Розмовний клуб у львівській бібліотеці: місце, де українська мова об’єднує
У Бібліотеці імені Олега Ольжича у Львові (філія № 6 Львівської муніципальної бібліотеки) діє розмовний клуб української мови «Єдині». Тут від початку повномасштабної російсько-української війни переселенці вивчають та покращують українську мову, дізнаються про місцеві традиції та інтегруються в життя громади.
Детальніше про розмовний клуб та як його учасники вивчають і удосконалюють українську мову — в матеріалі журналістки ІА Дивись.info.
Як започаткували розмовний клуб
У львівській бібліотеці розмовний клуб створили в квітні 2022 року. Він є частиною всеукраїнського проєкту «Єдині», мета якого — допомогти перейти на рідну мову якнайбільше українцям, а також об’єднати громадян навколо культури, історії та традицій України.
Модераторами клубу є провідні бібліотекарки — Уляна Чура та Юлія Володченко. Вони організовують зустрічі з учасниками, підбирають матеріали та теми.
«Спочатку ми пройшли курси модераторів таких клубів, бо це був для нас зовсім новий досвід як бібліотекарок. Мали свого коуча, який нам допомагав. За весь час до нас приходили різні люди. Дехто відходив, бо хотів спеціальні курси з вивчення української мови. Такі проводилися в інших філіях Львівської муніципальної бібліотеки. У нас — клуб саме для того, щоб удосконалити свої навички спілкування українською мовою», — зазначає бібліотекарка та керівниця клубу «Єдині» у бібліотеці імені Олега Ольжича Юлія Володченко.
Зустріч розмовного клубу "Єдині" у бібліотеці імені Олега Ольжича у Львові. Фото/ Ольга Бомко для ІА Дивись.info
Від 2022 року до клубу приходили нові учасники. За словами модераторки, напочатку був такий період, що група налічувала близько 80 людей. Згодом учасників стало менше: деякі виїхали за кордон, інші — знайшли роботу та не мають змоги вже приходити.
«Деяким людям, можливо, було потрібно не так розмовний клуб як психологічна підтримка та середовище, куди вони можуть просто прийти. Ми з ними розмовляли на різні нейтральні теми, бо їм було важко розповідати про свій досвід переїзду. Для них такі зустрічі — були як ліки для душі», — каже Уляна Чура.
«Була в нас пані Ольга з Бахмута. Коли вона евакуювалася до Львова, то на наступний день російська ракета зруйнувала її будинок. Їй настільки подобалося в нашому розмовному клубі, що коли рідні хотіли забрати за кордон, то вона не бажала їхати. Тому ми її ще навіть вмовляли, щоб їхала, бо одній бути старшій людині в місті не так і фінансово легко. Зараз досі переписуємося з нею, запитуємося, як її справи», — розповідає Юлія Володченко.
Тепер розмовний клуб відвідують троє людей, які вже третій рік мешкають у Львові: Олена зі Запоріжжя, Ольга з Василівки та Ірина — з Маріуполя.
Грають «Скажи паляниця» та дізнаються нове
Зустрічі розмовного клубу відбуваються щовівторка о 16:00 годині. На них учасники обговорюють актуальні теми, діляться враженнями з прочитаних книжок, переглядають відео про історію та традиції України, а також — грають розважальну гру «Скажи паляниця».
Журналістка ІА Дивись.info відвідала зустріч, яка була присвячена Тарасу Шевченку та його творчості. Тоді учасниці клубу переглядали нерецензований «Кобзар» та порівнювали з цензурованим виданням. Крім того, спілкувалися про біографію поета, актуальність його творів дотепер.
«Ми вже як одна сім’я. Спочатку запитуємо, що нового в них сталося за тиждень. Потім розповідаємо свою програму, що будемо робити на зустрічі. У нашій бібліотеці проводяться різні патріотичні заходи, оскільки ми співпрацюємо зі львівським проводом ОУН. Тому часники клубу відвідують і їх», — підкреслює бібліотекарка.
