Сюди потрапляють радянські пам'ятки після знесення: про музей «Територія Терору»

Про долю радянських пам'яток під час декомунізації міста та області Дивись.info поспілкувалася з секретаркою робочої групи з декомунізації при Львівській ОВА і представницею ініціативи «Локальна Декомунізація» Анною Герич та директоркою музею «Територія Терору» Ольгою Гончар.

Рядянські пам'ятки на Львівщині мають різну долю

З початком повномасштабного вторгнення ліквідація російської символіки, зокрема демонтаж пам’ятників, стала питанням не тільки культурної ідентичності, а й національної безпеки. Однак знесення монументів Пушкіним і Суворовим відбувається як за ініціативи влади, так і стихійно, поза правовим полем. Після знесення пам'яток ситуація відповідна — кожна громада сама вирішує, що з ними робити далі.

«Дуже часто люди беруть і знищують пам'ятки фізично. Їм неприємно, що таке стоїть у них в громаді і вони не хочуть, щоб це було збережене навіть в музеї. Тому дуже популярно в області замовляти процедуру дроблення пам'ятки. Це коли її розбивають молотом на маленькі частинки», - розповідає Анна Герич.

Або ж пам'ятки зносять, проте не вивозять за межі громади:

«Ми надаємо можливість кожній громаді вирішувати це питання самостійно. До прикладу, на території Жовківської міської ради комунальне підприємство виділило місце під накриттям, де можна ці пам'ятки тимчасово складати. Бо є ініціативи різні. Буває, хтось хоче перетворити таке місце на історію тоталітаризму. Такі собі імпровізовані потенційні музеї, які чекають свого часу».

Ще однією тенденцією є вивезення радянських пам'яток у музеї. Але така доля очікує далеко не всі експонати, пояснює представниця ініціативи «Локальна Декомунізація».

«В музеї потрапляють рідкісні екземпляри. Бо так уже в Радянському Союзі було пройнято, що штампували ті скультури та монументи фабрично. Тому в області багато однакових історичних пам'яток: на зовнішній вигляд та "за значенням". А музеї обирають щось унікальне зазвичай. Такого мало».

Читайте також: «Людям стає соромно, що у них є такий пам'ятник»: які успіхи декомунізації Львівщини за рік.

У музеї пам'ятки зберігають під відкритим небом

Меморіальний музей «Територія Терору» розташований на території колишнього гетто 1941–1943 років. Через нього пройшли понад 130 тисяч євреїв. Ґетто було створене у найбіднішому районі Львова, територія була обгороджена парканом та колючим дротом, таким чином, німці намагались ізолювати євреїв від решти міста. Згодом територія стала надбанням іншого тоталітарного режиму, у форматі пересильної тюрми №25. Одну з найбільших «пересилок» на території УРСР використовували для збору в’язнів (переважно військовополонених і людей причетних до національно-визвольного руху) та їх етапування у табори ГУЛАГу (1944–1955).

«Музей досліджує комуністичний та нацистський терор у Львові та на Заході України періоду Другої світової війни. У нас є основна експозиція у першому бараці, яка побудована на основі історичних свідчень з архіву близько 600 інтерв'ю. Є й колекція речей свідців терору: документи, меблі, сімейні реліквії», - розповідає директорка закладу.

Другий барак, розповідає Ольга, був задуманий як дискусійний. До ковіду та війни там було багато різних перформансів, конференцій, наукових та мистецьких дискусій, пов'язаних з переосмисленням травм української історії:

«Зараз ми продовжуємо робити меморіальні заходи, але не так масштабно, як раніше. Також у другому бараці у нас знаходиться виставка на основі артефактів, які нам передають з передової українські військові. Це докази присутності російських військових на території України».

А радянські пам'ятки розташовані на подвір'ї закладу. Перший елемент колекції тоталітарної скульптури радянської спадщини з'явився тут у 2016 році. Після повномасштабного вторгнення й, відповідно, з пришвидшенням процесу декомунізації міста, колекція поповнилася. Зокрема цього року сюди привезли 68 елементів.

«Але треба розуміти, що 68, тому що багато з цих пам'яток приїжджають розібраними на фрагменти. Тому ми й окремо ці фрагменти рахуємо: один барельєф — це, припустимо, шість експонатів».

Гостям міста або дослідникам, зазначає Ольга, наша колекція більш цікава, ніж львів'янам. Все тому що ці пам'ятки зібрані з простору міста. Найчастіше цю зону музею використовують як фотозону.

«Ці усі експонати дуже епічні, бо не стоять на п'єдесталі, а просто на подвір'ї. Або взагалі лежать. Відвідувачі жартують, що нарешті вони відпочивають. Тобто колеція набуває нового змісту».

Для музею важливо, щоб процедура демонтажу пам'ятки була погождена на рівні виконкому, міськради, управління охорони історичного середовища з пакетом документів.

«Деякі експонати можуть повторюватися. Але вони все одно відрізняються: матеріали, автори, історія, місце, де він стояв», - зауважила директорка музею.

Довідка

Зносити пам'ятники на Львівщині почали ще з 2014 року. Тоді в регіон повернулися багато ветеранів. Разом з активістами вони розпочали декомунізацію спочатку у Львові, а потім – області. Першою знесеною пам'яткою був Монумент слави на Стрийській та зірки на Пагорбі Слави й Марсовому полі. Процес демонтажу тривав роками.