Мистецтво, яке творять люди з інвалідністю — головне з дискусії у Львові
Мистецтво людей з інвалідністю — це не тільки спосіб самовираження, воно також допомагає сформувати уявлення суспільства про інклюзивність та рівність у сучасному світі.
Журналістка ІА Дивись.іnfo відвідала дискусію «Мистецтво і люди з психічними порушеннями» в межах виставки «Просто малюнки», що відбулася у Львівському муніципальному мистецькому центрі, та занотувала основні тези із розмови.
Під час дискусії учасники обговорили, яким є мистецтво, що творять люди з інвалідністю, як їхня творчість впливає на культурний простір та формує нове бачення мистецтва без бар’єрів.
Артпроєкт «Просто малюнки» та мистецтво дівчат із психічними розладами
У Львівському муніципальному мистецькому центрі триває виставка робіт дівчат з психосоціальними порушеннями «Просто малюнки». Їх створили в художній студії у Львові в межах спеціального проєкту «Лідерство жінок з інвалідністю в громадах».
Ініціаторкою виставки є одна з її учасниць, мисткиня з інвалідністю — Анжеліка Мельник. Дівчина взяла участь у дводенному таборі для жінок-лідерок у Карпатах, що організувала громадська організація «Fight for Right». Там Анджеліка презентувала проєкт, над яким працювала разом з асистенткою Будинку підтриманого проживання. Після цього вони отримали грант на заняття з малювання для себе та інших дівчат в організації.
«Проєкт став дуже корисним і для дівчат, і для інших людей. Він просто показує, що дівчата думають, як вони сприймають цей світ через малюнки і розказує це всім, хто приходить на цю виставку», — керівниця «Майстерні Мрії» та співорганізаторка виставки Анна Іванічева.
Директорка Львівського муніципального мистецького центру Ляна Мицько підкреслює, що для неї важливо робити такі виставки, які можуть називати ар брютом, та вважає, що їх непотрібно виставляти в якомусь окремому місці:
«Важливо, що цей простір, де зараз експонуються роботи, є досить транзитним. Сюди приходять багато людей, які можливо, ніколи не замислювалися про мистецтво людей з інвалідністю. Тому наша мета зараз робити з людей — людей, а не з різними сегрегованими ознаками».
Детальніше про виставку «Просто малюнки» — дивись тут.
Про особливість мистецьких практик для людей з інвалідністю
Художник, куратор та асистент «ательєнормально» (майстерня митців із синдромом Дауна та без — приміт. ред.) у Києві Станіслав Туріна каже, що готуючись до цієї дискусії, намагався з’ясувати для себе, що таке мистецтво та психічний розлад загалом. Зокрема, він запитав це у своїх колег, проте не усі змогли відповісти. Так питання, що таке мистецтво, залишається відкритим для обговорення.
«Що таке мистецтво для мене? Можливо, це те, що веде кудись, водить і приводить. Я теж з цієї групи — людей з інвалідністю. Мистецтво — це проблема. Мистецтво — це хисткий місток. Мистецтво — це неясність. Завжди вигадка. Робота фантазії. Ось, що таке сьогодні для мене мистецтво. Воно веде кудись — і відводить, відводить — і приводить», — ділиться Станіслав Туріна.
Він зазначає, що не є фахівцем з психічних розладів, водночас для нього митці з психічними розладами підважують кордони мистецтва як такого:
«Мій колега Нікіта Кадан каже, що можна поділити митців з психічними розладами на дві групи: митці, які стали ними після свого психіатричного досвіду та лікування, і ті, які були митцями до свого психіатричного досвіду і продовжили ними бути».
На думку Станіслава Туріни, визначення слів «мистецтво», «психічний розлад» та «норма» не є незмінними. Їхнє значення може змінюватися залежно від того, яка на вулиці історична доба, де мешкає людина і до якої культури належать.
За його словами, у мистецькому просторі «ательєнормально» він з колегами створює місце — вільної розмови, де люди з синдромом Дауна вчаться в одне одного, діляться своїм баченням творчості.
