Лицар честі в житті і музиці: якою була племінниця Крушельницької Одарка Бандрівська

Про життєпис та творчий спадок Одарки Бандрівської до її уродин розповіла дослідниця життя і творчості Соломії Крушельницької, музейниця Галина Тихобаєва у музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької. Журналістка ІА Дивись.info занотувала головне.

Шляхетне походження

Одарка Бандрівська народилася 17 березня 1902 року в Грибові (Наразі входить до території Польщі). Вона була наймолодшою донькою в сім’ї Осипи та Карла Бандрівських. «Найстаршої сестри, наймолодша донька. Це слова самої Одарки Бандрівської. Деякі свої спогади вона підписувала саме так», — розповідає дослідниця.

Родина Бандрівських тривалий час мешкала разом із Соломією Крушельницькою. Оперна діва підтримувала їх у складні часи, і саме в цьому родинному колі зростала Одарка, переймаючи культурні традиції та любов до мистецтва. В Одарки Бандрівської були старші сестра Ольга та брат Володимир, проте ще троє хлопчиків померли в юному віці від хвороб.

Рід Крушельницьких належав до галицької гербової шляхти та мав герб Сас (шляхетський герб, до якого належала більша частина руської шляхти в Галичині). До нього ж належали такі знані родини, як Кульчицькі, Шептицькі. По лінії матері Одарка походила з цього славного роду, а по батьківській лінії була тісно пов’язана з Іваном Франком.

Її батько, Карло Бандрівський, був не лише юристом, а й близьким другом Франка. «Вони навчалися разом у школі в Дрогобичі, потім у гімназії, а далі й в університеті. Лише Франко обрав філологію, а Бандрівський — юридичний факультет», — розповідає дослідниця.

Ця дружба тривала все життя. «Карло Бандрівський боготворив Івана Франка. Він настільки захоплювався його особистістю, що навіть не насмілювався фотографуватися разом із ним», — згадує Тихобаєва. Доказом цього є той факт, що жодної світлини, де вони були б разом, не збереглося.

Під час хвороби Франка саме Бандрівський став його опікуном, а після смерті — організатором похорону. «Коли ми проходимо сучасною вулицею Крушельницької та Каменярів, можемо побачити меморіальну дошку, яка свідчить про місце проживання Франка. Він мешкав разом із Карлом Бандрівським», — нагадує Тихобаєва.

Про батька писала з повагою і гордістю:

«Карло Йосипович був поважний аж до строгості, сильної волі, енергійний, принципіальний, словний, точний, дуже працьовитий … Був музикальний, мав приємного тембру теноровий голос».

«Одарка Бандрівська, власне, саме з дому винесла ті чесноти, які стали основою її світогляду і супроводжували її на життєвому та мистецькому шляху. Це був дім, де панував культ музики і праці, взаємоповаги».

Справжнє ім’я Одарки Бандрівської — Дарія-Софія Бандрівська. «А звідки ж взялося ім’я Одарка? Вона обрала його як сценічне, коли почала виступати, але згодом воно стало для неї і домашнім, і загальноприйнятим серед друзів», — зазначає Тихобаєва.

Освіта та мистецька кар’єра

Одарка Бандрівська отримала ґрунтовну освіту. У 1912 році вона вступила до Української гімназії сестер Василіянок, де навчалася до 1920 року.

«По закінченні гімназії вона отримала свідоцтво зрілості. І найбільше мені подобається те, що в ньому зазначено: „Вважається зрілою до студій на університеті“», — наголошує Тихобаєва.

Дійсно, вона скористалася цією можливістю та вступила до Львівського університету на музикологію. Проте загальна освіта не стала її єдиним напрямом. Паралельно з навчанням у гімназії, ще з 1911 року, Дарія Бандрівська відвідувала Вищий музичний інститут імені Лисенка, де навчалася гри на фортепіано в Марії Криницької.

«Ці студії тривали майже десять років. І вона отримала свідоцтво Вищого музичного інституту, яке підписала Марія Криницька (українська піаністка та учителька - ред.)», — розповідає дослідниця.

Навчаючись у Криницької, Бандрівська вже почала виступати як піаністка. Проте «любов до музики перемогла. І на початку 1920-х років, у 1924-му, вона починає студіювати вокал».

Вплив Соломії Крушельницької

Дослідниця припускає, що вирішальну роль відіграла її знаменита тітка.

«Вже від наймолодших літ, відколи сягає моя пам’ять, ім’я тітки Соломії не сходило з уст цілої родини. Численні її фотознимки, і то в різних оперних партіях, ще більше сприяли тому, що я, будучи дитиною, вважала її майже казковою появою, яка десь далеко їздить по світі і лише присилає листи й картки з тих міст, де виступає в театрі або концертує», — згадувала Одарка Бандрівська.

Згадки про Соломію формували її світогляд. «Батько говорив мені, що та велика її артистична діяльність приносить славу не лише їй, але й цілому народові, а для родини є гордістю і радістю», — писала Бандрівська.

«Починаючи з 1924 року і до початку 30-х років вона бере лекції у відомого педагога з вокалу Зоф’ї Козловської, професорки Консерваторії Польського музичного товариства. До речі, Зофія Козловська в минулому була співачкою і навчалася вокалу у Фаусти Креспі — тієї самої викладачки, у якої свого часу вчилася Соломія Крушельницька», — зазначає дослідниця.

Паралельно з навчанням у Львові, Одарка Бандрівська продовжувала вдосконалювати свою майстерність за кордоном: «Після закінчення Вищого музичного інституту вона досконалювала свою майстерність у Віденській консерваторії, про що свідчить документ-посвідка з цього закладу».

