Не інтернет «убив» читання, а відсутність актуальної літератури: директор Львівської муніципальної бібліотеки Василь Кметь

ІА Дивись.info поспілкувалася з Василем Кметем – науковцем, кандидатом історичних наук та директором Львівської муніципальної бібліотеки. Він розповів детальніше про цю колекцію, а також про те, що читають львів’яни найбільше, чим європейські книгозбірні відрізняються від українських, що вплинуло на нашу культуру читання та як бібліотеки змінюються у Львові сьогодні.

Бібліотеки – це, насправді, теж зброя. Це той простір, який дозволяє формувати національний дискурс.

- У Львівській муніципальній бібліотеці створили «Колекцію тоталітарного читання». Чому виникла така ініціатива?

Ми створили фактично окрему «колекцію тоталітарного читання» в процесі декомунізації, який триває вже багато років.

Бібліотеки – це, насправді, теж зброя. Це той, простір, який дозволяє формувати національний дискурс. Це простір, який сприяє збереженню, вихованню та формуванню внутрішніх сил і традицій. Водночас бібліотека – це простір свободи. Коли ми сьогодні говоримо про декомунізацію та дерусифікацію, а тут ці поняття пов’язані у нас з ще ширшим контекстом, а саме деколонізацією (позбавлення в нашій культурі оцих пережитків та наслідків російського панування), тоді насправді ми працюємо не шляхом обмежень та заборон.

Наше завдання полягає у тому, щоби розширити читацький, культурний дискурс, допомогти суспільству стати вільним. А як це зробити, якщо публічний простір наповнюватимуть ворожі наративи? Місце культури ворога є поза межами нашого національного простору. Натомість дуже часто виникають питання про те, яку роль відігравала ця культура читання, зокрема в радянський час, та яка особливість книжок, що є в наших бібліотеках.

Підкреслю, що ми говоримо саме про публічні бібліотеки, а не наукові. А вони працюють з дітьми, з юнацтвом, з молоддю та є простором комфортного проведення часу дорослих. Саме такі бібліотеки найбільше мають можливість впливати та комунікувати з найширшими середовищами.

У майбутніх планах книги, які є у колекції тоталітарного читання, є пріоритетом для науково-дослідницьких інституцій та наукових бібліотек. Але сьогодні, коли значний відсоток у фондах українських книгозбірень складає саме така література, надзвичайно важливо пояснити людям, чим є такі видання у ширшому контексті – виконати оцю роль розділення літератури, яка є актуальною та впливає та формування світогляду, та яка виконувала ідеологічну роль і не є необхідною для сучасного суспільства.

Отже, ми суттєво зменшили кількість примірників таких видань. Тобто, якщо раніше вона складала основу фондів публічного читання, то сьогодні ми залишаємо по примірнику. Вони будуть зберігатися для того, щоб можна було побачити, якими були ці колекції. Тому що книжка завжди має певну вартість.

Ми свідомо не вживаємо узагальнень, на зразок «тоталітарні книжки» чи «тоталітарні автори», бо можна і таке почути. Ні. Ми говоримо про тоталітарне читання, а саме – читання, яке є регламентоване відповідними ідеологічними та цензурними вимогами Радянського Союзу та імперії-правонаступниці.

- Які книги увійшли до «Колекції тоталітарного читання»?

По-перше, це всі видання, які вийшли до 1991 року та містять ознаки цензури. У Радянському Союзі існувала така інституція як Головліт. Ми навіть не задумуємося над тим, але оцей Головліт проіснував ще й в роки незалежності України по 1994 рік. Це була така інституція, яка стежила за тим, які книжки можуть бути видані, які мають потрапити в бібліотеки, а які потрібно вилучити – цензурна установа, яка виконувала ідеологічні функції.

