Соціальні послуги для ветеранів у громадах: проблеми та рішення

Чи не першочергово це стосується соціальної політики, адже важливо, щоб її програми та заходи передбачали актуальні потреби та запити ветеранів та ветеранок і у разі необхідності могли їх забезпечити.

Про це на Форумі «Психосоціальні послуги: виклики сьогодення, пропозиції рішень, система координації, доступність для людини» говорив представник ГО «Принцип» Денис Султангалієв.

Психосоціальні послуги у громадах: стан справ

Публічна дискусія щодо необхідності створення комплексної ветеранської політики та перегляду і гармонізації профільних політик відповідних міністерств висвітлює низку проблем актуальної соціальної політики у контексті ветеранів та ветеранок, які роблять її неефективною в їх підтримці. До сьогодні найактивнішу роль у ній відіграють громадські організації, що представляють інтереси ветеранів, ветеранок та їхніх родин. Вони звертають увагу на неузгодженість різних пільг та виплат, а також на певну обмеженість чинної системи соціального захисту ветеранів та ветеранок, яка не охоплює всіх сфер життя і не завжди може реагувати на появу нових потреб.

Окрім цього, в наявній політиці першочергово враховуються скоріше статуси ветеранів та ветеранок, а самі ветерани й ветеранки досить часто розглядаються як гомогенна група. Не вистачає більшої системності та уважності до цих людей, відмінностей їхнього життєвого досвіду та досвіду участі в бойових діях, відмінності їхніх можливостей та потреб, урахування гендерного, вікового та інших аспектів. 

Система соціального захисту має дві основні складові: перша стосується пільг, виплат та інших видів матеріального забезпечення для ветеранів та ветеранок, друга — це соціальні послуги. Публічні дискусії, юридичні та соціальні дослідження більшою мірою сфокусовані саме на першій складовій.

Так, обговорюються питання достатності наявних можливостей, відповідності розміру виплат реальним потребам, доступності отримання гарантованого у нормативно-правових актах тощо. Проте поруч із фінансовою та матеріальною підтримкою має бути підтримка, яка допомагала б людині впоратися з труднощами, повернутися до гідного рівня життя, повернути собі можливість самостійно задовольняти свої потреби. А також підтримка, яка компенсувала би втрачені людиною можливості самостійно здійснювати певні дії, допомагала б їй підтримувати не лише фінансову сторону життя на гідному рівні.

Саме таку підтримку можна надати за допомогою соціальних послуг. Проте наявним у соціальних послугах проблемам та ефективності їх у питанні допомоги ветеранам і ветеранкам приділено значно менше уваги. 

Одним з ключових елементів дискусії про соціальні послуги для ветеранів та ветеранок має бути розуміння того, що після закінчення участі у бойових діях вони повертатимуться у громади та звертатимуться по соціальні послуги саме у громадах. Спроможність громад різна, різними є їхня підготовленість до прийняття ветеранів і ветеранок та досвід надавати соціальні послуги ветеранам і ветеранкам, громади мають різні фінансові можливості покривати наявні потреби у соціальних послугах та реалізовувати нові проєкти.

Рішення для покращення надання соціальних послуг

Необхідно вжити комплексні дій для посилення спроможності громад забезпечити надання соціальних послуг своїм мешканкам та мешканцям, зокрема, ветеранам та ветеранкам, їхнім сім’ям та особам з інвалідністю внаслідок війни. 

Так, у сільських і селищних громадах частіше виникають складнощі із забезпеченням соціальних послуг населенню. Проте спроможність громади визначає не її тип як такий, а стан її економіки (зокрема, ситуація із надходженнями до бюджету під час повномасштабної війни, евакуація/зупинка підприємств та інших бізнесів тощо), безпосередній вплив військових дій (мінування, обстріли, близькість до кордону та/або лінії фронту) та інші чинники, як-от наявність у громаді розвиненої соціальної інфраструктури на момент утворення, розташування громади відносно до більших міст та міст-обласних центрів, співпраця громад з НУО та міжнародними донорами.

