Родинні світлини та нові кімнати: як оновили експонати у львівському музеї Соломії Крушельницької

Про оновлення експонатів у музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької на кураторській екскурсії розповіли керівник музею Тарас Демко, художник, який працював над оформлення просторів — Влодко Костирко та дириґент і директор Львівського органного залу Іван Остапович. Журналістка ІА Дивись.info відвідала екскурсію та занотувала основне зі слів фахівців.

Переосмислення творчості Соломії Крушельницької

Зі слів Тараса Демка, оновлена експозиція музею Соломії Крушельницької — це не просто виставка, а ґрунтовне переосмислення спадщини видатної оперної співачки.

«Експозиція — це щось більше, ніж просто тимчасова виставка, — пояснює він. — Вона є візитною карткою музею, його обличчям, способом взаємодії з відвідувачами. Працюючи в музеї вже пів року, я розумію, що багато речей, які здаються очевидними, насправді потребують глибокого дослідження».

Музей Соломії Крушельницької має понад 30-річну історію. Його фондова колекція налічує понад 25 тисяч експонатів. Проте експозиція, яка існувала раніше, поступово втрачала свій початковий вигляд.

«Коли музей у 90-х роках став самостійною установою, експозицію створили як новаторський проєкт, — каже Демко. — Вона стала знаковою для музею, її розробляли ентузіасти своєї справи. Але час і події, зокрема економічні виклики, пандемія та війна, призвели до того, що експозиція почала втрачати цілісність».

Сьогодні команда музею працює над формуванням нової концепції. «Ми наважилися на радикальні зміни. Наша мета — зробити експозицію більш сучасною, інтерактивною, доступною для відвідувачів. Ми прагнемо показати не лише життя Соломії Крушельницької, а й контекст її епохи, її зв’язок із музичним світом».

Демко підкреслює, що окрім експозиції, музей має дві унікальні цінності. «Це будинок, у якому ми зараз перебуваємо, — історична будівля, в якій деякий час мешкала співачка, а також унікальні записи голосу Крушельницької».

Робота над новою експозицією триває. «Процес іде швидкими темпами, і вже найближчим часом відвідувачі зможуть побачити оновлений музей, — зазначає Демко. — Ми хочемо, щоб це був простір, у якому кожен міг не лише отримати інформацію, а й відчути зв’язок із історією та культурою».

Іван Остапович додав, що вже ближче до Великодня завершиться черговий етап роботи.

«Зараз ми насамперед займаємось практичним оновленням простору, ремонтом, — зазначає Остапович. — Водночас експозицію ще доробляють. Ми вже показуємо кілька періодів з життя Крушельницької, а згодом розширимо її, щоб відвідувачі могли побачити ще більше».

Перед початком оновлення команда музею ухвалила рішення: зберегти все, що можливо, і водночас оновити простір згідно з новою концепцією. «Ми залишаємо автентичні елементи під новими шарами, щоб у майбутньому, можливо, їх можна було розкрити, відновити, дослідити», — пояснює Остапович. Зокрема, перешкодою до кардинальних змін є фінансова складова, адже реставрація кожної деталі вартує сотні доларів.

Під час роботи над оновленням виникло багато несподіваних відкриттів. «Ця історія життя Соломії Крушельницької раптом наділяється особливим змістом, — розповідає Влодко Костирко. — Ми бачимо не просто відому співачку, а людину з її приватним світом. Це її фотографії на пляжі, світлини з колегами та друзями, знімки біля будинку. І що дивно — ці фото 30-х років своєю формою дуже нагадують домашні світлини з 80-х».

Особливо вразило те, що Крушельницька мала фотоапарат. «На той час це було дуже дорого, далеко не кожен міг собі таке дозволити», —зазначає художник.

Також він наголошує, що музей не є класичною «квартирою-музеєм». «Це не просто квартира, в якій жила Крушельницька, а радше музей, що розташований у квартирі. З часу її проживання тут збереглося небагато речей, але команда музею збирала матеріали з різних джерел — від родини, знайомих. А треба розуміти, що Соломія Крушельницька була практично родичкою половини Львова», — додає Костирко.

