«Точка найбільшого болю», або Як працює волонтерський штаб допомоги на вокзалі у Львові
На залізничному вокзалі у Львові традиційно людно, а всередині, у одній із кімнат, розгорнутий штаб медико-психологічної допомоги. Волонтери щодня та кожної ночі зустрічають евакуаційні потяги із людьми, котрі рятуються від війни, розмовляють із ними, допомагають речами першої необхідності, розраджують.
Мене зустрів Валентин. Він є співзасновником проєкту medpsy_lviv: декілька студентів медичного університету через три дні після початку повномасштабного вторгнення росіян прийшли на вокзал та сказали, що «будуть щось робити». Нині спільнота волонтерів налічує більш ніж сто людей. Наймолодшому учасникові 14, а найстаршому — 82.
Це історія радше про людей, ніж про безпосередньо факт доброчинності, бо, як каже мені співрозмовник: після Перемоги діяльність організації припиниться, а волонтерство — нізащо.
Валентинові Бордуну 25. Чоловік став випускником медуніверситету вже під час великої війни, учився на лікаря, а нині є інтерном у одній із львівських поліклінік. Та це не заважає йому проводити левову частку часу на вокзалі, де він разом із командою допомагає сотням українців знайти омріяний, хоч і відносний, спокій на Львівщині, що стала гуманітарним хабом для вимушених переселенців. Жартує: настільки ця локація вкорінилась, що Google maps показувало, мовляв, Залізничний вокзал його домівка.
Точка найбільшого болю на початку війни
«Організація виникла станом на 27 лютого торік. Близько п'ятої години вечора ми прийшли на вокзал надавати допомогу. Тоді у нас не було ані назви, ані розуміння, що ми робитимемо. Ми були групою студентів-медиків, які розуміли, що не варто сидіти на місці, а треба діяти. Особисто я почав волонтерити із 25 лютого (другий день повномашстабного вторгнення в Україну). У мене був режим: 12 годин волонтерства, а чотири — сну», — ділиться співрозмовник.
Каже, що третя доба на вокзалі стала точкою найбільшого болю на початку війни. «Коли ми сюди вперше прийшли, стояла черга із 41 тисячі людей, які збирались виїхати до Польщі. Вона закінчувалась десь за 700 метрів від самого вокзалу. Щоби дістатись приміщення, нам знадобились півтори години пробирання через цей натовп».
Насамперед волонтери відштовхувались від запитів людей і сформували три головні напрямки у роботі: медична, психологічна та інформаційна допомоги.
Так і сформувалась назва — медико-психологічна допомога як кризове реагування на те, що відбувалося у перші дні великої війни у Львові.
За 20 хвилин, каже, незнайомці спрацювались так, наче робили це все життя. Колектив чітко поділив, хто і які завдання виконуватиме. Валентин відповідає за медичний напрямок та гуманітарну допомогу, а також навчання новоприбулих волонтерів, інші ж — за інформаційну підтримку тощо.
Переглянути цей допис в Instagram
«Коли мене питають, хто ми є, кажу, що родина»
У пікові моменти команда налічувала понад півтори тисячі людей. Зараз активних волонтерів близько 150. Це зокрема психологи і медики, а також небайдужі. Вони повністю перекривають потреби вимушених переселенців, зокрема людей із інвалідністю, котрі прибувають із різних куточків України до Львова.
«Сам ти не можеш закрити усі процеси. Яким би ти класним не був, ти завжди маєш мати команду. І чим швидше ти оточуєш себе такими людьми, які хочуть допомагати іншим, тим швидше ти робиш великі справи», — ділиться Валентин.
Волонтери одразу на вході проходять обов'язковий двогодинний тренінг. Це про те, як діяти в екстрених ситуаціях, надавати першу домедичну допомогу, як працювати із людиною у різних психологічних станах.
«Ми одразу пояснюємо таким людям, що існують три блоки роботи: саме волонтерство, психолог і лікар. Останні повинні мати відповідну кваліфікацію», — зазначає чоловік.
Більшість людей, які доєднались до проєкту, були вимушеними переселенцями, які отримали допомогу, коли евакуювались до Львова.
«Коли мене питають, хто ми є, то відповідаю, що родина. Люди приходять сюди не як на роботу, а з чітким усвідомленням того, що хочуть допомогти. Є й свої правила, але як у родині: в кожного є своя територія, свій порядок, але загалом ми в одному домі та маємо співпрацювати», — описує команду Валентин.
Ціль громадської організації — допомогти найвразливішим категоріям населення, котрі часто залишаються поза полем зору соцзахисту чи інших волонтерських установ. Ідеться про малозабезпечені сім'ї чи літніх людей.
Переглянути цей допис в Instagram
«Болить за самотніх людей, яких залишила родина і вони вимушені покинути свою домівку. Хтось — через війну, хтось через важку фінансову ситуацію. Ці люди мігрують Україною. Якщо бути чесним, Львівщина — єдиний регіон, де вибудована потужна система соціальної підтримки», — каже він.
