Про трьох українських письменників, яких розстріляли в урочищі Сандармох

Сьогодні, 3 листопада, минає 87 років відколи радянська влада розстріляла українських митців слова. ІА Дивись.info пропонує пригадати, яким був життєвий шлях цих авторів.

Один із угрупування «Неокласиків»

26 квітня 1890 року в місті Зіньків, що на Полтавщині, в багатодітні сім’ї народився Микола Зеров. Усього в родині було одинадцять дітей. Серед його братів був поет та перекладач Михайло Орест, а також ботанік – Дмитро Зеров.

Микола Зеров навчався в одному класі місцевої школи з іншим українським письменником – Остапом Вишнею. Після цього з 1900 року протягом трьох років вчився в Охтирській гімназії. А з 1903 по 1908 рік – у Першій київській гімназії. Згодом через рік вступив до Київського університету Святого Володимира на історико-філологічний факультет. Під час студентських років опублікував свої перші статті у виданнях «Світло» та «Рада».

Відомо, що Микола Зеров мав дуже гарну пам’ять. Тому знайомі його називали «енциклопедіє» та «бібліографом».

Після закінчення університету працював викладачем у Златопільській чоловічій та жіночій гімназіях. Також викладав латинську мову в Другій Київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства та українознавство в Архітектурному інституті. Крім того, працював у Баришівській соціально-економічній школі та редактором журналу «Книгар».

У 1920 роках Зеров розпочав активно займатися науковою діяльністю. Тоді він одружився з Софією Лободою. У подружжя був один син, який помер в дев’ять років від скарлатини.

У 1923 році 33-річний письменник став професором Київського інституту народної освіти. Через рік вийшла перша збірка поезій Миколи Зерова під назвою «Камена». Книга складається з трьох частин: «Самотній мед», «Media in barbaria» та «Римляни». Туди увійшли не тільки вірші автора, але й переклади римських поетів (Вергілія, Горація, Тібулла, Овідія, Марціала).

У тому ж році Микола Зеров став лідером літературного угрупування неокласиків. До нього увійшли такі поети – Михайло Драй-Хмара, Юрій Клен, Максим Рильський та Павло Филипович. Неокласики зверталися у своїй творчості до античної тематики та міфологічні образи, надаючи їм модерних сенсів. Їхнім головним гаслом було: «До джерел!». Зокрема, у Києві в 1923 році Віктор Петров виступив з доповіддю «Українські неокласики».

У 1924 році Микола Зеров виголосив промову «Українська література в 1923 році». Він був також літературним критиком та дослідником. Брав участь в літературній дискусії 1925 – 1928 роках, коли обговорювали, якою має бути українська література.

Крім того, також уклав «Антологію римської поезії», «Нову українську поезію», хрестоматію «Сяйво», переклав твори Сковороди, Горація, Катулли, Овідія, Петрарки, Міцкевича тощо. Написав низку критичних статей про письменників. Серед його поетичних збірок відомими є: 

• «Сонети. Александрійські вірші» (1919 рік), 
• «Сонети. Lukrosae», 
• «Сонети i елегії. Lukrosae» (1922 рік).

Миколу Зерова Арештували 28 квітня 1935 року. Згодом звинуватили в керівництві «контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією». За це його радянська влада засудила до розстрілу. Вирок виконали 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох.

Автор першого урбаністичного роману

2 лютого 1901 року в селищі Чаплі (тепер – район Дніпра) в родині селян народився Валер’ян Підмогильний.

Середню освіту поет здобув у місцевій церковно-приходській школі. Згодом навчався у Першому катеринославському реальному училищі (1910 – 1918 рр.). Після цього вступив до Катеринославського університету на математичний та юридичний факультет. Однак не закінчив навчальний заклад. Однією з причин було нелегке матеріальне становище автора.

Писати літературні твори Валер’ян Підмогильний розпочав ще зі шкільних років. Тоді був і його дебют у збірнику «Січ», де він опублікував оповідання «Старець» та «Ваня». Свої перші твори він підписував псевдонімом Лорд Лістер.