Модераторки клубу розповідають учасникам про локальні традиції Львова та області. Уляна Чура каже, що переселенці багато дізнаються нового про це. Наприклад, як відзначають свята на Галичині чи особливості традиційних страв.
«Деколи пояснюємо значенні слів, які нам на підсвідомому рівні є зрозумілими. Також шукаємо аналоги, того слова у їхньому регіоні звідки вони родом. Буває подібне, а інколи — різне. Пояснюємо назви вулиць Львова, які їм не є знайомими. Адже часто питаються у нас, чому так назвали вулицю, чи про тих людей, на честь кого назвали».
До речі, ІА Дивись.info розповідає про постатей, на чию честь назвали львівські вулиці. Дивись тут.
«Я не знала української»
Учасницею клубу є 63-річна пані Олена зі Запоріжжя. Вона переїхала до Львова у жовтні 2022 року. Каже, що пів року ще мала змогу працювати в університеті в рідному місті, але згодом почастішали «прильоти», люди стали активно виїжджати, зокрема майже не стало студентів у навчальному закладі.
Жінка зізнається, що до того ніколи не спілкувалася українською мовою у Запоріжжі. Зростала у російськомовній родині, а на роботі спілкувалася російською або англійською мовами, зокрема переважно з іноземними студентами.
«Бажання було, але якось не було такої потреби, можливості та часу. Моя донька закінчила україномовну гімназію, а я не знала української. У Львові я вирішила перейти на українську мову, бо це місто надихає — навіть "дихати" українською. Біля мого будинку побачила оголошення про розмовний клуб "Єдині" та записалася», — розповідає пані Олена.
Вона проходила онлайн-курси з граматики, як були на платформі «Єдині», а в розмовному клубі вчилася спілкуватися українською. Жінка каже, що спочатку більше слухала, ніж говорила. Модераторки давали їй читати книжки, показували відео для покращення української мови. Тепер вона вже може спілкуватися українською:
«Для мене наш клуб став такою бібліотечною сім’єю. Бібліотекарки мені радять, книжки, які я можу прочитати. Я навіть потрапила на подію письменниці Дарою Корній, яку дуже полюбляю читати, особливо її твір "Годинихмарник"».
Пані Олена ділиться, що дуже полюбляє прогулюватися вулицями Львова, відкривати для себе нові місця. А те, що вона потрапила сюди — називає подарунком долі.
«Дивує впертість людей»
Вже майже пів року учасницею клубу є 66-річна пані Ольга з тимчасово окупованого росіянами міста Василівка, що у Запорізькій області. Жінка народилася у сім’ї, де спілкувалися українською мовою, тому знала її ще з дитинства. Працювала викладачем фізкультури в рідному місті.
«Близько 15 років я викладала у Василівці в технікумі. У нас був директор з Львівської області. Саме завдяки йому в кінці 80-х -на початку 90-х років усі в технікумі перейшли на українську мову, зокрема в мене була спортивна термінологія — українською», — наголошує пані Ольга.
У квітні 2022 року вона переїхала до Львова. Тут мешкає у квартирі, а щоб її знімати — підробляє.
«Адресу клубу підказала мені саме Олена. Я раніше вчила її доньку. Тому вирішила підтримати її у вивченні, а сама — покращую свої навички в розмовній мові. Дізнаюся нові слова, про історію та традиції Львова. Ніколи не сумнівалася, що спілкуватися треба українською мовою. Дивує впертість людей, які не хочуть, тому що може кожен. У мене немає пояснення, чому є люди, які досі не хочуть переходити на українську».
Пані Ольга зізнається, що мріє повернутися додому, хоча не знає, в якому стані її будинок, який залишила у Василівці, бо немає про це інформації.
Раніше ми розповідали, підтримують Україну та дізнаються нове: як і чому іноземці вивчають українську мову.