Водночас оновлення музею стало великим викликом. Тарас Демко згадує перші місяці роботи:

«Коли мене в серпні призначили керівником музею, тут працював сформований трудовий колектив. Ми зібралися в цьому домі, і коли всі розійшлися, стало зрозуміло: ми не знаємо, чого чекати. Що буде з музеєм? Що буде з науковим напрямком? Адже музей — це і наукова інституція, і простір. Це меморіальна квартира чи музей у квартирі? Це місце, куди треба дзвонити, чи це публічний простір? Це заклад, що надає послуги, чи приватний будинок? Як ми взаємодіятимемо з сусідами?»

Саме з цих питань і почалася реконструкція. Спочатку вирішили змінити колишню кімнату бухгалтерії, де була затоплена стеля. «Це вже не бухгалтерія, а музейний простір, вибудуваний на основі наших фондів. Три кімнати ще доробляють, тому поки що не всі приміщення відкриті для відвідувачів. Але ми працюємо над тим, щоб зробити їх доступними».

Саме колишня кімната бухгалтерії музею тепер присвячена родині Крушельницької. «Тут ми представляємо не тільки саму Соломію, а й усе, що довкола неї, всі взаємозв’язки». Особливе значення має портретний ряд: «Ми бачимо Крушельницьку у старшому віці, а навпроти — її молодий образ. Нам було важливо, щоб двері між цими просторами залишалися відкритими. Це своєрідний зв’язок часів». Варто додати, що тепер музею належить цілий поверх.

Оновлення музею Соломії Крушельницької стало не лише технічним, а й концептуальним процесом. Влодко Костирко, який працює над відновленням простору, розповідає про важливість світла, відкритості й автентичності.

«Двері переважно були зачинені, багато було тканин. Відчуття простору — наскільки це велика квартира, який розмір кімнат — просто зникло. І перше, що ми зробили, це відкрили двері, забрали тканини. Тільки тоді стало можливо відчути цей простір».

Історія цього приміщення також має значення. «Коли Крушельницька купувала цю кам’яницю, вона бачила ці квартири саме так — відкритими, світлими, просторовими. Нам важливо було відновити це сприйняття».

Особливу увагу команда приділила стелям. «Якщо стіни можна порівняно легко очистити до оригінального стану, то стелі залишилися такими, якими ми їх застали — з радянськими нашаруваннями. Ми покрили їх спеціальним розчином, який створює ефект «патерну часу». Але при бажанні його можна змити й побачити оригінальні розписи», — розповідає Костирко.

Оновлення експозиції музею Соломії Крушельницької передбачає не лише фізичну реставрацію приміщень, а й переосмислення способу подачі інформації.

Директор музею Тарас Демко пояснює, чому в оновленій експозиції наразі немає підписів і як це впливає на сприйняття простору.

«Зараз ми не маємо тут підписів. Чому так? У 90-х роках у цьому музеї також не було підписів або вони були дуже мінімальними. Потім почалася епоха QR-кодів — у 2010-х їх було дуже багато, разом із численними додатковими елементами. Але не було цілісного бренд-стилю», — зазначає Демко.

Зараз у музеї дають відвідувачам більше простору для самостійного дослідження: «Люди можуть самі розглядати експонати, ставити запитання працівникам або приходити на екскурсії, де отримають комплексну інформацію про все, що бачать. Деякі підписи з’являться, коли експозиція буде завершена, але їх буде мало».

Директор також звертає увагу на унікальні експонати, які можуть здивувати. «Наприклад, один із портретів. Майстри були настільки талановиті, що це ніби не зовсім портрет, а фото. Насправді це дві збільшені фотографії, ретушовані до такої міри, що виглядають як живопис. Тоді працювали фотохудожники, які брали знімок невеликого розміру, збільшували його й ретушували практично вручну. Це буквально фотографія, яка намальована».

