Ярославська битва: як Данило Галицький став єдиним правителем великого князівства

Сьогодні, 17 серпня, минули 778 років з першого дня битви князів за одноосібне правління на території сучасної Галичини.

Облога Галичини

У 1241 році частина галицьких бояр на чолі з лідером проугорської партії Владиславом Кормильчичем виступили проти галицького князя Данила. Його владу на той момент якраз послабила монгольська навала. Заколотники намагалися посадити на престол у Галичі Ростислава Михайловича, далекого родича галицьких Ростиславичів, племінника самого ж Данила Романовича.

У 1245 році Ростислав звернувся по допомогу до угорського короля Бели IV, свого зятя, і краківського князя Болеслава V Сором'язливого, дружиною якого була донька Бели IV. Угорщина віддавна мала претензії на Галичину, а поляки ворогували з Данилом і його батьком Романом, тому обидві сторони охоче надали свої війська. Заручившись підтримкою іноземців і галицької боярської опозиції, Ростислав вдерся в Галичину і підійшов до міста Ярослава.

Місто мало велику залогу і добрі укріплення, тому Ростислав відступив від нього і захопив за допомогою польських лицарів Флоріана Войцеховича сусідній Перемишль. Зібравши тамтешніх мешканців і зброю, він повернувся до Ярослава, обложив його і спорудив неподалік приставні форти. Коли Ростислав готував каменеметну артилерію для взяття міста, залога виступила з нього і дала бій перед стінами. Проте вилазка була невдалою — городяни зазнали поразки і повтікали за мури. Це додало впевненості Ростиславу у своїй майбутній перемозі над Романовичами.

Літописець так передає його слова: «Якби я навідав де Данила й Василька — поїхав би на них. Навіть би з десятком воїв я поїхав би на них». Князь настільки розслабився, що влаштував лицарський турнір перед містом. Він особисто взяв участь у іграх і навіть вивихнув плече.

Тим часом Данило і Василько дізналися про прихід Ростислава з угорсько-польською армією в Галичину. Вони негайно почали збирати народне ополчення воїнів та вислали послів до своїх союзників — мазовецького князя Конрада I і литовського князя Міндовґа I по допомогу. Проте, за браком часу, Романовичі вирушили з Волині на ворога самостійно, у супроводі лише половецьких загонів. В авангарді виступив двірський Андрій. Він мусив розвідати стан противника і повідомити жителям Ярослава, що їх незабаром буде врятовано.

Коли війська Данила і Василька перейшли річку Сян, Ростислав отримав звістку про їх наближення. Він вивів проти них свої війська з «русі, угрів і ляхів», а біля міста залишив заслон з піхоти, щоб городяни не приєдналися до противника і не понищили обложну артилерію.

Битва під Ярославом

У вирішальній битві під Ярославом Данило Галицький виявив себе як талановитий полководець. Фактично він застосував тактику Ганнібала у битві при Каннах: навмисно послабив свій центр і заманив угорців у мішок, а далі обійшов із флангів і завдав удару в тил. Під час бою князь ризикував власним життям. Він прорвався у гущу ворожого війська, захопив хоругву угорського воєначальника Фільнія і розірвав її. Юний син Данила, Лев (на честь якого незабаром буде засновано місто Львів), своїм списом збив Фільнія з коня. Побачивши це, воїни противника почали тікати.

Ось як змальовує битву Галицько-Волинський літопис (переклад з давньоруської мови Леоніда Махновця):

«Данило і Василько… спокійно пішли на битву, бо серця їх обох завзяті були до бою і рвались до бою. Лев же був іще дитиною, і Данило поручив його Василькові Гавриловичу, хороброму і сильному бояринові, щоб він оберігав його в бою… Списи так ламалися об броню, наче це були удари грому, і з обох же сторін многі, упавши з коней, померли, а інші поранені були сильними ударами списів… Данила Фільній схопив. Він вирвався з рук його і виїхав з битви, але, побачивши угрина, що йшов на поміч Фільнію, списом збив його, і спис, загнаний в нього, зламався, а він упав з коня і спустив дух. А об того гордого Фільнія Лев, ся дитина, зламав списа свого. І знову Данило скоро прийшов на нього, Фільнія, і розтрощив військо його, і хоругов його роздер навпіл. Побачивши ж це… повернули угри навтікача… Угри ж і ляхи многі побиті були і схоплені».

Галицькі й волинські полки довго переслідували ворога. Перемога була повною. В полон потрапили угорський воєвода Фільній, польський воєвода Флоріан, багато опозиційних галицьких бояр. Всіх їх було страчено. Городяни Ярослава гучно святкували перемогу і вітали князів Данила і Василька.

Данило Галицький став правителем

Битва під Ярославом вирішила боротьбу за Галичину, яка тривала сорок років. Боярська опозиція була остаточно знищена. Ростислав утік до Угорщини, війська якої перестали здійснювати великомасштабні походи до Галичини. Угорський король Бела IV уклав у 1247 році мир з Данилом і видав свою доньку Констанцію за княжого сина Лева Даниловича. Данило став повним володарем Галицько-Волинського князівства.

Попри позитивні сторони були й негативні. Успіхи Романовичів стурбували Сарай-Бату, столицю Золотої Орди. Монголи вирішили підкорити собі Галицько-Волинське князівство, щоб запобігти його посиленню, і поставили князям ультиматум: «Дай Галич». Данило не мав на той час належних сил протистояти ординцям, а тому приїхав у Сарай наприкінці 1245 року і визнав сюверенітет Батия. Цей крок зберіг цілісність князівства, але водночас перетворив його у авангард монголів у країнах Центральної Європи.

Таким чином, перемога Романовичів у битві під Ярославом зміцнила зсередини Галицько-Волинське князівство і додала йому авторитету у європейських країнах. Проте, з іншого боку, саме ця перемога виявила потужного конкурента Золотої Орди на Русі і послужила причиною миттєвої васалізації князівства Романовичів монголами.