Якщо говорити про сьогодення, то проблема у Львові є мінімальною: обсяг такої літератури на нинішній день не є вагомим. Процес опрацювання триває: у нашому електронному каталозі можна буде побачити спеціальне маркування, але в публічному просторі таких книжок не буде або майже не буде. Дуже добре, що ми маємо можливість вільно формувати ці читацькі контексти.

- Чому все-таки вирішили зберегти ці радянські видання?

Перша причина – дослідницька. Ми маємо розуміти, і також це необхідно потім усвідомити нашим нащадкам, чому ми є такими зараз, і що вплинуло на нашу культуру. Тому для дослідників та для історії мають бути збереженими ці книги.

Другий аспект, це те, що ми шукаємо певного способу, щоби допомогти колегам в інших містах України зрозуміти актуальність та неактуальність певних видань для фондів. Зараз це велике завдання перед державою та перед суспільством. А саме, в міру того, як ці радянські колекції припинять своє існування і будуть списуватися з бібліотечних фондів, вони мають наповнюватися новою сучасною літературою.

Мені здається, що шлях формування таких «спеціальних» фондів чи колекцій може бути тимчасовим. Зараз є певний період, який мав би дозволити бібліотекам вивчити, зрозуміти та порівняти, чи людина візьме до рук книжку, промарковану тоталітарним читанням, чи вона, все-таки, надасть перевагу чомусь сучасному. Тому, що буде відповідати її уявленням. Це і завдання бібліотекарям, місцевим громадам, державі – сформувати актуальну пропозицію. Ми дбаємо, щоб український читач отримував найкращу книжку – допомагаємо відкрити шлях до необмежених маркерами «канонічних» уявлень простору в культурі читання.

- Колекцію розпочали формувати вже під час повномасштабної війни чи ще до цього?

Процес декомунізації тривав ще раніше, але саму колекцію сформували тепер, коли затверджували структуру Львівської муніципальної бібліотеки, а саме від 1 січня 2023 року.

Ідея такого проєкту в нас виникла також як певний досвід, який може бути перенесений для інших бібліотек по Україні. Тому що дуже часто ми спілкуємося з колегами з інших областей та зустрічаємося з тим, що в містах, містечках та селах основну частину фонду ще недавно складали саме такі радянські видання. Коли їх списати та позбутися, то це означає часто ліквідувати бібліотеку як таку.

Крім того, ми зустрічаємося з явищем навіть сьогодні в Україні, коли є певний опір тому процесу декомунізації. Іноді свідомо, іноді – просто за традицією, відбувається штучне нагнітання міфологізованої ностальгії за вигаданим бібліотечним минулим. Тоді трапляється таке, що бібліотеки шукають різні засоби впливу, щоб зберегти ті книжки в колекціях – російськомовну літературу, російських та радянських авторів. Вічний брак ресурсів на комплектування й оновлення фондів спонукає до вигадок та пошуку виправдання власної бездіяльності (маю на увазі не лише окремих бібліотекарів, але часто й органи місцевого самоврядування, державних політиків, для яких уявлення про сучасну бібліотеку формують спогади з минулого, а не активна участь у розвитку національного інформаційного простору).

Насправді це штучний процес – якщо систематично моніторити попит, який існує на сучасну літературу, популяризувати її, то бачимо, що насправді жодної трагедії зі списанням чи вилученням таких видань із наших фондів немає.

- А на які книги сьогодні є попит? Що читають львів’яни в бібліотеках найбільше?

От нещодавно я зробив аналіз попиту по наших філіях. Запити користувачів на літературу. То найбільше читають у Львові таких авторів: Вікторію Амеліну, Вахтанга Кіпіані, Максима Кідрука, Юрія Винничука, Володимира В’ятровича, Наталію Гурницьку, Марію Матіос, Івана Дзюбу, Володимира Лиса, Андрія Кокотюху, Ростислава Семківа, Оксану Забужко тощо. Перелічую авторів не систематизовано, а безпосередньо з електронної реєстрації замовлень за останні місяці.

