Коротка історія Криму: коли і кому належав півострів

333
фото: Кримський півострів

Крим — півострів на півдні України в межах Автономної Республіки Крим, Севастополя та частини Генічеського району Херсонської області, омивається водами Чорного та Азовського морів. З огляду на своє географічне розташування, землі півострова були одними з перших на території України зон розселення людини.

ІА.Дивись.info поспілкувалася з ведучим програми «Історія для Дорослих» Олегом Криштопою про історію півострова.

У найдавніші часи в Криму були утворення кочовиків

Першим відомим за назвою населенням Криму були кімерійці (XII століття до нашої ери.), згадувані в античних джерелах Ассирії. Це були скотарські племена іранського походження. Їхнє перебування в Криму підтверджується стародавніми і середньовічними істориками, а також топонімами східної частини Криму: Кімерійські переправи, Кімерік. У середині VII століття до н. е. частина кімерійців була витіснена скіфами зі степової смуги в передгір'я і гори Криму, де вони утворили компактні поселення.

У першому тисячолітті до нашої ери у передгірному і гірському Криму, а також на південному узбережжі, мешкали таври. Від таврів походить стародавня назва гірської і прибережної частини Криму: Таврика, Таврія, Таврида. До 21 століття збереглися і були досліджені залишки укріплених сховищ і житлових споруд таврів, їхні кромлехи (кільцеподібні огорожі з вертикально поставлених каменів) і таврські гробниці — кам'яні скрині.

Новий етап історії Таврики почався з захоплення Криму скіфами. Цей період характеризувався якісними змінами у складі населення. Дані археології свідчать, що після цього основою населення північно-західного Криму були народності, що прийшли з Придніпров'я. До кінця III століття до нашої ери держава скіфів значно зменшилася під натиском сарматів. Скіфи змушено перенесли столицю на річку Салгір (поблизу сучасного Сімферополя), де виник Неаполь Скіфський, або грецькою Неаполіс.

Скіфська держава в Криму існувала до другої половини III століття нашої ери і була знищена готами, які з'явилися тут (за переказами, зі Скандинавії) приблизно на початку III століття.

«Швидше буде перелічити, які народи не насиляли Крим. А десь у Середньовіччі на основі половців (найбільше) і та інших анородностей сформувався етнос Криму — татари. Тобто Крим з приходом Монгольської імперії став частиною "Золотої Орди", потім Кримське ханство стало одним з найбільш впливових гравців на теренах східної Європи, будучи васалом Османської імперії. Різні взаємини з навколишнім у Кримського ханства були, тому що Ханство водночас полювало на людський ресурс та рабів та туло багато кому союзником», - розповідає Криштопа.

Коротка історія Криму: коли і кому належав півострів - 2
Фото: Зображення скіфів, Ljubuški Karneval

Читайте також: Золота пектораль: історія найвідомішої прикраси скіфів, яку знайшли в Україні.

Вплив російської імперії на Крим

У 18 столітті Росія перетворилася в імперію. Важливою метою стає вихід до Чорного моря. Вже у ході російсько-турецької війни 1686—1700 московські війська проникали в Крим.

У 1736 в ході війни 1735-1739 років російські війська знов перейшли Перекоп, дійшли вглиб півострова та спалили Бахчисарай. Татарські війська відійшли на південь у гори та не були повністю знищені. Вторгнення повторилося 1737, коли російські війська перемогли татарську армію під Карасубазаром та спалили це місто.

У всіх кримських походах у склад російських військ входили запорозькі козаки.

У наступній війні Російської та Османської імперії, що проходила в 1768—1774, в 1771 році російські війська зайняли Крим. Перед цим, в 1769, війська хана Крим-Гирея зробили останній в історії набіг на запорізькі землі.

