«Поки відповідав на питання, то закрив збір на автівку», - розмова з музикантом, який доєднався до лав ЗСУ

 ІА Дивись.Info поспілкувалася з ним про творчий шлях, український реп та службу в армії.

– Як давно займаєтеся музикою і чим для Вас є ця справа?

Я займаюсь музикою з 2018-го року. Спочатку це було просто хобі, ще одна якась цікава справа крім брейкінгу. Пізніше я почав більше вкладатись та цікавитись створенням композиції та лайв перфоменсами.

Останні два роки музика стала у моєму житті на перше місце. Відкрились нові горизонти для співпраць, колаб, нові свіжі ідеї, знайомства з цікавими людьми.

– Як швидко музика може стати основним джерелом доходу для молодого виконавця в Україні? Від чого це залежить? І який Ваш досвід у цьому?

Ой, в Україні, якщо ти в андерграунді, то навряд чи будеш заробляти на музиці багато. Більшість артистів, які «вистрілили» в Україні, це артисти лейблу. Лейбли вкидують ресурси для того, щоб просуватись в топи чартів. А в бітмейкерів та інструменталістів взагалі все дуже погано в цьому плані. Я знаю кілька людей, які живуть з того, що продають біти на Америку і Європу, мають свої платівки та їх крутять на закордонних радіо, але таких одиниці.

Все залежить від того, наскільки ти готовий робити те, що ти любиш і вкладатись по максимуму в це. Можна зібратись компанією митців, запустити свій лейбл, і якось наживатись на цьому, і вкладати дуже багато сил і часу. А можна піти до продюсера, який знає, як працює система і робити те, що тобі скажуть. Це принесе велий дохід.

– Діджейський пульт: як опанувати?

Ну для початку потрібно знайти людину, яка розбирається в контролері, або вінілі, і яка зможе підказати покроково, що робити дальше. Також слід визначитися, на чому ти хочеш вчитись грати та який жанр ближчий до душі. Навчитись правильно підключати техніку та налаштовувати її, a далі, якщо займатися цим цікаво, то вже слід шукати способи опанувати нові скіли. Ну і пробувати зводити треки. Це буде важко і на це потрібен час.

– Чи пам’ятаєте свій найгірший виступ?

Так. Тоді у мене не було нормальної апаратури. Я зі старим комп'ютером і акайкою переключався з проекта на проект по 2 хвилини, поки Wootabi (ред — Wootabi - бітмейкер родом з міста Рівне) запускав семпли на фон моєї наступної композиції. Це було жахливо. Ніколи не жалійте ресурсів на нормальну апаратуру.

– Як змінилася музична індустрія з тих пір, як Ви стали її частиною?

Суб’єктивно: дуже сильно змінилася. Колись український реп був локальними тусовками, в Луцьку була своя туса, в Рівному ще інша, у Львові та інших містах були свої кола та двіжухи.

У 2018-му це все вже почало організовуватись у цілий рух, великі туси, концерти, ріст хіп-хоп ком’юніті, репери почали об’єднюватись, а не конфліктувати один з одним, це тішило.

Після повномасштабного вторгення усе змінилося: українці включились, об’єднались, почали більше відхиляти каца*ське (але всеодно недостатньо, на жаль). Певний період війни у мене була творча пауза, бо всі в один момент почали записувати і видавати треки, альбоми. Одним словом, продуктівність зросла в рази. Російськомовні артисти перейшли на українську і почали читати/співати українською. Такі моменти та зміни надихають щось робити, і це була потрібна ланцюгова реакція.

– Шароварщина - що думаєте про це?

Шароварщина для мене — це коли артисти пхають у творчість (і не тільки) державні символи, згадку про Батьківщину, Україну, пса Патрона, Байрактар, Джавелін, козаків, шаблі і трембіти, і так далі. Це коли ні вони, ні аудиторія, не уявляють собі композицію, продукцію, мистецтво без вище перерахованого, бо це ж українське.

Ну нєє... Редиска «АзовСталь», ковбаса «ЗСУ» - це жахливо.

– Яким було життя до війни?

Нам з «Ціною Ритму» вдалося поїхати у Берлін виступити десь за місяць до війни. (Ред —  реп-гурт, утворений симбіозом двох команд з різних міст: Калуш та Львів). Тоді ми планували поїхати в інші міста Європи, зробити собі такий невеличкий тур. Тож я сподівався, що будемо їздити і виступати надалі. Почав продавати біти, був дуже радий, що почало щось рухатися у моїй справі вгору.

– Чи пам’ятаєте своє 24 лютого 2022 року?

Так, я не повірив в те, що побачив. Перше відео, на яке натрапив в мережі, це удар по аеропорту в Івано-Франківську. Це було з самого ранку, цей ранок ніколи не забуду, як і мільйон українців.

– Як Львів змінився після початку повномасштабного вторгнення?

З'явилося багато нових цікавих людей. Водночас, на жаль, у місті побільшало російської мови. Сподіваюся, з мовою питання вирішиться у майбутньому.