Дуже популярний Борис Джонсон – його книга «Фактор Черчилля» та Богдан Логвиненко «Ukraїner. Країна з середини».

Замовляють часто книжки історичні, наприклад Сергія Плохія та Андрія Козицького. Також дуже популярними є перекладні видання як для дітей, так і для дорослих: Корнелія Функе, Джордж Орвелл, особливо зараз читають його текст «1984». Крім того, такі автори: Елена Ферранте, Роберт Луїс Стівенсон, Карлос Кастанеда, Елізабет Гілберт, Агата Крісті тощо. Дуже популярний Борис Джонсон – його книга «Фактор Черчилля» та Богдан Логвиненко «Ukraїner. Країна з середини».

Часто читають видання «Сковорода від А до Я», «Кобилянська від А до Я» серед діток. Серед дитячих авторів минулого часу залишається найпопулярнішим єдиний Всеволод Нестайко. Також зараз є потреба у фентезі, її багато читають. Наприклад, популярним є Стівен Кінг.

- Чи читають книги про війну?

Ми всі сьогодні живемо у війні, переживаємо війну. Читачі приходять у бібліотеку часто для того, щоб долати стрес, шукати опори і психологічної підтримки у різнотематичних текстах. Крім того, люди йдуть не тільки, щоби прочитати книжку, але й взяти участь в презентації чи певному заході.

Наша мережа бібліотек пропонує дуже багато різних подій, які також виконують реабілітаційну роль. Тому очевидно, що люди не завжди активно читають такі книги. Але потреба є, передусім з огляду на необхідність формування живої рефлексії на довколишні події, документування та переосмислення не лише історичних фактів та політичних змін, але й власних почуттів, емоцій, переживань.

З цієї точки зору сучасна література про війну та військових авторів є важливим засобом інтеграції мілітарної тематики в інтелектуальний дискурс суспільства. Саме така література є важливим містком у діалозі військових та цивільних громадян, у пошуку єдиного модуля взаємозв’язку поколінь, досвідів, практик заради найбільшої мети – перемоги. Жоден українець не може залишатися поза контекстом війни – на фронті чи в тилу: інших позицій сьогодні в нас не існує. Тому це – один із напрямків тилової роботи нашої громади.

Нещодавно ми організували презентацію книжки Друга Кельта – бійця батальйону ОУН Андрія Гуменюка «Африка». Це його особисті, дуже живі, барвисті й болючі рефлексії з фронту.

До слова, коли я вперше відкрив книжку, то подумав, як сьогодні важко читати таку літературу. Дізнаємося про інший бік подій, частково чи й переважно знаних із новин. Однак через кілька років таке правдиве та мистецьке відображення дійсності буде унікальним джерелом для того, щоб зрозуміти, що насправді відбувалося та відбувається в Україні зараз.

- Львівська муніципальна бібліотека, складається з 49 філій. Які особливості такого об’єднання?

Мережа Львівська муніципальна бібліотека створена шляхом об’єднання двох мереж: Централізованої бібліотечної системи для дітей та Централізованої бібліотечної системи для дорослих. Тобто це бібліотеки, які є представлені в різних районах міста та забезпечують різноманітні потреби і запити. Зараз наша бібліотечна мережа формується і трансформується як багатогранний простір. Наша спільнота бібліотекарів намагається кожній книгозбірні надати якогось особливого статусу та обличчя.

Мета та майбутнє бібліотек – це створення концептуальних проєктів, де книгозбірня є не «складом книжок», чи місцем, де щось інколи відбувається, а простором творчої дії, спонукання до саморозвитку, неперервної освіти, кваліфікаційного та духовного збагачення (звичайно ж, шляхом читання й діалогу довкола книги у всіх її формах). Наше місто підтримує й розвиває концепт бібліотеки як «третього місця», після дому та роботи, де людина проводить свій час.