Свою мотивацію чоловік пояснює чітко: «Моя мета — допомогти якомога більшій кількості людей». Нині він працює ще над кількома проєктами, пов'язаними із медико-соціальною підтримкою, як от «Почуй лікаря» або ж «Соціальне таксі».
Перші три місяці Валентин працював без вихідних по 16 годин, інколи були моменти, що ноги хитались від утоми. Як один із координаторів, щодня чоловік обдзвонював безліч людей із запитами та пропозиціями про допомогу.
Не роздуті бюрократичними процесами
Для роботи штабу волонтери не використовують державного ресурсу, себто не співпрацюють із місцевою владою, аби закрити потреби. Багато у чому допомагають небайдужі львів'яни та мешканці області, а також іноземні благодійники та організації.
«Усе, що тут є, на 95% складається із пожертв іноземних донорів, волонтерів, які збирали допомогу за кордоном. Вони знають про нас і про те, чим ми займаємось. В Україні ми не оголошуємо збори на обладнання, бо розуміємо, що тут всі кошти насамперед повинні йти на армію. Натомість беремо ресурс, який не призначається чи не можливий для підтримки ЗСУ, і реалізовуємо його у сфері соціальної підтримки», — пояснює Валентин Бордун.
Окрім цього, велика кількість людей мають потребу у прихистках, особливо критичною потреба була восени-взимку торік, як почалися блекаути через російські масовані атаки. Так, команда спільно із командою волонтерів із Великої Британії, розпочала збори за кордоном. За місяць вдалось зібрати 12 тисяч євро, аби придбати генератори. Їх порозвозили по прихистках на Львівщині, а також багатодітним родинам, які є малозабезпеченими.
«Особливістю таких волонтерських організацій, як наша, є швидкість реагування. Якщо є запит, ми вже в цей момент чи наступного дня на нього реагуємо і робимо все, аби його вирішити. Минає тиждень і допомога роздана. Неурядові волонтерські організації цінні тим, що вони не є роздутими бюрократичними процесами», — розповідає він.
Гуманітарка та 600 гривень за порожню пляшку з-під води
Також Валентин розповів про їхній внесок у ліквідації підриву окупантами дамби Каховської ГЕС у червні нинішнього року. Команда швидко об'єдналась, щоб зібрати речі першої необхідності людям, які постраждали від російського теракту. Чоловік обдзвонив голів усіх територіальних громад, обласну організацію та районну раду. Вклавшись у короткі терміни, волонтерам вдалось зібрати та надіслати 12 тонн гуманітарної допомоги.
Переглянути цей допис в Instagram
«Ми просто питали, у кого ще немає допомоги. Такою точкою виявився Нікополь на Дніпропетровщині. За критеріями безпеки туди важко бодай щось довезти, оскільки ворог обстрілює місто кілька разів у день, їхні позиції є дуже близько. Так, орендували машину та завезли все, чим змогли допомогти. Першим пунктом була питна вода. Наші волонтери там побачили шалену інфляцію цін на воду і навіть на порожню тару. 6-літрову пляшку можна було придбати за 600 гривень. Воду натомість можна було отримати лише на складах із талоном чи у форматі живої черги», — ділиться чоловік.
Переглянути цей допис в Instagram
Окрім цього, волонтери доставили засоби особистої гігієни та харчування доготривалого зберігання. Валентин каже, що до цього більше доклались небайдужі. Розповів історію про 88-річну львів'янку, яка пересувалась на кріслі колісному, котра зробила свою пожертву.
«Зі своїми товаришками по будинку жінки назбирали різні речі. Набрали нас, аби ми передали тим, хто цього потребує. За час війни я побачив феноменальних людей, які робили неймовірні речі власноруч, без великого фінансового ресурсу, а просто тому що хотіли допомогти. Наша кінцева ціль — підтримка держави, людей та армії. Ми не маємо права зупинятись».
Штаб поділений на кілька зон. В одній із таких простір заповнений кріслами колісними та дитячими візочками. Їх волонтери видають людям у потребі. До стіни сперті ноші: на них зносять із потяга маломобільних евакуйованих.
Багато вимушених переселенців приїжджають до Львова практично без речей, бо часу на збори часто обмаль. У спільноті вони можуть отримати найнеобхідніше. Та все ж запити не закриті повністю: найчастіше бракує засобів особистої гігієни для літніх людей, а придбати їх інколи просто бракує грошей, говорить чоловік. Якщо хтось може поділитись річчю, котрою не користується і вона в хорошому стані, то може приносити їх сюди.