Зайнявши Крим, російські війська залишили невеликі гарнізони в його містах та відступили. Керч та Єні-Кале (а також Азов та Кінбурн за межами півострова) стали російськими базами. За умовами Кючук-Кайнарджійського мирного договору Кримське ханство припинило бути васалом Османської імперії та ставало незалежним. Керч, Єні-Калє, Кінбурн, Азов та Кабарда ставали російськими фортецями.

Звісно, існування російських військових загонів в Криму та російської бази в Керчі не давало підстав для повної незалежності Криму. За волею Росії ханом стає Шагін-Гірей. Його правління продовжувалось до 1783 року.

«Після чергової російсько-турецької війни Катерина II начебто подарувала Кримському ханству незалежність, але буквально через кілька років острів було окуповано зовсім. На той час кримські татари становили етнічну більшість населення — понад 90%. В цей час відбулася перша депортація кримських християн. Після цього крим надовго став частиною Російської Імперії. Півострів почали населяти представники різних етносій загарбника, які асимілювалися. Таким чином до початку XX століття кримські татари перестали були етнічною більшістю», - додає експерт.

Коротка історія Криму: коли і кому належав півострів - 3
фото: пам'ятки культурної спадщини в Україні, номер у каталозі конкурсу «Вікі любить пам'ятки», вікіпедія

Часи революції у ХХ столітті

У лютому-березні в результаті революції 1918 року в Петрограді склав свої повноваження російський імператор. Це означало кінець монархії та створення в Росії республіки. Влада перейшла до тимчасового уряду.

В Криму у лютому-березні не було ніяких суспільних хвилювань. Проте новину про встановлення нової влади тут сприйняли спокійно. Новим губернським комісаром спочатку призначили Я. Т. Харченко, але в тому ж березні його змінили за «праві погляди» на Н. Н. Богданова. Земства, міські думи та управи збереглися. В червні-липні та вересні-жовтні до них пройшли перевибори, на яких більшість отримали соціал-революціонери.

Як і по всій країні, створюються Ради робітничих та солдатських депутатів. На своїх з'їздах вони підтримують тимчасовий уряд. Разом з тим, ближче до осені вони прибирають до себе все більше впливу та можна казати про початок двовладдя.

Швидко пробуджується політичне життя і в Криму. Активізуються всі партії, крім правих та монархічних: соціалісти різного толку (есери, меншовики, більшовики, українські та єврейські соціалісти), кадети, кримськотатарський рух. Свобода друку, що встановлена з новим режимом, сприяла зростанню політичного руху.

25 березня в Сімферополі відкривається з'їзд мусульман, на якому створюють Мусульманський виконавчий комітет (Мусвиконком), головою якого обирають Номана Челебіджіхана. Його також обирають муфтієм, та він стає першим демократично обраним муфтієм. Старе кримськотатарське панство (релігійна верхівка та мурзи) відсторонюється від влади. Мусвиконком очолив культурну, релігійну та економічну (розпорядження вакуфними землями) сторону життя татар. З червня за згодою уряду виникають окремі кримськотатарські військові формування.

Після революції швидко падає економіка (падіння виробництва, ріст цін). Влітку зростає економічне та політичне невдоволення, чим користуються радикали, популярність яких теж зростає. Більшовики підкоряють собі значну долю симпатій робітників та, що потім буде мати вирішальну роль, матросів чорноморського флоту.

Після Жовтневого перевороту Севастополь швидко переходить під владу більшовиків, які спиралися на військову силу флоту. Проте на іншій території півострова місцева влада намагається чинити опір більшовизму. 20 листопада в Сімферополі представники від міст, земств, профспілок та рад зібралися на Губернський з'їзд, який обирає Раду народних представників (РНП) у складі 48 осіб. Рада мала на своєму боці війська з офіцерів та національних татарських частин у численності від 2 до 5 тисяч осіб. Планувалось, що політичну кризу вирішать Установчі збори.