Тому в нашій мережі створені дуже різні проєкти. Наприклад, WIKI бібліотека – це бібліотека, яка співпрацює з молодіжним простором Lviv Open Lab. Цей осередок має стати важливим простором навчання та наповнення українськомовних інтернет-енциклопедій. Маємо чудовий проєкт Сенсотеки – це бібліотека, яка є повністю інклюзивним простором, де є обладнанні засоби для маломобільних груп населення, людей з вадами зору. Наприклад, для незрячих там є можливість видрукувати текст та читати шрифтом Брайля.

Також Бібліотека-Сад на Рясному. Вона функціонує на просторі, де діє садово-городній кооператив. Новітня SMART-бібліотека, де є чудовий дитячий простір та діє ціла низка спеціалізованих курсів для дітей та юнацтва. URBAN бібліотека неподалік від Львівської Політехніки, присвячена урбаністичним контекстам. Також відомою є Перша Львівська Медіатека. «Мультиплекс» – великий бібліотечний комплекс для дітей, який поєднує 5 окремих просторів, де зараз, наприклад, реалізовуємо співпрацю з французькою організацією «Бібліотеки без кордонів», де діти можуть вчитися з використанням технічних засобів спеціальних Ideas-боксів. Відомі мистецький простір, студія звукозапису, мультицентр «Флешка» Центральної дитячої бібліотеки на Окуневського.

Сьогодні майже кожна бібліотека поєднує інтереси і дорослих і дітей. Наприклад, є бібліотека ProFashion, трансформована спільно із Західноукраїнським кластером індустрії моди, де можна пройти курс кравецький, а фонд бібліотеки, окрім універсальної, комплектується спеціальними виданнями з естетики моди. Там ми розвиваємо й дитячий простір, оскільки є запит громади Сихова. З найсучасніших варто також підкреслити бібліотеку Px на Городоцькій. Вона співдіє у єдиному просторі з Pixlab: там, наприклад є «Ютюбня», де відбуваються записи та лекторії.

Зараз працюємо над проєктом Мистецької бібліотеки на вулиці Шота Руставелі. Це наша п’ята філія, де буде простір для популяризації та створення артбуків – мистецьких книг. Хочемо облаштувати такий простір, де б культура читання поєднувалася з культурою творення книги, а книга була б репрезентована як артефакт.

Бібліотеки нашої мережі працюють у партнерстві з Центрами Едукації і є осередками неперервної освіти для дорослих. У наших бібліотеках систематично відбуваються відповідні заходи та навчальні курси, які передбачають як опанування певного типу знань, так і використання фондів літератури (є лекторії, демонстрації фільмів тощо).

Також плануємо створити нові електронні послуги для наших користувачів. Всі бібліотеки об’єднані єдиною автоматизованою інформаційною системою «Koha». Ми хочемо інтегрувати її у веб-ресурс, через який можна буде отримати доступ до дуже різних послуг: каталогу, який стане ще зручнішим, опису подій, анонсів, аудіовізуальних матеріалів, електронного читання.

- Які бібліотеки є найбільш популярними?

Найпопулярнішими є названі вище бібліотеки, хоча не тільки вони. Кожна бібліотека має свої переваги, намагатимемося підкреслити чи, спільно з користувачами та партнерами – громадськими організаціями, інститутами міста, створити їх для громади.

Кожна бібліотека функціонує як інтерактивний та багатогранний простір. Звісно книжка тут є головною, але й важливим є автор та текст, а також зміст в будь-якій формі, в якій він може проявлятися. Тут можна подивитися фільм, пройти тренінг, поговорити та обмінятися думками та просто провести час.

Бібліотека майбутнього має бути зручною для свого користувача

• То на вашу думку «бібліотека майбутнього» має бути такою багатофункціональною та інтерактивною?