Центральним органам виконавчої влади, а також міжнародним донорам та НУО «Правозахисний центр для військовослужбовців "Принцип"» пропонує розглянути можливість втілення таких кроків: 

• Передусім розглянути можливість співфінансування з державного бюджету надання частини соціальних послуг, насамперед послуг, що належать до переліку базових — шляхом субвенцій або ж шляхом перегляду нинішньої моделі фінансування соціальних послуг. 
• Надати доступ представникам і представницям ОМС до даних (із прямим доступом чи узагальнених) щодо кількості УБД, осіб з інвалідністю внаслідок війни в громадах та полегшити доступ до інших даних про громадян, які можуть сприяти належному плануванню розвитку сфери соціальних послуг. Зокрема, до даних Пенсійного фонду України, а також даних про доходи громадян. Для виконання цієї задачі варто зокрема розглянути потенціал функціоналу, який закладений у Єдиному реєстрі ветеранів війни та ЄІССС.
• Допомагати громадам із проведенням оцінки потреб населення громади у соціальних послугах, аби потреби тих людей, які зараз нерідко залишаються невидимими, наприклад, осіб з інвалідністю, були враховані у місцевому плануванні. Слід розглянути проведення тренінгів та програм підвищення кваліфікації для працівників та працівниць ОМС, а також можливість співфінансування проведення більш комплексної і вартісної оцінки потреб для середньострокового планування для тих громад, яким не вистачає для цього коштів місцевого бюджету. 
• Розробити та запровадити механізми додаткової підтримки громад для забезпечення надання тих базових послуг, з якими зараз найчастіше виникають проблеми, а саме — послуг денного догляду, підтриманого проживання, фізичного супроводу осіб з інвалідністю.
• Підвищувати рівень безбар’єрності транспортної та соціальної інфраструктури, зокрема, починаючи з розробки планів впровадження інклюзії та реалізації у громадах відповідних проєктів в межах цих планів. 
• Сприяти громадам у розвитку соціальних транспортних послуг, що потребують спеціалізованого транспорту, облаштованого для використання людьми з інвалідністю та обмеженою мобільністю, зокрема послуги «Соціальне таксі». 
• Розробляти додаткові заходи, які б збільшували доступність соціальних послуг, зокрема, підвищувати цифровізацію (для тих послуг, для яких це доречно), створювати мобільні бригади тощо та сприяти громадам у їх впровадженні. 
• Вживати послідовних заходів для підвищення оплати праці та престижу професії працівників сфери надання соціальних послуг. Посилення спроможності громад у сфері соціальних послуг, серед іншого, має сприяти унормуванню навантаження працівників та працівниць згідно до вимог чинного законодавства. Слідкувати за навантаження працівників та працівниць, що працюватимуть з ветеранами та їхніми сім’ями, потрібно особливо ретельно. Крім того, слід сприяти громадам, зокрема фінансово, у забезпеченні психологічної підтримки та протидії емоційному вигоранню у працівників та працівниць установ соціальної сфери.
• Розробити чіткий «маршрут» щодо отримання виплат та соціальних послуг, а також певну мапу існуючих соціальних та інших гарантій, про які військовослужбовці та військовослужбовиці мають бути поінформовані ще на етапі мобілізації. Один з етапів цього маршруту під час демобілізації має передбачати фахову консультацію для ветерана, яка включатиме оцінку його або її потреб у соціальних послугах. На основі такої консультації фахівець може рекомендувати ветерану соціальні та інші послуги, які б адресували його або її потреби, якщо у цьому є необхідність. Завдання такої консультації має полягати в тому, щоб розповісти ветерану про такі послуги, пояснити їхній зміст, процедуру їх оформлення та надання. Маршрут також повинен включати в себе інструкції та пояснення щодо отримання необхідних послуг та виплат за умови переїзду для проживання в іншу громаду.
• Слід переглянути наявні соціальні гарантії для ветеранок та ветеранів таким чином, аби останні отримували саме ту підтримку, яка відповідає їхнім потребам. Чільне місце в наданні підтримки має відігравати саме оцінка потреб людини, причому ця оцінка має бути динамічною, адже потреби можуть змінюватися з часом. Отож, пакет соціальних гарантій не повинен бути сфокусований передусім на пільгах, а натомість пропонувати також якісні соціальні послуги та інші можливості, які б сприяли поверненню до цивільного життя та реалізації потенціалу людини.
• Оновити протоколи оцінки потреб у соціальних послугах у такий спосіб, аби вони враховували можливі потреби ветеранів та особливості етичної комунікації з людьми, які брали участь у бойових діях.
• Оновити державні стандарти наявних соціальних послуг, адаптувавши їхній зміст до можливих потреб ветеранів та ветеранок, а також деталізувавши етапи надання й компоненти послуг.
• Розробляти, пілотувати та запроваджувати нові соціальні послуги, які адресували б проблеми саме ветеранів та їхніх сімей. До розробки таких пілотів центральним органам влади необхідно долучати як ветеранські організації, так і представників соціальної сфери у громадах різного типу та спроможностей. Слід брати до уваги ті хороші практики, які вже реалізуються у громадах і, можливо, можуть бути допрацьовані та запроваджені на національному рівні.
• Переглянути чинні механізми закупівлі громадами соціальних послуг у надавачів із недержавного сектору. Передусім необхідно вдосконалювати механізм соціального замовлення, вивчаючи та враховуючи актуальний досвід громад, які ним користуються, та ті перешкоди, які представники й представниці ОМС вбачають щодо його використання. Варто інформувати ОМС про інші можливі шляхи залучення недержавного сектору до надання соціальних послуг, а також про можливості співробітництва між громадами. 
• Впроваджувати програми підвищення кваліфікації, які б охоплювали всіх працівниць та працівників сфери надання соціальних послуг на різних посадах (соціальних робітників, соціальних працівників, фахівців з соціальної роботи) щодо етичної комунікації з учасниками й учасницями бойових дій.
• Комплексно вирішувати проблему з відсутністю сталої психологічної допомоги у громадах, якою б мали скористатися як ветерани та їхні сім’ї, так й інші мешканці громад. 
• Розвивати кадровий резерв психологів, психотерапевтів, які фахово можуть працювати з учасниками бойових дій та їхніми родинами.
• Соціальна робота з сім’ями майбутніх ветеранів та ветеранок за потреби має вестися від моменту мобілізації. Принаймні перший контакт із сім’єю повинен бути встановлений одразу, а допомога повинна надаватися за потреби. Таким чином, сприяти вибудуванню довіри між сім’єю майбутнього ветерана та органами соціального захисту в громаді, аби під час демобілізації контактування як з відповідними працівниками ОМС, так і соціальними працівниками, було більш відкритим та звичним для ветерана/ветеранки та сім’ї. 
• Варто сприяти розвитку недержавних організацій та об’єднань, що представляють інтереси ветеранів та ветеранок, а також людей з інвалідністю, зокрема на локальному рівні у громадах, а також їхній співпраці з ОМС. 

Довідка

Автори дослідження – незалежний аналітичний центр Cedos та ГО «Правозахисний центр для військовослужбовців "Принцип"».

Це дослідження проведено завдяки підтримці програми «Український фонд швидкого реагування», що втілює IREX за підтримки Державного департаменту США. Вміст є виключною відповідальністю Громадської організації «Правозахисний центр "Принцип"» і не обов’язково відображає погляди IREX та Державного департаменту США. 

---

Матеріали у рубриці «Погляди» є відображенням виключно точки зору автора, яка може бути як об'єктивною, так і суб'єктивною. Редакція може не поділяти думок і поглядів, викладених тут та не несе відповідальності за достовірність й тлумачення викладеної інформації, натомість виступає виключно платформою для розміщення матеріалу.