Щодо вечірок, то вони стали більш закритішими, суто для своїх. І хоч атмосфера міста не змінилась, змінились люди, які проживають в ньому.

– Чи донатите і чи долучаєтеся до зборів? Який був найбільший збір?

Звичайно. Ми формацією DVIR постійно донатимо на потреби наших друзів, які на фронті. (ред. — концептуальні хіп-хоп вечірки у Львові, які містять у собі dj-sets та реп-перфоманси наживо). Зазвичай ці гроші йдуть на дрони, бо дрони це розхідний матеріал, як і автівки.

Поки відповідав на ваші питання, то побачив, що закрив збір на автівку для батька мого друга. Він зараз на Куп’янському напрямку. Ціль була 10 000 гривень. Пост закинув зранку, а сьогодні ввечері вже закрили. Моя аудиторія і друзі — супер молодці, пишаюсь ними.

До речі, можете долучитися до збору на дрони та їх обслуговування, ремонт авто та експерементальні засоби для ураження ворога за посиланням.

– Як і коли потрапив до армії?

Скажімо так: все склалось так, щоб я опинився в лавах Збройних Сил. Було відчуття того, що потрібно щось робити, щось міняти, ставати частиною ЗСУ. Водночас було багато сумнівів. Зізнаюсь чесно, я довго сумнівався. Гадав, що буде далі, як далі складеться життя і досі не отримав відповіді на це питання. Але сподіваюся, що все налагодиться і все буде гаразд. Це рішучий крок. Я бажаю кожному відкинути страх і сумніви.

– Як це — прокинутися одного ранку в казармі та носити військову форму?

Це незвично, бо я все життя жив як цивільна людина, все, що мене турбувало — це побутові якісь проблеми та мінімальні проблеми на роботі. А тепер я частина великої воєнної машини, маленький гвинтик, який має конкретні задачі і які потрібно виконувати. Це велика відповідальність, бо від нас усіх (не тільки військових) залежить доля України.

– В яких умовах доводиться служити: чи вистачає спорядження, чи є час для сну, які стосунки між побратимами?

Ну... умови не «люксові», але і не аж погані дуже. Нас загартовують, і це добре, бо в армії зазвичай усі спочатку хворіють. «Найсолодший сон - армійський сон», як то кажуть. У мене зі сном спочатку було погано, не міг звикнути, а зараз дотримуюся режиму і все загалом добре. З побратимами стосунки нормальні: з деякими теплі, з деякими не дуже. Бо ж люди різні і мають різні характери.

– Чи творити та водночас служити — реально?

Реально. От зараз ми з Шоном альбом інструментальний дописуємо. (Ред — DJ Shon - львівський діджей та саундпродюсер). Все реально і можливо, просто треба шукати можливість та час.

– Чи є/були українські виконавці, політична позиція яких після початку повномасштабного вторгнення Вас розчарувала?

Кожен з нас є дорослою людиною і робить дорослі вчинки. Так, щоб я запам’ятав когось, то ні. Може, якісь артисти говорили щось зайве про війну або взагалі мовчали. Моє ж оточення мало і має чітко визначену позицію. Наразі я з правильними людьми спілкуюсь і це мене дуже тішить.

– Чому, на Вашу думку, деякі українці продовжують слухати російську музику?

На це питання немає чіткої відповіді. Я не можу зрозуміти тих людей, які це слухають, та людей, які продовжують таку музику робити, бо «прівиклі». Для кого вони цей реп роблять? Для мене це неважливі люди. Це такі ж люди, які кажуть, що за СРСР було краще, «і пломбір по 50 копійок був смачнішим». Просто не потрібно давати їм відчуття важливості. Тоді до них рано чи пізно дійде. Або ні.

– Поради для новачків: як не боятися публіки?

Спочатку пробувати виступати перед мамою на кухні, потім перед родиною за застіллям, а потім вже братись до більшої аудиторії. Гаразд, я жартую. Потрібно багато і ще раз багато працювати. В першу чергу, заганяти себе спеціально в стресову ситуацію, щоб адаптуватись. І тоді відчуття страху зникне. Або ж сходити на курси ораторського мистецтва чи акторської майстерності.

– Про творчі плани.

Ну наразі не можу точно відповісти. Маю в планах випустити багато інструментальних композицій. Написати парочку бітів для Гоні (ред — український репер, співак і автор пісень), для Ціни Ритму (ред — український пост хіп-хоп колектив), PVNCH (ред — український реп-гурт), окремо для Довгого Пса (ред —  український реп-виконавець). Завершити альбом з Dj Shon, написати пару бітів з Original Dizzy ( (ред —  український бітмейкер), бо то є мій ментор і братанчік який мене навчив багато чому. З Wootabi зловитись десь в Карпатах і написати теплих лампових бітів. А так, вернутись з війни і все це реалізувати в повному обсязі.

Читайте також: «Хочу писати про найважливіше», - інтерв'ю з поетом-фронтовиком Артуром Дронем