26 листопада в Бахчисараї відкривається кримськотатарський Курултай. На ньому проголошена створення Кримської народної республіки. При цьому Курултай не заперечував проти верховенства влади РНП в Криму та необхідність визначити майбутнє тільки на Установчих зборах, а багато членів Курултаю входили в РНП. Тож створення Кримської народної республіки не було проголошенням незалежної держави.

15-17 грудня в Севастополі проходять заворушення, які очолили матроси та чернь. В ході них вбито 23 офіцери, які мислилися класовими ворогами. Ескадронці (армійці, які підтримували Раду народних представників) направляються в міста, в Сімферополі, Євпаторії відбуваються сутички з більшовиками. Таким чином, в середині грудня в Криму розпочинається громадянська війна

Окрім партійної, вона отримує і національний характер. На початку січня більшовики, використовуючи флот, захопили південнобережні міста. Це супроводжувалося вбивствами «класово неблагонадійних» офіцерів та пов'язаних з царським режимом людей та пограбуваннями. Татарське населення втекло, покинуті будівлі татар грабували греки. Потім була помста татар, були випадки вбивства греків. Декілька випадків національних сутичок відбулися з січня до квітня.

У першій половині січня більшовики одержують військову перемогу. 14 січня під їх контроль переходить Сімферополь, а 15 січня останньою — Євпаторія.

«Тоді були надії на об'єднання Криму з Україною військово-політичним шляхом. До прикладу, у 1918 році, коли відбувався похід полковника Болбачана на Крим (Болбочан Петро́ Фе́дорович — український військовий діяч, полковник Армії УНР, очільник Кримської операції проти більшовиків з метою встановлення на території півострова української влади та взяття під контроль Чорноморського флоту. Учасник радянсько-української війни, антигетьманського повстання — ред), який не завершився успішно, бої відбувалися там, де зараз, під час російсько-української війни. Військо полковника армії УНР наступало з пінічного сходу. В той же час через перекоп наступало німецьке військо, яке поставило ультиматут і загонам Болбачана і Центральній раді в Києві», - каже історик.

Коротка історія Криму: коли і кому належав півострів - 4
полковник Армії УНР Петро Болбочан, вікіпедія

Передача Криму УРСР

Попри те, що видання указу часто називають особистою ініціативою тісно пов'язаного з Україною Першого секретаря ЦК КПРСМикити Хрущова, сучасні історики стверджують, що таке твердження не відповідає істині. Як вважають деякі українські дослідники, ця передача виявилася вимушеною мірою через важку економічну ситуацію на півострові, викликану післявоєнною руїною та браком робочої сили після депортації кримських татар, а переселенці з російських регіонів не мали навичок господарювання в степових зонах Криму. Тому в 1954 році Кримська область була передана Україні з наступним формулюванням: «Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість та тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю та Українською РСР».

19 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР, враховуючи спільність економіки, територіальну близькість, тісні господарські й культурні зв'язки між Кримом та Україною, позицію урядів РРФСР та УРСР, ухвалила указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». Подію приурочили до 300-річчя Переяславської ради.

26 квітня 1954 року Верховною Радою СРСР відповідно до радянського законодавства, було прийнято закон «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР».


Перебуваючи у складі РРФСР, Кримська область залишалася в економічному просторі України. Паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування та легка промисловість, залізничний транспорт України і Криму фактично були єдиними. До того ж після війни Крим перебував у руйнівному стані, а депортація народів з Криму тільки підсилила кризу, особливо у сільському господарстВ. Найважливішим економічним проектом, який мав дати великий поштовх розвитку Криму, був проект проведення до півострова, що мав дефіцит прісної води, води з Дніпра.