Ідеальна бібліотека, на моє переконання, є неможливою. Бібліотека – це простір, у якому зустрічаються та взаємодоповнюються різні сенси. У тому числі й, на перший погляд – непоєднувані. Тому кожне суспільство, і навіть кожен читач має право, можливість, а може й обов’язок – пропонувати своє бачення. Навіть якщо воно найрадикальніше.

У міжвоєнний період ХХ ст. у французькій пресі можна було натрапити на саркастично-іронічні публікації з приводу того, чи можливо інтегрувати дитяче й доросле читання і взагалі - навіть висміювання поняття «публічна бібліотека». Сьогодні для нас це давно пройдений етап.

Чи згадаймо з тієї ж епохи тексти Герберта Веллса, який 1938 р. фантазував про універсальну бібліотеку та час, коли вчений зі свого кабінету матиме доступ до будь-якої книги у світі. Чи сьогодні ми когось цим здивуємо?

Тому шукаємо свого шляху до «бібліотеки майбутнього» як живого, змінного інтерактивного простору, який може бути наділеним різними ознаками й елементами, можливо й неочікуваними.

Раніше я працював в найстарішій бібліотеці України – Науковій бібліотеці Франкового Університету. Вона така класична та розміщена в історичній споруді. То бувало таке, що до нас приїжджали гості зі Західної Європи чи США та шалено захоплювалися і були вражені цим простором. І поки ми з колегами намагалися комунікувати з ними, намагаючись вивчити їхній досвід та менше афішувати вимушений консерватизм у сфері зберігання та доступу до ресурсів – чули від гостей, що вони так втомилися від віртуальності, металу і скла, що мріють про класичну бібліотеку з дерев’яними стелажами та паперовими книжками на полицях…

Бібліотека майбутнього має бути зручною для свого користувача. Тому десь збережуться більш традиційні бібліотеки, а якісь будуть абсолютно модернізованими. Важливим є те, що книга, автор та сенс – це основа для формування бібліотеки як інформаційного простору.

Бібліотека – це також простір демократії. В 60-70 роках ХХ ст. у європейських державах самоврядні реформи відбувалися із активним залученням та через бібліотеки. Вони ставали посередником між владою і суспільством, центрами та осередками трансформації, змін.

Бібліотека – це простір розвитку та пошуку. Колись достатньо було сувоїв, поличок та книг, обкутих дерев’яними палітурками. Сьогодні це трошки по-іншому. Паперова й електронна книги мають усі шанси чудово співіснувати в культурі читання.

Коли я не приходив, наприклад, в Муніципальну бібліотеку Ліону, то там завжди було багато людей

- Загалом, якщо порівнювати українські бібліотеки та іноземні, що їх відрізняє?

Я мав нагоду стажуватися в Вищій школі інформаційно-бібліотечних наук в Ліоні (Франція). Тому для мене цей досвід є вагомим. Хоча можу й порівнювати й з Польщею, Німеччиною та США.

Перше питання – організаційне. Це структура та підпорядкування. В нас вона дуже складна. Коли йдеться про взаємодію та співдію різнопланових бібліотек, то це підпорядкування Міністерству культури та інформаційної політики, Міністерству освіти та науки та різним іншим відомствам – воно ускладнює цей процес творення єдиного інформаційного простору.

Другий момент дуже важливий, це те, що країни Євросоюзу вже багато років поєднанні єдиними електронними програмами, конвертаційними засобами та системами для обміну даних. Тобто, працюючи у Франції, я міг увійти з її каталогу в каталоги німецькі, британські і працювати з їхніми джерелами. В нас поки що такого немає. Ми тільки працюємо над ідеєю, щоб створити український національний бібліотечний каталог, який був би основою для промоції української книжки і в бібліотечному світі, і у сфері маркетингу – тут широке поле для співпраці з видавцями.

Бібліотеки на Заході є дуже-дуже різні. Це також важливо. Наприклад, у Франції є бібліотеки в невеликих містечках, які відкриваються декілька разів на тиждень, але це відповідає потребам і запитам конкретних громад. А є суперпотужні бібліотеки, які цілодобово забезпечують дуже широке коло послуг.