У 1920 році письменник почав працювати вчителем у Павлограді. Надрукував свою першу збірку оповідань «Твори Т. 1», яка вмістила такі тексти, як-от: «На іменинах», «Старець», «Пророк», «На селі», «Ваня», «Важке питання», «Гайдамака», «Добрий Бог», «Дід Яким».

Через рік він переїхав до Києва, де продовжив свою літературну діяльність. Тоді написав твір «Повстанці», який був опублікований газеті «Український пролетар». Крім того, працював бібліографом. У 1921 році одружився з акторкою Катрею Червінською.

У 1923 році в Києві заснували літературне угрупування «Аспис» («Асоціація письменників»). У ньому активну участь брав також Валер’ян Підмогильний. Згодом став членом угрупування «Ланка» та «Марс», що виникли на основі «Аспису».

Один з найвідоміших текстів Підмогильного «Місто» вийшов у 1928 році. Твір став одним із перших урбаністичним романом в історії української літератури. Крім того, автор у 1930 році видав роман «Невеличка драма».

У 1932 році письменник переїхав до Харкова. Тут він більше перекладав тексти іноземних авторів. Зокрема вийшли друком тексти Дені Дідро, Клода Адріана Гельвеція, Оноре де Бальзака та Анатоля Франса.

Загалом у творчому доробку Валер’яна Підмогильного є також низка оповідань («Сонце сходить», «З життя будинку», «Військовий літун», «Проблема хліба» тощо) та повісті («Остап Шаптала», «Повість без назви»).

Радянська влада заарештувала Валер’яна Підмогильного 8 грудня 1934 року. Тоді його звинуватили в «участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії».

3 листопада 1937 року розстріляли Підмогильного. Поховали письменника на Байковому кладовищі в Києві.

Оригінальний український драматург

18 грудня 1892 року в місті Чаплинка, що на Херсонщині, в сім’ї Кулішів народився Микола куліш. Його родина була бідною, тому він ще з дитинства наймитував.

У дев’ять років почав вчитися в церковно-парафіальній школі. Там талановитого учня помітив педагог школи Володимир Пилипович. Він сприяв тому, щоб Микола продовжив освіту. Тоді вчитель зібрав 100 карбованців для його навчання.

У 1905 році почав навчатися Олешківському училищі, проте не закінчив його, бо заклад закрили. У цей час заприятелював з українським письменником та перекладачем Іваном Дніпровський.

Саме в Олешках Микола Куліш розпочав свою літературну діяльність. Тут він написав свої перші тексти та надрукував їх в учнівських журналах. Також у 1919 році автор написав свою першу п’єсу «На риболовлі», щоправда, російською мовою.

У період Першої світової війни Миколу Куліша мобілізували до імперського війська. Там він не тільки займався військовими справами, але й також писав твори (невеликі драми та вірші). Деякі публікував у армійській газеті. На війні письменник був поранений та отримав контузію.

У 1919 році Микола Куліш створив херсонський селянський полк, що функціонував як частина Червоної армії. Це формування згодом брало участь у боях з денікінцями в Миколаєві та Херсоні. У цей час Куліша затримали та ув’язнили на п’ять місяців представники гетьманського правління Скоропадського.

У 1920-х роках письменник займався педагогічною діяльністю. Тоді він подорожував півднем України. У 1922 році переїхав до Одеси, де зайняв посаду інспектора шкіл. Куліш долучився до спілки письменників «Гарт».

У 1925 році автор переїхати до Харкова. Тут він став членом, а у 1926 році – президентом, літературного об’єднання «ВАПЛІТЕ», куди також входили Остап Вишня, Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Лесь Курбас.

Крім того, в цей час Куліш активно співпрацював з театром «Березіль». Відомими виставами драматурга були «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «97», «Маклена Ґраса». Зокрема, в п’єсі «97» автор зобразив голод в українському селі, який розпочався ще до 1932 року.

Після постановок драми Куліша критикує радянська влада. У грудні 1934 року письменника заарештував НКВС. Його звинуватили в приналежності до «націоналістичної терористичної організації» і зв'язках з Організації Українських Націоналістів.

Письменника заслали на Соловки, а 3 листопада 1937 році – розстріляли.

ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.