Рух до Європи: яких змін потребує українська освіта

Про це говорив Співголова комітету з Євроінтеграції Вадим Галайчук.

Про європейську освіту

Варто зазначити, що немає єдиної усталеної системи середньої освіти у країнах Європейського Союзу. ЄС залишає за ними право самостійно визначати, як саме надавати своїм громадянам освітні послуги. Тому система освіти у різних європейських країнах може суттєво відрізнятись. До прикладу, одним із ключових принципів освіти у скандинавських країнах є ідея рівних освітніх можливостей для будь-якої дитини незалежно від походження чи місця проживання. Результатом цього є рівномірне фінансування шкіл. Натомість, у Великій Британії залишається поширеною традиція платних елітних шкіл і закритих шкіл-інтернатів. У Німеччині та Бельгії популярні вузькопрофільні школи, які готують дітей до певних спеціальностей. Натомість у Фінляндії, навпаки, намагаються навчити дитину максимально широкому переліку предметів.

«Разом з тим, для Європейського Союзу важлива побудова спільного освітнього простору, який надасть можливість за потреби продовжити навчання в іншій країні ЄС, а випускникам європейських вишів бути однаково затребуваними у різних країнах. Тому Європейська Рада визначає ключові компетенції, якими мають володіти учні, а також підходи до побудови спільного освітнього простору», - каже експерт.

Також структури ЄС та уряди країн-членів фінансують програми, що інтегрують освітні системи країн-членів та допомагають їм покращити окремі аспекти системи шкільної освіти. Для прикладу, з 1957 року діє міжурядовий освітній проєкт «European Schools», у рамках якого працюють багатомовні міжнародні школи. У них переважно навчаються діти співробітників інституцій ЄС. Станом на сьогодні у рамках проєкту за однаковими програмами працюють вже 14 шкіл у 7 країнах. Європейська Комісія також фінансує програми, які допомагають країнам членам впроваджувати багатомовні класи, боротися з проблемою вимушеного переривання шкільної освіти, сприяти здоровій атмосфері в середині класів, організовувати міжнародні програми підвищення кваліфікації та обміну досвіду для вчителів тощо.

«Серед принципів традиційної для України радянської моделі освіти – централізоване управління, орієнтація на дисципліну, надання фактичних знань і заохочення більш успішних учнів. Сучасні західні підходи натомість пропонують автономію навчальних закладів, розвиток компетенцій замість фактичного знання, орієнтацію на розвиток “м’яких навичок” і відхід від “змагальності” у навчальному процесі», - пояснює Вадим Галайчук.

Автономні школи

«Заохочення різноманітних підходів до навчання» є однією із базових рекомендацій Європейської Ради у сфері освіти. Саме простір для експерименту та вибору навчальних програм можна назвати засадничою особливістю освіти європейських країн попри різноманітні підходи до освітньої системи.

«За ідеєю автономії шкіл стоїть розуміння, що вимагати від керівництва освітнього закладу якості у своїй роботі складно в умовах, коли вони мають обмежені важелі впливу на освітній процес, бо мають узгоджувати будь-яке рішення. Потреба до автономії освіти лише загострюється у світлі викликів ХХІ сторіччя, коли життєво важливим для виживання інститутів стає гнучкість і здатність до змін».

На рівні законодавчих норм автономність адміністрації закладу у виборі формату освіти вже була забезпечена в Україні. Зокрема, українські вчителі мають можливість вибирати між декількома зразками підручників. Наприклад, для викладання у першокласників вже у 2021 році були доступні 11 видань букварів, 13 видань «Я досліджую світ», 10 математик і 7 мистецтв.

Втім, практично шкільна автономія знаходиться на перехідному рівні. Все ще чимало шкіл продовжують погоджувати свої дії з вищим керівництвом, інші запровадили автономію лише частково.

