«Любов до життя переможе смерть» — Осип Турянський з Львівщини, який написав «Поза межами болю»

Цього дня минає 144 роки із дня його народження у багатодітній родині тесляра. Постать Осипа Турянського є маловідомою, тож ІА Дивись.info розповідає про його життєвий шлях.

Думка Іван з Радехівщини

У лютому 1880 року у родині тесляра із Оглядева — села, що в Радехівському районі на Львівщині, народився син Осип. Сім'я була багатодітною, а майбутній письменник — найстарший серед десятьох його молодших братів та сестер. Родина жила бідно, втім батьки намагались зробити все, аби їхні діти здобули освіту.

Вчитель місцевої школи допоміг Осипові продовжити навчання у Львівській українській гімназії. Осип в студентські роки почав підробляти репетиторством, аби назбирати гроші та допомагати родині.

У 27 років Турянський стає випускником філософського факультету університету у Відні. Захищає докторську дисертацію.

Після цього Осип багато вчителював у школах Галичини.

Наступного року після закінчення університету починається його літературна кар'єра. Турянський пише кілька новел, які публікують в альманасі віденської «Січі». Це твори «Ей, коб були мене вчили» та «Де сонце?».

У 30 років він переходить до Перемишльської гімназії, де навчає школярів української мови та літератури.

Тоді ж Осип Турянський створює власну сім'ю: одружується з донькою посла Віденського парламенту Степана Онишкевича, Стефаніє. Його тесть 1910 року був парохом села Хишевичі, що на Львівщині. Невдовзі у них народжується первісток Мирослав, який з роками стане чемпіоном із шахів у Львові.

Війна, полон і «Поза межами болю»

Коли розпочалась Перша світова війна, 34-річного Турянського забирають до австрійської армії. Військового відправили на сербсько-австрійський фронт. Наступного року, 1915-го, Турянський потрапив до сербського полону, де перебував у таборі для інтернованих на острові Ельба, що в Італії.

Разом з іншими 60 тисячами австрійських вояків його відправили етапом через гори Албанії. Це був важкий багатоденний шлях. Мало кому вдалося вижити, від голоду і холоду гинули навіть сербські конвоїри. Лише 15 тисяч полонених врятувалися від смерті. Сербські лікарі серед семи замерзлих полонених помітили якісь слабкі рухи Турянського.

Його повертали до життя, зануривши в холодну воду — це запропонував земляк, лікар-українець Василь Романишин, який сам незабаром загинув на війні.

Цей травматичний досвід пізніше Осип опише у повісті-поемі «Поза межами болю». Написав він її 1917 року, коли перебував у таборі. Це дебютна книжка прозаїка, вона вийшла друком в перекладі німецькою мовою у Відні 1921 року й отримала розголос у Європі.

«Тіні моїх товаришів являються мені у сні й наяву…Моя душа відривається від життя, як осінній пожовклий листок від дерева, й лине далеко-далеко до моїх товаришів…І згадую незабутнього товариша Василя Романишина. Друже мій! І ти вже не живеш…Ні, я не можу, я не смію», — уривок із повісті.

«Поза межами болю» — про поневіряння сімох військовополонених, колишніх солдатів австрійської армії:

• Оглядівського — ймовірно, прототип Турянського.
• Штранцінґера — австрійця, юнака, який осліп та знімів від горя через втрату матері та коханої.
• Бояні — серба.
• Сабо — угорця.
• Добрянського — українця.
• Пшилуського — поляка.
• Ніколича — чорногорця.

У книзі описується те, як військові втекли від охоронців та опинились наодинці із дикою природою, де найбільшою небезпекою було замерзнути. Хтось із них мусить померти, а решта розпалять вогнище з його одягу й таким чином урятуються. Біля вогнища кожен герой розповіді постає в надзвичайних умовах. Зрештою всі герої, крім оповідача, гинуть від морозу, голоду та безнадії, але за визначенням самого Осипа Турянського: «Любов до життя і до його вищих цінностей, переможе смерть.».

Видатний письменник та директор шкіл

У цивільне життя Турянський повернувся геть іншим. В Австрії взявся викладати порівняльне право у Віденському університеті, де сам був студентом.

Другим його творінням стає памфлет «Дума пралісу». Це книга про взаємодію людини та природи, про спроби зберегти відчуття гармонії та розуміння з природним середовищем. 

У 43 роки Осип повертається на малу Батьківщину, на Яворівщину, де обіймає посаду директора місцевої гімназії, згодом очолює Дрогобицьку українську гімназію, а через рік — Рогатинську гімназію. Тут чоловік викладає німецьку, французьку та латинську мови.

Турянський був поліглотом, тож паралельно він займався перекладами віршів Генріха Гейне, Вільяма Шекспіра та Шандора Петефі.

А, втім, полон ніколи не давав про себе забути, про що свідчило здоров'я письменника. Він прожив коротке життя. У березні 1933 року Осип Турянський помирає. Йому було 53 роки.

Попри те, що він активно працював з літературою, про його творчість і до нині знають дуже мало людей. Лише через пів сотні років після того, як письменника не стало, про його працю почали говорити і досліджувати.

ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.