Якими мають бути українські музеї

«Музеї. Що ми там забули?» — про це розповідала заступниця директорки з розвитку музею Тетяна Пилипчук на Unlock Ukraine 2023 у Львові. Дивись.info переповідає її лекцію.

Що відбувається з українськими музеями зараз

В Україні існує понад дві тисячі музеїв. Усі вони мають різні рівні підпорядкування — національні, регіональні, муніципальні. Але війна змусила вийти на перший план функцію збереження, а не розвиток музеїв, адже щодня випробує скарбницю культурної спадщини евакуацією, обстрілами та мародерством.

Евакуація

Евакуації з окупованих територій потребують не лише люди, а й цінні предмети української культурної спадщини. Якщо залишити їх в небезпечній зоні, є велика імовірність мародерства та знищення цих пам’яток ворогами. 

Евакуація включає низку заходів та є ресурсомістким процесом. Однак раніше в Україні не існувало механізму превентивної евакуації, у чинному законодавстві немає такого терміну. 

Відповідно до чинного законодавства, питання евакуації та збереження фондів лежить в синергії МКІП, місцевих адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівників закладів культури, силовиків, правоохоронців та громадськості.

З безпекових міркувань інформація щодо евакуації, зокрема культурних цінностей, не підлягає висвітленню, та є ще чимало прикладів позитивної евакуації. Так, попри всі виклики, вдалося провести найбільшу евакуацію музейних колекцій від часів Другої світової війни.

Ракетні обстріли

Україну щодня тероризують ворожі ракети, знищуючи об’єкти критичної, цивільної та культурної інфраструктури, забираючи життя людей. 

До прикладу, 25 квітня 2023 російська ракета С-300 зруйнувала Куп’янський краєзнавчий музей у Харківській області й забрала життя директорки музею Ірини Осадчої та ще однієї співробітниці музею, Олени Водоп’янової.

За пів року окупації директорка зі своєю командою рятувала музейні фонди, до яких входили історичні документи та рідкісні фотографії, археологічні, етнографічні, нумізматичні колекції.

Знищення музею в Куп’янську, на жаль, не поодинокий випадок. Це лише маленька частина з безлічі російських злочинів проти людяності та культури України. Ці злочини регулярно фіксують, щоб росіяни постали перед справедливим судом, і не лише перед Богом. 

1. Так, у перші місяці повномасштабного вторгнення росіяни спалили історико-краєзнавчий музей, де зберігалися картини Марії Примаченко.
2. Ворог прицільно знищив Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди у селі Сковородинівка у рік 300-річчя генія-філософа.
3. 10 жовтня 2022,під час обстрілу Києва, постраждали всі музеї поблизу парку Шевченка: музей Ханенків, Національний музей Тараса Шевченка, Київська картинна галерея, а також інші музеї, близькі до епіцентру влучання. 

Мародерство

Російські окупанти крадуть не лише українську побутову техніку, одяг та цінні речі. За час повномасштабного вторгнення окупанти пограбували кілька десятків музеїв, зокрема в містах, де була окупація: Маріуполі, Мелітополі та Херсоні. Так, Україна вже зафіксувала викрадення десятків тисяч предметів мистецтва, зокрема артефактів, віком кількох тисячоліть.

Факти злочинів проти культурної спадщини у Херсоні вже були зафіксовані та передані до ЮНЕСКО, щоб запобігти незаконному трафіку музейних експонатів й згодом повернути додому викрадені цінності.

Міжнародні експерти одностайно визнають, що це найбільша крадіжка предметів мистецтва після Другої світової війни. Подібно до німецьких військ, росіяни не просто крадуть, вони нищать ці предмети та об’єкти культури.

За підрахунками МКІП України, пограбування та руйнування культурних об’єктів уже завдало збитків на сотні мільйонів євро.

Роль музеїв у соціокультурному та економічному розвитку країн

В європейських країнах сфера культури вважається не тільки соціокультурною складовою в житті суспільства, а й являє собою важливий чинник соціально-економічного розвитку, розглядається як один із чинників формування конкурентоспроможності країни в сучасному глобалізованому світі. На культуру дивляться як на складову в розв’язанні економічних, політичних і соціальних проблем.

Музеї – багатофункціональні заклади соціальної інформації, призначені для збереження культурно - історичних і природничо-наукових цінностей, накопичення та поширення знань через вивчення і демонстрацію унікальних пам’яток матеріальної культури. Міжнародна рада музеїв (ICOM), Міжнародна рада з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS), Панєвропейська федерація культурної спадщини (Europa Nostra) координують зусилля країн з проблем використання музеїв, пам’яток історії та культури в туризмі в Європі та світі в цілому, що сприяє соціокультурному та економічному розвитку країн і регіонів, розвиває міжкультурний діалог. Моральний кодекс музеїв ICOM стверджує, що чільне призначення музейних закладів – надавати послуги суспільству.