За словами Демка, подібне ремесло вже майже зникло. «Зараз усе легко: є Photoshop, комп’ютерні технології, які дозволяють швидко досягти подібного ефекту. А тоді це була складна ручна робота. Тому такі речі стають дедалі рідкіснішими, і якщо музей їх зберігає, то це має велике значення».

Особливо дискусійним стало питання про загальну концепцію руху експозиції. «Ми дуже сперечалися щодо напрямку руху експозиції. Чому це важливо? Ті, хто були в музеї раніше, пам’ятають, що вхід починався в одній кімнаті, і далі відвідувачі рухалися певним чином. Але після того, як у нас з’явилися додаткові кімнати, ми вирішили змінити початок маршруту. Тепер він буде правостороннім».

Окрема увага — символічній кімнаті, де завершила свій життєвий шлях Соломія Крушельницька. «У цій кімнаті вона провела свої останні роки, і тут померла. У сусідній кімнаті мешкала її сестра Анна, яка увійшла у вічність трохи пізніше».

У процесі оновлення музейники розкрили ще одну несподіванку. Тепер у музеї з'явилась вбиральня, яка історично там і містилась. До того ж її зробили інклюзивною, адже з часом в музеї має з'явитись ліфт. Зокрема, тепер тут немає порогів, аби люди на колісних кріслах могли вільно пересуватись простором.

Важливим аспектом реставрації було питання, на якому рівні відновлювати кімнати. Демко розповідає, що вони вирішили не чистити стіни до їх первісного стану, а залишити на них нашарування різних епох, що дозволяє відчути історію будинку: «Ми бачимо нашарування різних часів, різних епох, і ми знаємо, що родичі Соломії Крушельницької теж здавали в оренду квартиру. Але ми не знаємо, яке саме життя тут було. Тому ми залишили нашарування часів».

Відновлення стало складним і дороговартісним процесом, але для музею було важливо зберегти атмосферу та історичну цінність будинку, не витрачаючи зайвих коштів. «Ми не можемо собі дозволити кілька тисяч доларів на стелю, бо музей фінансують з бюджету, а витрати на інші пріоритети є важливішими для нашої країни. Це рішення є виправдане, і воно точно цікаве. Це дуже чесно і дає нову реальність для музею».

За словами Тараса Демка, один із музейних залів, що традиційно мав назву «салон», нині змінює свою функцію. «Це буде змінна експозиція. Зараз тут виставлені портрети з різних епох, але ми маємо наукових працівників, дослідників, які можуть формувати нові виставки. Передбачено, що експозицію змінюватимуть приблизно кожні пів року».

Поряд із експозиційною діяльністю ведуть масштабну роботу з упорядкування музейної документації. «Переведення бухгалтерії — це тонни документів. Ми класифікуємо все, створюємо спеціальні системи, класифікатори, шифери, індекси, папки. Повністю впорядковуємо документи музею», — зазначає директор.

Розширення музейного простору — ще один важливий аспект змін. «Місто поступово викуповує квартири, що ще залишилися в будівлі. Цей процес триває з перемінним успіхом, то просувається, то зупиняється», — додає він.

Окремо Тарас Демко наголошує на стані фондової документації в українських музеях. «У музейній сфері працюють неймовірні професіонали, але часом навіть у найбільш знаних установах бракує системності. Буває, що все тримається на одній людині: вона знає, а більше ніхто не знає».

Саме тому зараз у музеї створюють єдину систему обліку, яка буде зрозуміла всій команді. «Музей має працювати ефективно і виконувати свою основну функцію — зберігати пам’ять, розвивати, формувати. І водночас — залишатися живим простором, відкритим для людей», — підсумовує Тарас Демко.

Коли працює музей

Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької за адресою вул. Соломії Крушельницької, 23 працює щодня, крім вівторка з 11:00 до 18:00. Вартість вхідного квитка — 50 гривень. У музеї часто відбуваються тематичні екскурсії та музичні вечори за участю співаків та музикантів, інформацію про які можна знайти у соцмережах музею.

---

Читайте також: Лицар честі в житті і музиці: якою була племінниця Крушельницької Одарка Бандрівська.