«Чимало українських освітян не готові остаточно перейти на автономну модель управління, оскільки звикли до типових програм і до узгодження своїх організаційних рішень. Ситуацію намагаються змінити зокрема за допомогою онлайн-курсів для директорів шкіл, які навчають принципам децентралізації освіти», - зауважує фахівець.

Інклюзія

Право на освіту є базовою демократичною цінністю, яка прописана як у програмних документах ЄС, так і в українській конституції. Інструментом реалізації цього права є інклюзивна освіта. Попри те, що конкретні вимоги до запровадження інклюзивної освіти не прописані у договорі про Асоціацію та інших вимогах ЄС до України, Союз слідкує за дотриманням прав людини у державах, що є кандидатами на вступ.

«Підходи до впровадження інклюзивної освіти також є різними у країнах ЄС, але всі вони побудовані на правозахисній моделі. Вона полягає в тому, що кожна дитина, не зважаючи на порушення розвитку чи наявність особливих освітніх потреб, має навчатися разом зі своїми однолітками. Для прикладу, у Німеччині, вхід в інклюзивну освіту відбувається, як правило, через шкільного лікаря, у той час як в Естонії, особливі освітні потреби дитини виявляються безпосередньо в школі. Посада асистента вчителя, яка в Україні має бути запроваджена в кожному інклюзивному класі, також є поширеною в Польщі, де такі фахівці повинні мати спеціальну освіту».

Право кожної дитини на освіту реалізується як обов’язок держави за допомогою дій органів місцевого самоврядування. Соціальні служби підключаються у тому випадку, якщо батьки не сприяють чи перешкоджають навчанню дитини відповідно до її освітніх потреб (наприклад, не реагують на прохання вчителів чи не виконують рекомендації фахівців школи).

«З 2017 року, після прийняття закону про освіту, батьки отримали право вимагати створення інклюзивного класу для дитини з особливими освітніми потребами. Також в Україні запровадили субвенцію з державного бюджету місцевим на надання підтримки особам з особливими освітніми потребами. Втім, у цьому питанні також маємо значну відмінність між законодавчою площиною та імплементацією відповідних реформ на практиці», - розповідає Співголова комітету з Євроінтеграції.

За даними Міністерства освіти і науки України, 33861 учнів у чинному навчальному році охоплені інклюзивним навчанням. Втім, ця статистика не враховує дітей, які мають немедичні причини особливих освітніх потреб (наприклад, через соціальні, культурні чи релігійні обставини). Оскільки українська модель інклюзивної освіти все ще сприймає особливі освітні потреби як винятково медичну проблему. Для порівняння, у 2021 році дослідникам не вдалося встановити де навчаються (і чи навчаються взагалі) понад 60 тисяч дітей з інвалідністю шкільного віку.

«Для того, щоб українська інклюзивна освіта відповідала європейськими стандартам Україна має забезпечити «перехід від медичної до правозахисної моделі, подолання сегрегації, забезпечення доступності освіти для дітей з особливими освітніми потребами, зокрема з інвалідністю, за місцем проживання, що, зокрема, передбачає деінституціалізацію, яка є вимогою вступу в ЄС».

Як європейські півдходи змінюють українську освіту

Перш за все, варто зазначити, що структури ЄС мають лише формальні вимоги щодо реформ середньої освіти для вступу. Так угода про асоціацію лише проголошує, що Україна та ЄС «вивчають можливості розвитку та співробітництва» щодо шкільної освіти. Вимоги до гармонізації законодавства країн, що мають намір вступити в ЄС також не передбачають реформу системи шкільної освіти і наголошують, що сфера освіти є перш за все компетенцією урядів держав-членів.

Втім, реформа середньої освіти, яка розпочалась в Україні 2016 року із прийняттям нового закону про освіту та концепції НУШ («Нової української школи») орієнтувалася на базові принципи сучасної освіти у країнах ЄС. Експерти називають Нову Українську Школу лише спробою «європеїзації» української освіти, підсумовує Вадим Галайчук.

Читайте також: Розвиток українського агросектору в процесі євроінтеграції.