1957 року розпочалося будівництво Північно-Кримського каналу. Перша вода з Дніпра в Крим прийшла у 1963 (до Красноперекопська); у 1965 канал став подавати воду до Джанкоя, а в 1971 дійшов до Керчі. Дніпровська вода дозволила зробити посушливий степ родючою землею та збільшити обсяги сільськогосподарського виробництва півострова в кілька разів. Так, у 1977 площа садів становила 70,2 тисяч га (у 1950 — 20 тисяч га); у 1978 площа виноградників досягла 94,3 тисячі га (у 1950 — 11,4 тисячі га).

В цей період створено багато потужних виробництв у машинобудуванні, хімічній промисловості, енергетиці, серед яких Кримський содовий завод, Кримський завод двоокису титану, Сімферопольська ТЕЦ.

Активно розбудовувалася транспортна система.

У жовтні 1958 розпочато будівництво унікальної міжміської гірської тролейбусної траси від Сімферополя до Ялти. Вже 6 листопада 1959 року почав ходити тролейбус від Сімферополя до Алушти, а в липні 1961 тролейбус став йти до Ялти.

Паралельно з будівництвом тролейбусної лінії йшло повне оновлення дороги Сімферополь-Алушта-Ялта, з її розширенням. Траса була збудована до 1961. А 1972 здана нова траса з Ялти до Севастополя, частиною якої є Південнобережне шосе.

Сімферопольский аеропорт, що з'явився ще 1936-го, з другої половини 50-х перетворюється на величезний термінал. 1957 року збудовано головна будівля аеровокзалу. 1960 збільшена злітно-посадкова смуга, що дозволило приймати літаки Ан-10 та Іл-18. 1982 завершено будівництво другої посадкової смуги, здатної приймати Іл-86. Якщо 1960 року обсяг перевезень аеропортом склав 186 тисяч пасажирів, то 1965—700 тисяч, а 1991 — більше 5 мільйонів, що було серед найбільших показників в СРСР.

Проекти будівництва канатної дороги з Місхора до гори Ай-Петрі з'явилися ще у 1967, але будівництво було завершено лише у 1988.

Розвиток транспортних можливостей, будівництва, практична відсутність можливості виїзду за кордон для громадян СРСР сприяли збільшенню курортних можливостей півострова. Він перетворюється на головну здравницю країни, з курортами як для масового відпочивальника, так і для еліт. 1988 року в Криму відвідало 8,3 млн туристів.

Архітектурний вигляд міст змінювався за загальнодержавними тенденціями. Наприкінці 50-х розпочинається масове будівництво простих швидкомонтованих хрущовок. Кримською особливістю було те, що будинки будувалися з місцевого досить теплого каменю. В 70-х роках з'являються будинки «поліпшеного» планування з залізобетону. Найвищою будівлею епохи став готель Інтурист у Ялті (1977).

Коротка історія Криму: коли і кому належав півострів - 5
фото: Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР», вікіпедія

Крим у 90-х

На початку 90-х у Криму активізувався кримськотатарський рух. 26-30 червня 1991 в Сімферополі відбувся Курултай кримськотатарського народу, на якому була прийнята Декларація про національний суверенітет кримськотатарського народу. Декларація вимагала надання Криму суверенітету за етнічною ознакою та створення національної кримськотатарської держави. Учасники Курултаю вимагали не визнавати результати референдуму 20 січня 1991 та не створювати в Криму територіальну автономну республіку, де владу буде формувати проста більшість населення, яка була некримськотатарською. Однак Курултай не зміг добитися скасування результатів референдуму.

У наступні роки учасники кримськотатарського руху продовжували підтримувати зміст Декларації про державний суверенітет кримськотатарського народу, але до серйозних активних дій та безладів це не призводило.

З кінця 1991 року Крим став автономною республікою у складі незалежної України. Відсутність сформованого законодавчого поля, наявність великої кількості прихильників проросійських поглядів, економічний крах початку 90-х років та боротьба за владу між місцевими та загальнодержавними елітами створили умови для політичної кризи в Криму.

