Започаткував жанр «усмішка» в українській літературі: про життя Остапа Вишні

Сьогодні, 13 листопада, минає 134 років відколи не стало одного з найвідоміших українських сатириків, який мав зовсім «невеселий» життєвий шлях. З цієї нагоди ІА Дивись.info пропонує пригадати цікаві факти з біографії Остапа Вишні.

Виріс у багатодітній родині та був однокласником Миколи Зерова

Справжнє ім’я Остапа Вишні є Павло Губенко. Він народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва, що біля містечка Грунь, в Сумській області.

Цікаво, що свій псевдонім – П. Грунський, яким він підписував свої перші публікації, автор взяв саме з назви рідного містечка. Інший псевдонім – Остап Вишня придумав також сам. Ім’я взяв від одного з героїв твору «Тарас Бульба» Миколи Гоголя, якого дуже багато читав у дитинстві, в прізвище від того, що полюбляв вишні.

Сім’я письменника була багатодітною. Так, Михайло та Параскева Губенки виховували усього 17 дітей. Тому родина мала нелегка матеріальне становище.

Ще з дитинства Остап Вишня любив читати, хотів стати вчителем. Спочатку навчався в Зіньківській школі. Саме там його однокласником був інший відомий класик української літератури Микола Зеров.

Згодом навчався у Київській військово-фельдшерській школі. У 1907 році почав працювати фельдшером. Проте Остап Вишня не хотів присвячувати своє життя медицині, тому в 1917 році вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, який так і не зміг закінчити. Адже в цей час розпочинаються події, пов’язані з українськими національно-визвольними змаганнями (1917-1921 року).

Служба в армії УНР, більшовицький полон та ув’язнення

Оскільки Остап Вишня мав медичний фах, у 1918 році його мобілізували до медичної частини армії Української Народної Республіки (УНР). Під час служби став керівником медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. Тоді в цих шпиталях лежали поранені військові армії УНР та Української Галицької армії.

Під час служи в УНР потрапив у полон до більшовиків. До 1921 року вони  утримували Остапа Вишню в Харкові. Згодом його відпустили. Однак ненадовго.

У 1924 році письменник одружився з українською акторкою Варварою Маслюченко. В подружжя був син В’ячеслав.

У 30-х роках ХХ століття  письменника знову заарештувала радянська влада. Однією з передумов цього була стаття «Що таке Остап Вишня», яку написав радянський письменник Олексій Полторацький. Текст статі він опублікував в 1930 році в журналі «Нова генерація». У ній Полторацький критикує творчість сатирика та пише, що його твори не передають правдиво радянське село. Зрештою він підсумовує так про автора:

«Пісенька Остапа Вишні одспівана. Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера, як остаточно стає ясно, була не більше ніж машкарою, "мистецьким" прикриттям, за яким ховаючись, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди».

Читайте також Сталінські репресії: минають 84-ті роковини розстрілів в урочищі Сандармох

Крім того, у 1933 році Остапа Вишню офіційно звинуватили в тому, що він причетний до замаху на російського революціонера Павла Постишева. Так, у 1934 року письменника засудили на десять років ув’язнення в Ухтимсько-печорському таборі. Крім того, в 1937 році був наказ про його розстріл. Однак Вишня залишився живий. Його врятувало переведення до іншого табору. Тоді був безлад в документації, тому наказ на розстріл автора загубили.

У 1943 році письменника звільнили з ув’язнення. Це сталося на прохання Олександра Довженка. Після цього Остап Вишня продовжив свою літературну діяльність. Однак тоді радянська влада пильно стежила за роботою автора. Йому дозволили працювавти редактором журналу «Перець».

У 1955 році сатирика реабілітували. А через рік 28 вересня 1956 року він помер. Поховали Остапа Вишню на Байковому кладовищі у Києві.

«Мені нове життя усміхається, і я йому усміхаюся»: про творчість Остапа Вишні

Свій перший твір під назвою «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)» Остап Вишня опублікував у газеті «Народна Воля», що виходила в Кам’янець-Подільському (1919 рік). Тоді він підписав його псевдонімом «П. Грунський».

У 1921 році автор почав працювати у виданні «Вісті ВУЦВК». Тоді письменник познайомився з Василем Елланом-Блакитним. Крім того, спілкувався з відомими тогочасними письменниками – Миколою Хвильовим, Максимом Рильським та Миколою Кулішем. У цей час Остап Вишня брав активну участь в громадській діяльності, зокрема  долучився до таких літературних об’єднань, як-от: «Гарт» та «Плуг». У 1922 році письменник редагував перш номери гумористичного журналу «Червоний Перець».

Читайте також Твори української літератури з відмінним гумором

Творчий псевдонім «Остап Вишня» вперше з’явився на сторінках газети «Селянська правда» у 1922 році. Тоді він надрукував там свій текст «Чудака, їй-богу!».

Письменник започаткував новий літературний жанр – усмішка, який називав різновидом фейлетону. В цьому жанрі він написав велику кількість творів, зокрема в 20-х роках Остап Вишня видав такі збірки усмішок, як-от: «Вишневі усмішки (сільські)» (1924 рік), «Вишневі усмішки кримські» (1925 рік),  «Українізуємось», «Вишневі усмішки кооперативні» (1926 рік), «Вишневі усмішки театральні» (1927 рік), «Вишневі усмішки закордонні» (1930 рік ). А у 1956 році вийшла збірка «Мисливські усмішки».

«Мені нове життя усміхається, і я йому усміхаюся! Через те й усмішки»,

– зазначав авто про особливості свого жанру.

Крім короткої прози, зберігся щоденник письменника «Думи мої, думи мої..». Також Остап Вишня перекладав твори класиків іноземної літератури.

Читайте також Поет – це людина, насамперед: в цей день 38 років тому помер Василь Стус

Цитати з текстів Остапа Вишні

• «Умови для мого розвитку були підходящі. З одного боку — колиска з вервечками, з другого боку — материні груди. Трішки поссеш, трішки поспиш — і ростеш собі помаленьку» (з тексту «Моя автобіографія).
• «Легко сказати — Крим, а от як його вам описати так, щоб ви зразу відчули, що воно за країна така отой Крим, що про його й легенди, й пісні, й перекази, що до його з усіх країв світу білого ідуть і їдуть, щоб хоч одним на його оком глянути, щоб хоч раз його повітрям дихнути, щоб підставити хоч на хвилину своє анемічне тіло під палюче й цілюще проміння його гарячого сонця…» (з тексту «Крим»).
• «Я вважаю за українця не того, хто вміє добре співати "Реве та стогне" та садити гопака, і не того, в кого прізвище на "ко", — а того, хто бажає добра українському народові, хто сприяє його матеріальному й духовному розвиткові» ( зі щоденника «Думи мої, думи мої..»).
• «Оті дурні, що кричать "націоналіст!", не розуміють і ніколи не зрозуміють, що я зумів об'єднати любов до мого народу з любов'ю до всіх народів світу!» ( зі щоденника «Думи мої, думи мої..»).
• «Я — маленький чоловічок, мурашка, комашинка в народній величі!» (зі щоденника «Думи мої, думи мої..»).
• «А чи шукав хтось із нас нові слова (так, так — слова!)? Нові літературні ситуації, нові прийоми, нові навіть зап'яті?» (зі щоденника «Думи мої, думи мої..»).

---

ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.

Крім того, в межах проєкту «Декомунізація Львова» ІА Дивись.info розповідає містянам про видатних українців, на чию честь перейменували вулиці, що колись носили «радянські назви». Про це детальніше читайте тут.