Декомунізація Львова: вулиця, названа на честь воїна львівської 24-ї бригади Юрія Руфа

У межах проєкту «Декомунізація Львова» ІА Дивись.info розповідає містянам про видатних українців, на чию честь перейменували вулиці, що колись носили «радянські назви».

Цього разу ми пишемо про загиблого українського військового Юрія Руфа.

Вулиця, названа на його честь, розташована у Личаківському районі міста. Із 1871 року до сьогодні її перейменовували низку разів. Зокрема, спочатку це була Шпитальна бічна; згодом - вулиця Піярів через розташування на ній будівлі конвікту Піярів; після цього - вулиця Павлова, на честь російського фізіолога Івана Павлова; потім — Некрасова, на честь російського поета.

Зрештою у 2022 році у місті з'явилася вулиця Руфа.

Читайте також: У парку на Львівщині ознакували шлях пам’яті Юрія Руфа.

Юрій воював проти російських окупантів

У перший день вторгнення російських окупантів, 24 лютого, Юрій думав не про себе, а про долю країни. Він одразу вступив до лав 24 окремої механізованої бригади ЗСУ. А вже 3 березня відбувся його перший у житті бій. Він також писав, що його бригада стоїть у Попасній на Луганщині, де «кришить сєпарську і руску мерзоту». На жаль, там і обірвалося життя чоловіка. Ймовірно, це сталося під час ворожих обстрілів, про які в цей день повідомляла ДСНС.

В останню путь Руфа провели 9 квітня минулого року. Прощалися з ним в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла, а поховали на Личаківському кладовищі.

Був громадським діячем та поетом

Руф провадив активну громадську діяльність. 2015 року він став засновником ГО «Літературно-просвітницький проєкт "Дух нації"», що здобув популярність у правому націоналістичному середовищі.

А ще він почав складати вірші, коли йому було 14 років. У 2011 році обрав собі псевдонім «Юрій Руф», готуючи до друку збірку «Багряна лірика».

Юрій відомий критичними поглядами на сучасну українську поезію, де, за його словами, українців спекулятивно зображають аутсайдерами та нав'язують дегенеративні переживання. Вважав, що така поезія занижує самооцінку й національну волю. Цій лінії він протиставив поетичну активність як мистецьку форму пропаганди націоналізму. Шанувальники описують його поезію як поклик священної війни й мілітаризму, що гартує бойовий дух та почуття національної гордості.

Серед публікацій: «Багряна лірика» (2012), «Час Революції» (2014), «На зламі епох» (2015). Вірші Руфа увійшли до сучасних націоналістичних поетичних збірок «Голос крові» (2013) і «Відлуння свинцевих громовиць» (2015). Також — збірка «На зламі епох» (2015) присвячена воїнам нової російсько-української війни. Вона містить твори, що карбують імена цілих військових частин та окремих героїв, назви боїв та різноманітні воєнні події.

У 2018 році вийшла ілюстрована книжка для дітей «Казковик», яка вкладалася в його концепцію проактивної педагогічної роботи з юнацтвом — він сам витрачав багато особистого часу на виступи перед підлітками як у школах, так і вишкільних таборах різноманітних націоналістичних формацій.

А в 2021 була видана остання прижиттєва книжка Юрія Руфа «Ваніль чи сталь?!», яку націоналістична критика зараховує до найсильніших у його творчості.

Ось він опублікував свій останній допис 13 березня 2022 року – вірш із фронту:

На слова Юрія Руфа створено пісні «Соколи» та «Молись» (гурт «Залізний хрест»), «В Рядах Безсмертних» (гурт «Геннадій Пересвіт & друг Залізняк»), «Пліч-о-пліч» та «Реклама» (гурт «Nachtigall»), «До Дня Героїв» (гурт «Друже Музико», альбом «Офензива»), що дає підстави говорити про автора як про одного з ідеологів мілітарної рок-сцени України. Протягом багатьох років Юрій Руф був ведучим та сценаристом мілітарі-фестивалю «Холодний Яр».

Також мав здобутки в різноманітних антиалкогольних кампаніях, пропагуючи серед молоді здоровий спосіб життя та цінність здорового тіла.

Читайте також: Екскурсійний маршрут дерусифікованими вулицями запустили у Львові.