Зарубіжні музеї ведуть пошук свого місця в багатоманітному культурному просторі. Музеї перетворюються на важливі осередки освіти і навчання, оскільки саме вони забезпечують доступ до національної культурної та природної спадщини людям різного фаху та віку. Вагомість цієї ролі базується на спроможності музеїв надавати громадськості інтерактивну, предметну та ідейну платформи для глибшого пізнання своєї етнічної ідентичності, нації та всього світу. У Міжнародний день музеїв ICOM анонсувало 2008 рік під гаслом «Музеї як чинник соціальних змін та розвитку».

У музейній сфері розвинених країн активно проводяться музеологічні дослідження задля визначення чільних напрямів музейної справи в сучасному середовищі, акцентування вагомості інтерактивності як засобу розвитку музейного закладу, окреслення різних шляхів взаємодії музеїв, зокрема створення мережі, що охоплює музеї різних рівнів і типів: національні, регіональні, місцеві.

Яких змін потребує український музей

Зміна ролі в суспільстві

Ми маємо усвідомити: музей - це не заморожений раз і назавжди “храм мистецтва”. Він живе та має розвиватися, зацікавлювати людей, повертати їх до себе та створювати комфортне середовище. Сучасний музей стає громадським простором. Він допомагає комунікації між людьми - розповідає про інших, інший досвід, інші часи, та допомагає порівняти з собою та сучасністю.

Музей є місцем для відкриттів та інновацій, де можна дізнатися чогось нового, захопитися мистецтвом, надихнутися. Місцем інтеракції не тільки візуальної та на рівні людина - предмет мистецтва, але й інтеракції з іншими людьми через навчання, творчість, дослідження світу та культур. Це місце обміну цінностями поза межами часу та простору. У музеїв є величезні можливості для побудови міжлюдських комунікацій та ініціації діалогу.

Але при тому всьому, музеї мають дотримуватися правдивості та об’єктивності, розповідати про різні точки зору та всебічно розповідати про предмет, щоби відвідувач сам міг подумати над темою та зробити власні висновки. І мова музею має бути зрозумілою.

Переосмислення комунікації з відвідувачем

Кожному музею треба зрозуміти свою аудиторію. Хто ті люди та навіщо вони сюди приходять? Що вони тут отримують? Великі світові музеї замовляють дослідження своїх відвідувачів - як за допомогою відкритих анкет-опитувань, так і з новими технологіями на кшталт eye-tracking, що відстежує рухи очей при погляді на експозицію. Усе це дозволяє актуалізувати музей, зробити його цікавішим, ціннішим.

Виставка не має бути просто переліком експонатів із підписами авторів. Музейний простір мусить говорити зрозуміло та доступно, пояснювати контекст, вписувати артефакти в історичну канву та пов’язувати з сучасністю - та глядачем. Інфографіка, зрозуміла навігація, візуально розділені зони тощо - простір має також допомагати цій комунікації із відвідувачем.

Важливо, щоби гість музею не був відстороненим глядачем, а долучався, відчував експозицію іншими органами почуттів - на дотик, на слух, чи навіть на нюх. Інтерактивні виставки - це не дитячі забавки (хоч і грають велику роль у вихованні молодшого покоління), а спосіб пізнання предметів та явищ з іншого боку. Інтерактив наближує відвідувача до теми виставки, змушує пропустити її через себе. А це не тільки створює новий пізнавальний досвід, а й краще закарбовує в пам’яті виставку цілком.

Зворотний зв'язок з музеєм також надзвичайно важливий. Це допомагає відвідувачу відчути себе потрібним (чого ох як не вистачає у більшості наших музеїв), подумати, осмислити новий досвід, а закладу - зблизька побачити свою аудиторію та зрозуміти її реакції. Це може реалізовуватись як офлайн, так і онлайн - тому музею важливо виходити у соцмережі.

Музей має перетворитися з мовчазного сховища малозрозумілих скарбів на товариський простір, цікавого компаньйона, який завжди буде радий зустрічі та з задоволенням щоразу розповість щось нове. Відвідувач не мусить «випадати» з життя, заходячи в музей, а навпаки - мати можливість подивитися на нього під іншим кутом та трохи більше його зрозуміти.

Переосмислення простору музею

Всі музейники знають, що експозиція має “проводити” глядача за певним маршрутом. Але не всі заклади дотримуються цього правила - десь на стенди викладають всього найкращого та побільше, десь картини вішають так, що як не подивись - у склі відблискує світло, а десь на четвертому схожому портреті поспіль стає смертельно нудно.