Мене колись вразило, що, не зважаючи на пору дня, годину, час, коли я не приходив, наприклад, в Муніципальну бібліотеку Ліону, то там завжди було багато людей. Вона розмістилася у великій будівлі, де на перших поверхах – дитяче читання, далі – краєзнавча література і так з поверху на поверх піднімаєшся в інший відділ. Тут можна бачити високий рівень публічної культури читання. Коли ми порівнюємо бібліотеки, то мусимо також говорити про певні традиції та ментальні підходи до культури читання.

Третє – зрозуміла й виробничо обґрунтована система моніторингу показників бібліотечної діяльності з боку держави.

І ще одне – слід наголосити на політиці комплектування – під час відвідання бібліотеки Національного інституту східних мов та цивілізацій у Парижі був вражений, коли побачив на полицях вільного доступу сучасні українські видання, які на той час (2020 р.) ще не потрапили до фондів наших бібліотек в Україні.

Не інтернет «убив» читання, а відсутність актуальної літератури, найновіших видань

- Які особливості культури читання в Україні? Що вплинуло на її формування?

Ми інколи переконані, що дуже багато читаємо та дуже інформаційно інтегровані. Напевно, варто позбуватися деяких міфів та розуміти, що культура, кількість та спосіб читання – це різні поняття.

Якщо йдеться про культуру відвідування бібліотек, то взаємодія читача, автора, видавця, бібліотекара може виглядати по-іншому в різних країнах. На Заході багато з моїх знайомих та колег не формували великих бібліотек домашніх, але є надзвичайно інтегрованими в публічний читацький простір. Це – їхня культура читання і форма впливу на трансформацію бібліотек, які мають бути зручними, фонди актуальними, послуги у книжковій сфері – універсальними.

Натомість в нас ситуація була трошки інша. Якщо повернутися до традиції тоталітарного читання. Чому є така пропагандистська теза, коли кажуть, що багато людей ходили в бібліотеку саме в радянський період. А яку альтернативу отримати інформацію мали громадяни? Чи випадковим був гумористичний мем відомої радянської комедії щодо нічного запиту злочинця «як пройти в бібліотеку»?

Публічна бібліотека у контексті систематичних чисток фондів та роботи з кадрами «у сфері бібліотечного будівництва» для лояльного громадянина була єдиним безпечним місцем читання. Читання дозволеного! Відображенням цих тенденцій було й формування бібліотек приватних – і бібліофільських, і «престижних», коли демонстрація «знакових» видань на полицях була елементом «соціальної інтеграції» середовищ, що намагалися засоціюватися з універсально прислужницьким поняттям «інтелігенції» чи якогось адміністративного рангу.

Коли ж руйнування системи стало викликом для національної бібліотечної справи і політики комплектування – цей «іспит зрілості» став важливим випробуванням. Не інтернет «убив» читання, а відсутність актуальної літератури, найновіших видань, консервація старих фондів, а також статистично-звітної регламентації роботи бібліотекарів з боку держави. Тому, якщо наукові бібліотеки частково змогли зберегти рейтинги за рахунок рідкісних та рукописних книг, то для публічних домінування ретроспективних фондів стало дієвим засобом системного інтелектуального занепаду. Якщо навіть науковцеві, а тим більше – звичайному користувачеві бібліотеки у своєму районі стало швидшим та ефективнішим придбати книгу приватно, самому привезти з-закордону, чи позичити в сусіда – це й підірвало авторитет бібліотек. Колись, згадую, як працюючи на кафедрі давньої історії України та архівознавства Львівського університету, всі працівники намагалися привезти з кожної поїздки якісь книжки на кафедру. Часто, їх не було у Львові більше ніде.