«Щодня у нас є два-три запити на крісла для людей з інвалідністю. Це той ресурс, у якому є постійна потреба. Також йдеться про памперси для дорослих. І це така річ, про яку часто не люблять говорити, але вона доволі вартісна. Людина, яка втратила мобільність та потребує цього, отримує невелику пенсію. Середні виплати - це 6 тисяч гривень, за які можна придбати лише 4 пачки. І в неї є вибір — або поїсти або придбати базові засоби особистої гігієни», — каже він.
Поміж цим, ті, хто потребують, можуть отримати від волонтерів медикаменти. Тут діє медпункт, де працюють лікарі, які зможуть оглянути пацієнта. У прихистках питають про продукти, засоби гігієни. Зараз готуються збирати теплий одяг, генератори — все те, що може знадобитися із настанням холодів.
Військові, які проходять ротацію, мають запит, аби їх вислухали та надали психологічну підтримку. Ніч є часом справжніх викликів для психологів. Говорячи про психічне здоров'я, варто розуміти, що існує чітка межа між тим, коли із людиною все гаразд і коли її стан раптово може погіршитись, зазначає співрозмовник.
Нині його робота, говорить, є більш організаційною. Після роботи чоловік приходить на вокзал і вирішує питання щодо пошуку гуманітарної допомоги, її поділу та переміщення, наприклад з-за кордону.
«Коли є запити, ми намагаємось приїхати на місце та познайомитись із цими людьми. Наосліп не передаємо допомогу, бо є й випадки, коли на цьому спекулюють», — ділиться і таким досвідом чоловік.
Підводні камені волонтерства
Цю справу часто знецінюють, бо ж насправді робота у волонтерстві має безліч напрямків та труднощів.
«Спочатку багато людей були готові долучатись до цього, щось робити і допомагати, а зараз волонтер — по трохи юрист, бухгалтер, айтівець, спеціаліст з комп'ютерної безпеки, себто людина, яка має вміти робити все. Від волонтера нині вимагається дуже багато: ти маєш бути ефективним, приносити користь, бути економічно вигідним, щоб заплатити податок», — говорить, додаючи, що нині, на його погляд, змінюється фокус у суспільстві, коли більшість продовжують жити без думок про інших.
Валентин Бордун закликає долучатися до волонтерських ініціатив: якщо не маєте змоги жертвувати на збори, плетіть маскувальні сітки для військових.
«Воїни на фронті роблять усе можливе, аби наблизити перемогу і ми не можемо від них вимагати більшого. А ми, як тил, робимо недостатньо. Інколи середовище демотивує продовжувати у щось вкладатися. Тому, коли оточуєш себе людьми, які хочуть допомагати, ти не втрачаєш свою мотивацію», — каже про свій досвід співрозмовник.
«Хочу, щоби ми повернулися до тієї єдності, яка була на початку війни»
Вважає, що волонтери — це люди, які мають внутрішню мотивацію творити зміни. Між командою вже чітко сформовані обов'язки, а також з'явились певні «ритуали», як-от передача маніжки наступному по зміні.
До спільноти medpsy_lviv можуть доєднатись всі охочі, важливо мати при собі документи, які посвідчують особу. «Волонтером може стати будь-яка людина, крім громадянина РФ та Білорусі. Звучить смішно, але півтора місяця тому до нас приходив до штабу мешканець Курська та хотів залишитись тут на проживання. З ним зараз працює поліція. Волонтер завжди має бути обережним».
Головне правило роботи волонтера — робота у парі.
Учасники медико-психологічної допомоги проходять з вимушеними переселенцями шлях від зустрічі із потяга до прилаштування у прихисткові. Часто він є нелегким. А після цього волонтери часто навідуються у гості до тих, кому допомогли.
«Волонтерство — це про рішення, які можна ухвалити тут і зараз, аби вони були ефективними. Лелію у серці думку, щоби ми повернулися до тієї єдності, яка була на початку повномасштабної війни».
P.S
Громадська організація «Птаха України» допомагає вимушеним переселенцям, які прибули на Львівщину, надає консультативну та медико-психологічну допомогу. Волонтери від початку повномашстабного вторгнення росіян зустріли із евакуаційних потягів у Львові пів мільйона людей, а також для допомоги ВПО спільно із партнерами залучили майже 75 мільйонів доларів.
Кожен може долучитись до команди проєкту як волонтер чи допомогти фінансово.
Реквізити:
Гривня
БО БФ ПТАХА УКРАЇНИ
UА863052990000026000041029656
Код:45101273
АТ КБ "ПРИВАТБАНК"
Призначення платежу:
Благодійний безповоротний внесок
Долари (USD)
Beneficiary: "PTAHA UKRAINY" CHARITABLE FOUNDATION
Beneficiary bank: JSC CB "PRIVATBANK", 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE / SWIFT code: PBANUA2X
Correspondent bank: JP Morgan Chase Bank, New York,USA / Swift code: CHASUS33 Account in the correspondent bank 0011000080
Choose the payment purpose: "Charitable donation for the implementation of statutory activities of the Charitable foundation"
Коментарі