5 травня 1992 Верховна Рада Криму проголосила «Акт про державну самостійність Криму», який спочатку передбачалося винести на всекримський референдум. Також того дня була ухвалена постанова щодо звернення до Президента і Верховної Ради України щодо укладення двостороннього договору між Республікою Крим і Україною. Наступного дня, 6 травня 1992, Верховна Рада Криму прийняла Конституцію, згідно з якою Крим проголошувався суверенною державою у складі України. В ході наступних переговорів центральної влади та влади Криму вони домовилися розмежувати повноваження місцевої та державної влади та внести зміни до прийнятої Конституції Криму, що пом'якшили її категоричний тон. На основі домовленостей 29 квітня Верховна Рада України прийняла закон «Про розмежування повноважень між органами державної влади Криму та України».

Економічний крах 1992—1993 років та викликане їм зубожіння населення посилили реваншистські настрої на півострові. В січні 1994 року в Криму пройшли вибори до Верховної Ради та вибори президента Криму. Перемогу одержали політичні сили сепаратистського проросійського толку. Президентом був обраний Юрій Мєшков з результатом 72,9 % голосів.

Новообрана влада Криму пішла на загострення конфлікту. Була відновлена первісна редакція Конституції 1992 року. У відповідь на це указом президента України Леоніда Кравчука всі силові органи Криму переводились у пряме підпорядкування центральній владі. Втрата контролю над силовими органами стала однією з головних причин поразки сепаратистського руху.

Хоча Мєшков використовував пряму проросійську риторику («аж до входження Криму у склад Росії»), позицією президента Росії Єльцина було недопущення зміни кордонів держав. До того ж між Мєшковим та Верховною Радою Криму розпочалося протистояння. Мєшков видав наказ про розпуск Ради, який Рада не визнала. Користуючись гострим конфліктом між президентом та Верховною Радою Криму, 17 березня 1995 Верховна Рада України відмінила дію Конституції Криму 1992 року разом з посадою президента. Указом Леоніда Кучми від 30 березня 1995 виконавча влада півострова повністю підпорядковувалась центральній владі. Юрій Мєшков виїхав до Росії.

«Фактично, гостра фаза протистояння центральної та місцевої влади була завершена у 1995 році. Новий статус Криму як автономії у складі України юридично закріпили Конституція України (1996) та Конституція Автономної Республіки Крим», - пояснює фахівець.

До 1994 не було чіткого поділу Чорноморського флоту між Україною і Росією. В умовах політичної кризи з назріваючим кримським сепаратизмом, який підтримували сили з Росії, це призводило до гострих конфліктів, що неодноразово могли вилитися у збройні протистояння. Проросійські націоналістичні активісти залякували українських військовослужбовців, а будь-який новий випадок підняття українського прапору на кораблі супроводжувався тиском на його екіпаж з боку проросійських військових. Російські служби навіть намагалися створити незалежну кримську армію, що мала підкорятися президенту Криму Мєшкову, а фактично — Росії. В самій Росії сепаратизм в Криму активно підтримували члени Верховної Ради на чолі з Русланом Хасбулатовим. 21 травня 1992 ВР Росії приймає постанову «Про правову оцінку рішень вищих органів державної влади РРФСР щодо зміни статусу Криму, що прийняті у 1954 році», якою відмінялася постанова Президіума ВР РРФСР від 5 лютого 1954 «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР у склад Української РСР». В той же час ВР Криму приймає нову Конституцію та проголошує державну самостійність Криму. Разом ці два рішення ВР Росії та ВР Криму відкривали шлях до входження Криму у склад Росії.

Криза пішла на спад у 1994 завдяки введенню великого контингенту української національної гвардії до півострова та завдяки позиції президента Росії Єльцина, який не підтримав направлену на відділення Криму політику(у жовтні 1993 в Росії пройшла політична криза з розстрілом парламенту, та Хасбулатов і його прихильники, які працювали на відділення Криму, були відсторонені від влади).