Отож, коли суспільство почали жити вільно, відкрилися різні джерела інформації, а для наповнення бібліотек бракувало фінансів, люди шукали книжки. Так, сьогодні багато читачів, які десятиліттями призвичаїлися формувати свій інформаційний простір самостійно, у них або дуже завищені вимоги до публічного читацького простору, або він для них є не надто актуальним. Не кожен міг і може собі дозволити придбати необхідне видання – високі ціни, широкий репертуар. Тому бібліотеки швидко відвойовують цей простір, але ще є багато роботи.

Муніципальна мережа має бути відкритою на попит молодого суспільства, яке формує нову спільноту. Так, бібліотека є середовищем традиційним, вона опирається на канони та постулати, які є уставленими, але водночас є і повинна бути відкритою для змін. Тут немає місця для тоталітарної культури, тут немає місця для «рашизму», для того, що нас руйнує. Однак тут є місце для розвитку та пошуку.

- Можете сказати приблизно скільки відвідувачів приходять в бібліотеку за день?

У середньому, якщо дивитися на відвідуваність протягом дня, то в дитячі бібліотеки можуть завітати навіть кількасот користувачів. Адже там відбувається дуже багато групових занять. А в інші – це кілька десятків людей. Приблизно сотня користувачів пересічно відвідують бібліотеку.

Однак тут ще залежить від районів Львова. Одна справа, коли йдеться про Сихів та центр міста, а інша - про сільські бібліотеки, тому що в нас є села, які увійшли до Львівської ОТГ і також підпорядковані нам. Наприклад, Підбірці, Гряда, Зарудці. Очевидно, що там буде менша кількість користувачів. Загалом по системі кількість користувачів завдяки електронним сервісам зростає.

- Яким книжкам надаєте перевагу, коли поповнюєте загальний фонд бібліотеки?

По-перше, йдеться про сучасних авторів. Тобто, якщо в нас є певні рейтингові письменники, які впливають на формування молодіжного інтелектуального дискурсу, то його тексти мають бути. Наприклад, як-от Сергій Жадан. Також це сучасна перекладна література українською мовою.

Крім того, військова, дитяча, розвиваюча, навчальна, мистецька та психологічна література. Зараз ми також докладаємо зусилля, щоб в українських бібліотеках була й іншомовна література. Не тільки перекладна, але й різними мовами.

Загалом ми рухаємося разом з нашою молодіжною спільнотою. Тому завдання знати цей тренд, відчути його та сформувати певну ідею, якою має бути бібліотека.

- Які книги для Вас актуальні тепер – в період війни. Які б радили прочитати чи перечитати?

Радити читати книжки –  трохи невдячна справа, тому що формування культури читання є дуже індивідуальним процесом. Тому думаю, що люди, які прийдуть до нашої бібліотеки, знайдуть щось саме для себе.

Я особисто читаю філософську, богословську літературу. Мій улюблений автор, до текстів якого часто повертаюся, це сучасний грецький філософ Христос Яннарас. Ціную дослідження і тексти сучасного львівського філософа Андрія Дахнія.

У контексті сьогоднішніх подій для мене особисто актуалізувалися тексти деяких військових і політиків минулого, зокрема це спогади Карла Густава Маннергейма та Вінстона Черчилля. Читаю багато спогадів українських військових діячів періоду першої світової війни та національної революції – Євгена Коновальця, Мирона Тарнавського, Михайла Омеляновича-Павленка, Валерія Сім’янціва.

Загалом, читаю дуже різну літературу. Іноді хочеться почитати щось легше, щоб відпочити. Наприклад, можу почитати детективи Андрія Кокотюхи. Однак, якщо говорити про базові речі, то люблю філософську та теологічну літературу. Це те, що раніше читалося по-іншому, а сьогодні, в умовах потужних викликів для цінностей та моралі для нас як для європейців, сприймається абсолютно по-іншому.

Читайте також Книжки про окупацію, чесність та майбутнє: що почитати з новинок у серпні