзаґи.

Підлога вимощена мармуровими плитами двох кольорів (чорного і рожевого).

Пивниці муровані з каменю, перекриті системою півциркульних склепінь із цегли. Під головною і північною навами влаштовані крипти з входом із головної нави, в яких хоронили ченців єзуїтів. Пивниця під південною навою, із входом від заходу (під вежею), перекрита хрестовими і вітрильними склепіннями. Хрестове склепіння у південно-східному куті пивниці спирається на різьблені ренесансові підп’ятники. Вікна пивниць під південною навою – прямокутні, у глибоких півциркульних нішах, перекритих склепінням, мають оборонний характер.

Розписи інтер’єру виконані у 1739–1743 роках, автори – Франциск та Себастьян Екштайни, ченці-єзуїти з Брна на Моравії. Концепція розписів складається з трьох частин: стінопису склепінь головної та бічних нав. Розписи оновлено 1919 року – згідно з датою на центральній фресці.

Історія

Костел святих Петра і Павла споруджений на початку 17 століття. Його творцем є італійський архітектор Джакомо Бріано, який також належав до ордену єзуїтів і збудував храм за зразком римської соборної церкви Товариства Ісуса, в якій похований Ігнатій Лойола.

До Львова єзуїти-місіонери почали прибувати після 1584 року, а вже в 1590 постав перший дерев'яний храм Товариства Ісуса на ділянці поруч із західною частиною міських оборонних мурів, де була влаштована Єзуїтська хвіртка. Так називався один із проходів, утворених після того, як єзуїти отримали ділянку під Високим муром для будівництво свого кляштору. Згодом магістрат передав їм у користування міський парк (він же парк Івана Франка, парк Костюшка, Єзуїтський парк), де й заклали фільварок. Щоб скоротити до нього шлях, єзуїти без дозволу магістрату прорубали прохід у Високому мурі, що викликало суперечку.

Отож, перший костел у Львові був дерев’яним. Той, що бачимо нині, почали споруджувати раніше, ніж до міста прибув Бріано. На той час стіни майбутнього храму вже частково були зведені. Італієць детально опрацював готовий проект і змінив інтер'єр. Саме Бріано надав костелові барокових форм, поширених на той час в європейській архітектурі.

Минуло століття, і на південному боці апсиди спорудили чотиригранну вежу, яка була тоді найвищою в місті. Невдовзі її розібрали, побоюючись руйнування (незадовго до цього впала вежа Львівської ратуші).

1740 року Костел єзуїтів пережив реконструкцію, внаслідок якої прибрали  пам'ятний надгробок фундаторки сучасного храму, Ельжбети Луції Сенявської. Тоді ж на місці бічних каплиць з'явилися нави, а на стінах і склепінні ­– фресковий розпис, який виконали моравські майстри. Наступного року до новозбудованої каплиці урочисто помістили мощі святого Бенедикта.

Певний час храм був гарнізонним. В 1775–848 роках у костелі єзуїтів відбувались засідання Галицького станового сейму. Після чергового поділу Речі Посполитої тут почали відправляти богослужіння за греко-католицьким обрядом, а 1836 року святиню знову повернули єзуїтам.

Після приходу на землі Галичини радянської влади і аж до 2011 року у храмі було книгосховище бібліотеки імені Василя Стефаника. Після цього колишній костел Петра і Павла ордену єзуїтів відкрили для богослужінь. Усі бібліотечні книжки, які тут зберігалися, перенесли до приміщення, розташованого на території військової частини.