15 квітня 1994 між Україною та Росією була укладена Угода про поетапне врегулювання проблем Чорноморського флоту, згідно з якою флот України та Росії мав базуватися роздільно. 28 травня 1997 підписана Угода між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України, яка остаточно поділила кораблі флоту, прописала території, які надавалися ЧФ РФ в оренду на 20 років. В ході протистояння за чорноморський флот Росія забрала собі 80 % кораблів, багато з яких були просто виведені з Чорного моря на інші флоти Росії.

Хоча після 1994 року офіційна російська влада зупиняє відкриту підтримку кримського сепаратизму, численні проросійські націоналістичні сили півострова продовжують отримувати підтримку з Росії. В Криму виникають численні організації сепаратистського спрямування, серед яких — «Російський блок», «Російська громада Криму», Народний фронт «Севастополь-Крим-Росія», Євразійський союз молоді. Крім цього в Криму, завдяки віщанню російського телебачення через кабельні мережі, здійснюється російська пропаганда, спрямована на висвітлені доброго образу Росії, негативного образу України, підсиленні антизахідних (насамперед — антиамериканських та антинатівських) настроїв. Негативне ставлення до НАТО стає одним з головних атрибутів єднання кримської спільноти. Одним з його проявів став лист Верховної Ради Криму від 18 лютого 2009 Кабінету Міністрів України і Президенту України, в якому було заявлено, що вона вважає недоцільним відкриття представницького офісу США у Криму і закликала українське керівництво відмовитися від цієї ідеї. Лист також був відправлений Голові Генеральної Асамблеї ООН. Новий виток інспірування сепаратизму в Криму почався при Володимирі Путіні, який завершився кримською кризою.

Коротка історія Криму: коли і кому належав півострів - 6
фото: Мітинг кримських татар біля будівлі Сімферопольської міської ради, 1991 рік

2014 рік

Під час Євромайдану не пізніше 21 лютого 2014 Росія розпочала неоголошену військову спецоперацію з окупації Криму за допомогою спецназу ГРУ РФ, підрозділів військ ВДВ та чеченського батальйону «Восток».

При захопленні держустанов та військових об'єктів України використовувалися також привезені з Росії «козаки» та так звані «сили місцевої самооборони» (російські військовики без знаків державної приналежності на уніформі). До другої половини березня 2014 окупація Криму російськими військами була закінчена. Українські війська, що до цього утримували свої бази та місця дислокації, здалися без бою. Більшість колишніх військовослужбовців ЗСУ (переважно, місцевих мешканців) залишилось у Криму, а менша частина отримала можливість евакуюватися з півострова; також Росією було передано і частину військової техніки, але переважно пошкодженої.

16 березня з підтримкою російських військових був проведений нелегітимний референдум, за результатами якого було прийнято рішення про приєднання Криму до Росії.18 березня 2014 Державна дума РФ ухвалила «Договір про входження Криму до складу РФ». 21 березня президент Путін підписав указ про ратифікацію цього Договору та надання Криму статусу «федерального округу у складі РФ» та присвоєння Севастополю статусу міста федерального значення

27 березня 2014 Генеральна асамблея ООН більшістю голосів підтримала резолюцію, якою визнається непорушність територіальної цілісності України і визнається недійсним «Референдум про статус Криму».

За відповідну резолюцію проголосували 100 країн-членів ООН.

Коротка історія Криму: коли і кому належав півострів - 7
фото: З=захоплення АР Крим і м. Севастополя Росією у лютому-березні 2014 р, вікіпедія

Довідка

Крим — півострів на півдні України в межах Автономної Республіки Крим, Севастополя та частини Генічеського району Херсонської області, омивається водами Чорного та Азовського морів. З огляду на своє географічне розташування, землі півострова були одними з перших на території України зон розселення людини.

Коротка історія Криму: коли і кому належав півострів - 8
Карта Криму і частини материкової України, Shufferstock

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: