«Чоловіки ховаються від ТЦК, бо не мають уявлення про службу», - розмова з військовим на позивний «Цербер»
Військовий на позивний «Цербер» займається забезпеченням частини речовим майном, паливом та продовольством. Однак обставини змушують його також працювати з волонтерами, влаштовувати аукціони та збори на потреби бійців. Військового турбує хибне уявлення цивільних про життя на фронті та їхнє ставлення до ТЦК.
ІА Дивись.info поспілкувалася з Назаром про побут на фронті, потреби армії та втрати на полі бою.
Назар воює на Авдіївському напрямку
Батальйон, в якому служить Назар, був сформований в лютому 2023 року. Він складається з мобілізованих військовослужбовців. Через кілька місяців навчання бійців відправили виконувати завдання на околицях Бахмута.
«Сьогодні та територія, де ми тримали оборону, вже зайнята орками», - розповідає старший лейтенант.
Згодом військовослужбовців відправили на Куп'янсько-Лиманський напрямок, де ситуація загострилася наприкінці літа того ж року. І от відносно нещодавно вони опинилися на Авдіївському. Там становище погіршилося через затримку військової допомоги від Заходу та посилення оснащення росіян дронами:
«Ситуація складна, тому що ворог вчиться. Тобто якщо минулого року ми мали дрони, а вороги їх не використовували майже і не знали як, то зараз вони вже попрацювали над помилками. FPV тут літають просто хмарами».
Закрити збір — маленька частина шляху нової техніки на фронт
Перед відкриттям будь-яких зборів, пояснює «Цербер», треба домовитися з виробником про виготовлення необхідної техніки. Після того треба відкрити й, відповідно, закрити збір:
«Тоді виробник отримує гроші і збирає наше замовлення».
Згодом оператор бригади відправляється на навчання з управління цією технікою.
«І тільки тоді оператор може приступити до виконання завдання з допомогою цієї техніки вже на полі бою», - підсумовує військовий.
Потреби в армії є завжди
Війна — це динамічний процес. Хід бойових дій, як і тактика бою, постійно змінюється. Відтак, зауважує «Цербер», потреби в армії мало того, що не є вичерпними, так ще й змінюються постійно:
«Водночас, багато військової техніки є одноразовою. До прикладу, дрони. А якщо говорити про мавіки, то ми їх, буває, втрачаємо по кілька на день. Машини теж, деколи, нищаться моментально».
Саме тому, наголошує Назар, одного лише державного забезпечення армії недостатньо:
«Як закриємо збір на дрон, доведеться відкрити новий. Залежить від того, що на той момент буде для нас пріоритетним. Це постійний процес».
До слова, бригада, у якій воює Назар, збирає на евакуаційний дрон «Рись».
Бійці не воюють 24/7
На думку військового, цивільні чоловіки призовного віку в Україні ховаються від ТЦК, бо не до кінця мають уявлення про службу:
«Вони думають, що військові завжди з автоматом в окопі. Так не є. Місяцями ніхто в окопі не сидить. Ну, звичайно, піхота, яка заходить на нуль, потрапляє в таку реальність. Але це відбувається на певний період. До прикладу, на нулі військові можуть бути три дні. А потім, якщо немає обстрілів і є можливість виходу, вони відпочивають».
Назар додає, що нерідкістю на фронті є випадки, коли чоловіки залишаються на нулі довше, ніж потрібно — вони втягуються. Крім того, в окопах солдати мають змогу облаштувати побут. Хоча про «комфорт, як вдома», ясна річ, не йдеться:
«В окопах ми харчуємося сухпаями або стравами швидкого приготування, на кшталт, мівіни чи консерв. Волонтери також привозять інші страви швидкого приготування».
Коли ж військові не на нулі, каже Назар, вони мають змогу і прийняти душ, і смачно поїсти, і нормально поспати. Військовий тил загалом не живе у підвалах чи погребах: багато хто орендує квартиру або живе у знайомих:
«Я, до прикладу, минулого року купив прицепчик на колесах. Мені його привезли з Європи. Скажемо так, немає такого, що хлопці не їдять, не сплять і не відпочивають. Кожен пристосовується, як може».
До речі, про рекрутингові центри у Львові читайте тут.
Більшість людських втрат — поранені
Про втрати особового складу «Цербер» може говорити тільки в загальному. Він сподівається, що кожна свідома людина розуміє — на війні без втрат не буває.
«Втрата кожного бійця є болючою, але, для розуміння статистики та цифр, втрати, в основоному, це поранення. Тобто левова частина бійців, які вибувають з поля бою, це поранення», - додає Назар.
Якщо порівнювати з ворогом, додає військовий, то втрати українців набагато менші, ніж втрати росіян.
Багато людей з ТЦК — це поранені військовослужбовці
Останнім часом, відчуває Назар, дуже багато людей сприймають ситуацію на фронті після повномасштабного вторгнення, як АТО. Тому вони намагаються абстрагуватися від новин і загалом від контексту війни:
«Звичайно, це стосується не всіх. Особливо я в цьому переконуюся під час спілкування з волонтерами, які привозять допомогу, попри обстріли та втому».
У військових же є розуміння, що перемога можлива тільки за умови єдності українців, яку можна було спостерігати після лютого 2022 року. Тоді майже кожен прагнув допомогти армії: волонтерством, донатами, проходженням військової підготовки.
«Зараз цього немає. Видно, що люди засуджують та бояться ТЦК. Але треба пам'ятати, що багато людей з ТЦК — це поранені військовослужбовці, які не можуть виконувати завдання на полі бою через стан здоров'я», - підсумував воїн.
Раніше ІА Дивись.info спілкувалась з розвідником із позивним «Бойко». Про особливості служіння у розвідці, ставлення до роботи у «тилу», патріотизм та те, чим цивільні можуть допомогти наблизити перемогу — читайте тут.