«Ми кажемо, що займаємося просто мистецтвом. Не визначаємо його і не зараховуємо до наїву, примітиву, ар брюту, чи аутсайдер арту. Це просто вироблення образів, символів та текстів мистецтва», — каже художник.
Він наголошує, що ще потрібно дослідити, яким є мистецтво непрофесіоналів та тих, хто на маргінесі суспільства, адже не варто це ототожнювати.
«Коли дистанціюють від мистецтва людей через їхні ознаки, стає не по собі. Коли ти розумієш, що вони живуть у світі зараз, де відбувається ще швидше урізноманітнення людей. Медицина розвивається, психіатричні розлади фіксуються набагато швидше та частіше і в більшої кількості людей. Кожен з нас може стати людиною з інвалідністю. Як каже Ніна Мацюк, сьогодні інклюзивність — це новий тип естетики. Чи це стосується пандуса, чи створення інклюзивної майстерні, куди кожен може прийти і позайматися зі своїми практиками», — додає модераторка.
Як досліджують мистецтво людей з інвалідністю
На події Анна Заремба представила результати антропологічного дослідження «Мистецтво як стійкість: інклюзивні культурні проєкти в Україні після повномасштабного російського вторгнення», яке вона виконала спільно з Сарою Філіпс — професоркою Університету Індіани у США, яка ще з 1990-х років розпочала дослідження інвалідності в Україні.
Дослідження проводили минулого року. Воно охопило досвід інклюзивних театрів, художніх колективів та їхню адаптацію в нових реаліях. За словами Анни Заремби, його основна мета — дізнатися якою є роль мистецтва людей з інвалідністю в час повномасштабного вторгнення Росії до України. А також — у переосмисленні та віднайденні мистецький практик в репрезентації досвідів людей з інвалідністю під час повномасштабної війни.
«Ми провели 10 інтерв’ю з митцями з різною інвалідністю. Та митцями та кураторами, які працюють з людьми з інвалідністю. Досліджували різні мистецькі практики і художні твори і театральній постановки, і трохи працювали з текстами».
Анна Заремба підкреслює, що в мистецьких роботах людей з інвалідністю вона виокремила такі теми, як-от: тематика — «дому», «конфлікту», «добра і зла» та тема «іншого».
«У роботах людей з інвалідністю дім постає в різних образах. Дім, який зруйновано, який потрібно створити чи під постійною загрозою. Наприклад, твори Анатолія Куралова — це художник, який є нечуючим. На одному з його робіт є будинок, в який потрапила ракета в Дніпрі. Саме це спонукало його займатися мистецтвом. Однією з постраждалих тоді була жінка з повною втратою слуху. Вона вижила. Але її рятували понад добу, бо коли її кликали, то вона не чула цього».
Також на роботах людей з інвалідністю актуальна тема «іншого». Анна Заремба зазначає, що така тема присутня в роботах Андрія Клименка — художника з психічними порушеннями. Він ще до початку повномасштабного вторгнення (за пів року) створив кілька серій картин «Мирноград». Це роботи про мирну планету, на яку вторглися завойовники і почали її нищити та вбивати місцевих мешканців. Анна Заремба каже, що його твори стали суголосними з подіями, які відбулися в Україні.
«Дуже важливо, що ми побачили і що проаналізували за допомогою експертів — це створення якогось такого спільного простору, де б могли працювати усі митці разом, не залежно, чи є у них інвалідність чи немає. Також важливо, створення архівів мистецьких робіт людей з інвалідністю в тих організаціях та ініціативах, де вони працюють. Бо зазвичай таких архівів не створюють, і їхні роботи можуть зникнути. Це потрібно, щоб переосмислити досвіди митців і для майбутніх поколінь, щоб розуміти що таке українське мистецтво як таке», — підсумовує дослідниця.
Раніше ми розповідали, як коректно говорити про людей з інвалідністю.
