176 років тому: як у Львові створили першу легальну українську політичну організацію

Як це було та який внесок створення ГРР, розповідає ІА Дивись.info.

Революція. Заснування. Єдність

175 років тому другого травня. Триває «Весна народів». Революція охоплює більшість країн Європи, зокрема Австрійську імперію, до якої в той час належав Львів. У місті вона тривала вісім місяців — з березня по листопад 1848 року.

Революція розпочинається із радісних весняних маніфестацій, а закінчується кривавим повстанням та бомбардуванням міста восени.

«Упродовж цих місяців виникли вільні від цензури газети та часописи, різноманітні товариства та організації, інституційно оформились два національні рухи та чотири протиборчі політичні табори. За цей час містяни зустрічали поважних гостей, відбувалися вшанування та святкування різних подій, а водночас у місті не припинилося звичне культурне життя», — розповідають у Центрі міської історії.

Під час «Весни народів» керівництво греко-католицької митрополії у Львові виступає з ініціативою — створити Головну Руську Раду, аби захистити права українців перед центральним урядом у Відні. Очолив ГРР єпископ Григорій Яхимович, згодом — отець Михайло Куземський.

Ще за кілька днів, 10 травня, проголосили єдність 15-мільйонного українського народу, підтримку демократичних реформ і національних прав усіх поневолених народів імперії.

Таємні збори та година на створення

За день до проголошення Головної Руської Ради організатори поширили усне запрошення на установчі збори. Усе відбувалось в режимі інкогніто, аби ніхто не міг завадити, зокрема опоненти.

18:00. Друге травня. У залі засідань митрополичої консисторії при соборі святого Юра зійшлися понад триста «достойниковъ русскихъ» різного стану та віку. Засіданням головував Михайло Куземським, який був членом консисторії і Байрату (дорадчий орган, що мав помагати губернатору правити краєм, поруч із деякими консервативними аристократами, окремими лояльними до уряду інтелігентами, отцями та рабинами - ред.) та автор руської петиції.

Куземський просить записатися усіх присутніх, котрі виражали вірність імператору та його наслідникам і погоджувались розвивати руську народність.

Після цього із палкою патріотичною промовою виступив священник Микола Устиянович — ліберал з середовища Руської трійці, один з тих, хто раніше підпадав під церковні санкції. Після його виступу присутні вшанували пам'ять Маркіяна Шашкевича та запевнили, що мають намір продовжувати його працю.

Отець Іван Жуковський, парох церкви Петра і Павла на Личакові, озвучив ідею створення Руської Ради, що присвятить себе розвиткові руського народу. В цей момент слово взяв один з поляків, що зумів дізнатися про зібрання русинів та потрапити на нього. Він заявив, що єдина польська нація потребує єдиної політичної репрезентації, і закликав до консолідації задля конституційних свобод та опору німцям. Русини ж у відповідь запевнили, що самі здатні вирішувати свої питання і ніколи добровільно не увійдуть знову до складу польської держави.

У міському центрі історії кажуть, що сам процес створення Ради тривав приблизно годину — все відбулось настільки швидко, наче наперед було заплановане.

Наприкінці зборів присутні заспівали «Многая літа» в честь цісаря Фердинанда.

Стіни церкви святого Юра

Очолив Головну Руську Раду Григорій Яхимович — єпископ-помічник львівський, що на той час фактично виконував обов'язки голови Галицької митрополії. У першому складі діяли 30 постійних членів. Обіймали свої посади два заступники глави та стільки ж секретарів.

Перші засідання відбувалися у приміщеннях Святого Юра, надалі, від 12 травня, перемістилися до будівлі Духовної семінарії на вулиці Широкій (тепер — Коперника).

За статутом, засідання мали збиратись двічі на тиждень – в понеділок та п'ятницю, за винятком термінових зборів. Засідання і голосування були відкритими, хоча за вимогою трьох членів воно могло пройти і таємно. Рішення приймали простою більшістю голосів за умови присутності бодай половини членів Ради. Нових членів обирала сама Рада ¾ голосів.

У Раді сформували також декілька виконавчих відділів, що займались фінансами, кореспонденцією, правовими та політичними справами, просвітою тощо. Окремий відділ призначався для духовних справ.

Які принципи сповідувала Рада

Головна Руська Рада вимагала:

• поділу Галичини за етнічним принципом на східну (українську) і західну (польську),
• об’єднання Галичини, Буковини і Закарпаття в одну провінцію,
• викладання в школах українською мовою, відкриття кафедри української мови і літератури у Львівському університеті.

Головна Руська Рада створила національну гвардію у Бережанах, Жовкві, Стрию, Тернополі та Яворові, а на Прикарпатті — народну самооборону.

Народний дім, перша україномовна газета

Завдяки діяльності Ради 1850 року організували культурно-освітнє товариство «Галицько-Руська матиця»

Організувала культурно-освітнє товариство «Галицько-Руська матиця». Тут проводили просвітницьку та видавничу діяльність, розвивали шкільництво на західноукраїнських землях.

1848 рік. Виходить друком перша книжка «Буквар руський для шкіл в Галіції» авторства Адольфа Добрянського.

Також Рада ініціювала створення Народного дому у Львові та започаткувала першу україномовну газету «Зоря Галицька», яка виходила до 1857 року.

За прикладом Головної Руської Ради у містах і селах регіону виникли близько пів сотні місцевих рад.

Трирічна історія

Головна Руська Рада — єдина з-поміж чотирьох тодішніх політичних організацій, які виникли у Львові під час «Весни народів». Після закінчення революції Рада ще діяла більш ніж два роки, втім її політична діяльність втрачала сенс, бо поступово повертався абсолютизм в Австрійську імперію.

Остаточно згорнула свою діяльність ГРР 30 червня 1851 року. Її реорганізували у комісію щодо створення та будівництва Народного дому у Львові. Це було не просто будівлею, а й головною руською культурною установою у Львові в наступні десятиліття.

Попри малі здобутки Ради, головним досягненням ГРР, як вважають історики, було те, що 1848 року галицькі русини вперше вийшли на політичну арену та офіційно ствердили свою емансипацію від домінуючого в провінції польського національного проєкту, чим докорінно змінили місцевий політичний ландшафт.

Прийняті Радою синьо-жовті кольори так і залишились національною символікою галицьких русинів, а згодом перекинулись на весь український рух.