Ми мусимо усвідомити, що людина приходить не просто дивитися, а пізнавати, отримувати враження, знання, емоції. І цей досвід дуже легко зіпсувати алогічним розміщенням об’єктів чи поганим освітленням.

Архітектура й дизайн експозиційного наповнення музею повинно співпрацювати із архітектурою приміщення. Це спільний танець двох вимірів одного простору, який має або допомагати концентруватись на об'єкті експонування, або стимулювати до нестандартного погляду на звичні речі. Але за будь-яких обставин, відвідувач повинен прожити максимально цілісний досвід перебування у музейному просторі.

Музеї мають забезпечувати комфорт відвідувача та надавати можливість подивитися експозицію в будь-який зручний спосіб: всю поспіль чи окремі зали, з туром, аудіогідом, паперовим гідом - або просто самостійно. А ще - обов’язково дозволити фотографувати.

Не можу не згадати й суто інфраструктурні моменти. Так, у музеї має бути безкоштовний wi-fi, диванчики чи лавочки в зручних місцях, щоби присісти та перепочити (а може й поділитися враженнями в соцмережах - чому ні?). Також чудова ідея - музейне кафе, в якому можна випити кави, з’їсти тістечко, або просто прийти саме сюди та почитати.

Окремо виділю сувенірні магазинчики. Вони мають продавати не тільки умовні магніти з краєвидами столиці чи листівки з написом «Юкрейн». Музейна крамничка - це і книжковий магазин з фаховою мистецтвознавчою літературою, і популярні видання, і дитячі іграшки за мотивами відомих творів мистецтва, і різноманітна канцелярія, і все, що завгодно, пов’язано з тематикою музею. А ще, в європейських музеях магазини часто розташовують після популярних виставок та наповнюють присвяченими їм товарами: блокнотами, листівками, книжками, сумками, прикрасами та іншим із зображеннями експонатів чи принтами картин. Це працює, адже кожному хочеться залишити щось собі на пам’ять або купити в подарунок.

Експерименти, технології, партнерство та міждисциплінарність

Нудне ходження по залах на шкільній екскурсії добряче запам’яталося нашим співвітчизникам - вони вважають, що в музеях нічого цікавого не відбувається. І саме тому сучасні музеї мають дозволити собі нарешті експериментувати.

Вважаю, що майбутнє музеїв збігається з загальносвітовою тенденцією до міждисциплінарності. Поєднання скульптури й музики, малярства і танцю, сучасних технологій та геології - прикладів та варіантів безліч, і всі вони дарують надцікавий емоційний та інтелектуальний досвід. Додавання до візуального простору інших чуттєвих вимірів глибше занурює в контекст, додає нових сенсів та розширює картину.

Різноманітні тимчасові виставки, перформанси, проєкти з AR-технологіями, партнерські проєкти з компаніями немузейного світу, що мають досвід у зовсім інших сферах, допомагають музеям перерости старий формат та зацікавити зовсім нові аудиторії. Ми, компанія Amuseum, не раз відчули це на собі. Наприклад, коли створювали мистецький проєкт “Вкрадений Крим. Історія депортації”, там поєднали документальну частину з емоційними інсталяціями сучасних митців та мультимедійними об’єктами. Багато відвідувачів приходили тільки тому, що відбувалося щось надзвичайне, нове, і залишалися надовго, дізнаючись про історію кримських татар.

Впевнений, що сучасні музеї мають виходити за рамки мистецтва для мистецтва чи науки для науки, в яких вони перебували не одне століття. Усі артефакти в їхніх колекціях так чи інакше створені людьми для людей, тож і головна мета музею – розповісти про це сучасникам та збагатити їхнє життя новим досвідом.

Довідка

Мета ідеатону – спільними зусиллями вимислити Україну, у якій ми прагнемо жити, (пере)віднайти інклюзивний простір у містах, селах і громадах та започаткувати нові партнерства. Подія тривавала два з половиною дні. Українські та іноземні учасн_ці ділилися ідеями та досвідом повоєнного відновлення, збереження пам’яті й переосмислення травми, а також разом розробляли нові рішення.

Організатори ідеатону — Міжнародний фонд «Відродження», Prague Civil Society Centre і Львівський медіафорум.

---

Матеріали у рубриці Погляди є відображенням виключно точки зору автора, яка може бути як об'єктивною, так і суб'єктивною. Редакція може не поділяти думок і поглядів, викладених тут та не несе відповідальності за достовірність й тлумачення викладеної інформації, натомість виступає виключно платформою для розміщення матеріалу.