Український король: про коронацію Данила Галицького

Визначна подія трапилася в місті Дорогочині цього дня, у 1253 році.

Про Данила Галицького

Майбутній король народився в сім’ї князя Романа Мстиславовича та його дружини Анни. Предки батька — Володимир Мономах та Болеслав Кривоустий. По материній лінії, предком був Іссак ІІ Ангел, візантійський імператор.

З юних років, Данило відрізнявся неймовірною відвагою, був сміливим, сильним та рішучим. Згодом, він здобув репутацію відважного бійця та завжди прагнув бути в авангарді власного війська.

Саме князеві Данилу вдалося якнайкраще використати потенціал українських земель для розбудови та розвитку держави. Так, він розширив територію князівства до Любліна й Перемишля на заході, Чернівців та Мукачева — на півдні. Активно займався розвитком Галича, Дрогичина, Володимира та інших міст. А також будував нові міста — Холм, Данилів, Львів. У період правління Данила, Галицько-Волинська держава стала однією з провідних держав Європи — багатою, культурною та розвинутою.

Також князь Данило активно сприяв поширенню західноєвропейських культурних впливів, проводив прозахідну внутрішню політику. Для зміцнення авторитету Галицько-Волинської держави у світі, заснував церковну православну митрополію в Галичі, яка згодом стала загальноруською (1246).

І взагалі біографія князя Данила Галицького — це справжній літопис боротьби та захисту українських земель:

• В 19-річному віці (1223 р.) — князь Данило є одним з ініціаторів битви з монголо-татарами на Калці. Він вважав, що захищати рідні землі потрібно не лише на Батьківщині, а й «на далеких підступах».
•  У 37 років (1240 р.) — Данило Галицький, давши бій монголо-татарам, зміг отримати меншу залежність від Орди, ніж інші князі.
• У 52 роки Данило стає офіційним Королем Русі за союз проти монголо-татар.

Саме Данило Галицький був єдиним українським князем періоду феодальної роздробленості, який зумів об’єднати під своєю владою більшість етнічних руських земель.

Читайте також: Ярославська битва: як Данило Галицький став єдиним правителем великого князівства.

Перші спроби коронації

За п'ять років до коронації Данило Галицький двічі відмовився від титулу короля: уперше через те, що посольство застало його не на рідній землі – князь тільки-но прибув до Кракова; удруге корона була надіслана без оголошення походу проти Данилових ворогів, на що він сказав:

«Рать татарська не перестає. Зле вони живуть із нами. Та як можу я прийняти вінець без підмоги твоєї?».

Джерела кажуть, що і втретє у князя не було наміру давати згоду, проте він був змушений дослухатися до слів своєї матері Анни та польських князів Сомовита й Болеслава Сором’язливого: «Прийняв би ти вінець, а ми (готові) єсьмо на підмогу проти поганих»…

З одного боку, згода на коронацію Данила Галицького була зумовлена постійною небезпекою нападів з боку монголів, а Святий Престол, надсилаючи корону, мав на меті залучити Русь до церковної унії. Проте, інші джерела зазначають, що коронація була вигіднішою саме папському престолові: в цей час папа виношував ідею антитатарської коаліції, до якої прагнув долучити ряд інших європейських держав. Звичайно, найбільшу надію Рим покладав на Галицько-Волинську державу. Проте Данило Галицький був не стільки зацікавлений у зведенні рахунків із татарами, скільки у вирішенні стосунків із північними сусідами – ятвягами і литовцями.

Проте, як свідчать літописці, великі надії молодого короля на допомогу з боку європейських держав не були виправдані. Бо після коронації Данилові Галицькому, як і раніше доводилося самотужки воювати з ворогом. Перебудовуючи фортеці, реорганізовуючи війська, правителеві, на щастя, вдавалося успішно боротися і перемагати монголів і без сторонньої допомоги. Тож, можливо, першопричини прийняття позитивного рішення щодо коронації лежать не на поверхні – у межах площини боротьби з монголами. У 1252—1253 роках довкола Данила Галицького склалися декілька інших політичних обставин, що спонукали його до прийняття корони: по-перше, він брав участь у війні католицьких монархів за австрійську спадщину, з метою посадити на престол свого сина – Романа. Будучи коронованим, він отримав би змогу виступати на рівних правах із королем Чехії та князями Польщі у цій боротьбі. Другою причиною стала війна з Литвою,  правитель якої – Міндовг незадовго до цього прийняв католицизм і також коронувався. Попри всі припущення, що їх усіляко приводять історики, із упевненістю можна сказати, що важливим наслідком коронації був факт надбання рівних прав із іншими коронованими особами Європи.

Коронація Данила Галицького папою римським Інокентієм ІV

Однією з найважливіших та найвизначніших подій середньовіччя в історії нашої країни стала славетна коронація Данила Галицького 1253 року, що зумовило інтеграцією волинської землі, як частини Галицько-Волинської держави, у європейську спільноту.

У грудневу негоду посланник Папи Римського Інокентія ІV прибув до Дорогочина. Дорогою була оприлюднена булла – яка стала своєрідним каталізатором згоди тодішнього князя на коронування, бо зміст її закликав володарів Чехії, Моравії, Сербії, Помор’я та Пруссії до хрестового походу під проводом князя Данила Галицького проти монголів.

Урочиста коронація нового монарха Європи відбувалася в дорогочинському храмі Пресвятої Богородиці. Данилові на той час було 52 роки, а його держава була чи не найбільшою в тогочасній Європі – простягалася від Бугу аж до самого Дніпра.