Щоб завершити свою освіту як піаністка, вона також брала уроки у професора Лабунського та навчалася у приватній школі Сабіни Каспарик.

«Тоді існували акредитовані приватні школи, і все це було необхідним для того, щоб вона могла викладати у школах та семінаріях», — пояснює Тихобаєва.

На той час у Польщі існувала система, за якої диплом Вищого музичного інституту не давав права на викладання в музичних школах та семінаріях. «Тому Дарія Карпівна завершила повний курс навчання, а потім склала державний іспит, необхідний для отримання педагогічної кваліфікації».

Участь у музичному житті

Уже в 1920-х роках Бандрівська брала активну участь у музичних товариствах. «Як і всі члени її родини, вона була членкинею дуже популярного музичного товариства „Вояк“», — розповідає дослідниця.

Після закінчення навчання у Зоф'ї Козловської Бандрівська отримала блискучу характеристику.

«У неї драматичне сопрано з винятково гарною, шляхетною барвою, першокласна музикальність, а передусім — талант високого класу», — писала Козловська.

Уже в 1926 році Бандрівська склала державний іспит, цього разу як вокалістка.

Найбільшим щастям у своєму житті Одарка Бандрівська вважала поїздку до Італії, де навчалася співу у своєї славетної тітки — Соломії Крушельницької.

«Після навчання у Зоф'ї Козловської, у 1928–1929 роках я навчалася у тітки у Віареджо. Це були незабутні часи», — згадувала Бандрівська.

У своєму листі до кузини Ярослави Поповської вона писала:

«Я безмежно вдячна тітці Соломії, що взяла мене з собою до Риму, Сан-Ремо, Спеції, де вона тоді давала концерти. Далі я мала можливість поїхати до Мілана — центру музичного життя Італії. Я щодня слухала її ясний, життєрадісний спів, отримувала від неї уроки, переймала її всебічне знання, культурну поведінку, впорядкований спосіб життя та зразковий співочий режим».

Розвиток кар'єри

Свою мистецьку кар’єру Одарка Бандрівська розпочала як піаністка, беручи участь у різних концертах.

Перша відома програма концерту за її участі датована 1920 роком. Він був присвячений ювілею Михайла Вербицького. У цьому концерті Бандрівська разом з Оленою Крушельницькою виконала одну з симфоній Вербицького. Наступного року вона взяла участь у концерті до п’ятої річниці смерті Івана Франка.

Як вокалістка Бандрівська дебютувала в другій половині 1920-х років. Її кар’єра розвивалася стрімко та була тісно пов’язана з Музичним товариством імені Лисенка, «Львівським бояном», «Просвітою» та іншими українськими товариствами.

Визнання та перші рецензії

Одним із перших її виступів як співачки став авторський вечір Івана Крушельницького у Стрию. З цього приводу залишилася рецензія в газеті «Діло»:

«Як поет, так і співачка здобули собі вповні слухачів. Вона виконувала композиції молодого музиканта Бориса Кудрика на слова Івана Крушельницького, а також твори Степового та Нижанківського. Публіка, серед якої були й учителі музичної школи, була настільки вражена її співом, що, здавалося, не відпустить її. Вона пообіцяла повернутися до Стрия на Шевченківський концерт».

Про значну популярність співачки, навіть на початку її кар'єри, свідчить ще один допис кореспондента газети «Діло», що стосувався Шевченківського свята 1928 року.

«Свято було призначено в першу чергу для селян, але гарно зложена програма та участь у святі співачки Бандрівської стягнули майже всіх наших інтелігентів. Гарний голос співачки та мистецьке виконання розентузіозмували публіку, яка обсипала панну Бандрівську квітами і раз у раз викликала співачку»

Перший сольний концерт Одарки Бандрівської відбувся 28 жовтня 1929 року під егідою Музичного товариства імені Миколи Лисенка. Програма концерту була надзвичайно амбітною і складалася з трьох частин, охоплюючи твори світової класики та українських композиторів, таких як Лисенко, Степовий, Барвінський та Людкевич.

Рецензент Іван Німчук зазначив, що Одарка Бандрівська виявила себе як співачка з високою культурою, доброю технікою та серйозним підходом до своїх завдань. Концерт був успішним, і Одарка Бандрівська була задоволена своїм першим авторським виступом.

Рецензії на концерти Одарки Бандрівської також були схвальними з боку таких музичних діячів, як Василь Барвінський. Він писав:

«Мушу висказати не таємно радість, що співачка Дарія Бандрівська протягом короткого часу досягла такого значного мистецького рівня, на якому вже нині знаходиться, вибиваючись на незвичайно почесне місце серед наших сольних артисток. Та інтимна і шляхетна атмосфера, яка безпритензійно і щиро переносилася зі сцени на зал, надовго залишиться у пам'яті глибоким спогадом у численної аудиторії».

Хист до педагогічної діяльності

Одарка Бандрівська активно розвивала свою кар'єру не лише як співачка, але й як педагог. Уже на початку 30-х років, паралельно з виступами на сцені, вона почала працювати педагогом у Вищому музичному інституті.

До того ж у 30-х роках Бандрівська брала участь у радіопрограмах, зокрема на польському радіо, де презентувала сучасну європейську вокальну музику. Відомий сольний концерт 1934 року складався з творів Василя Барвінського і транслювався по всіх станціях Польщі.

Особливий вплив на її педагогічну діяльність Одарки мала Соломія Крушельницька. Бандрівська згадувала, як щоденні лекції Соломії Амвросіївни допомогли їй не тільки як співачці, але й як педагогу, оскільки вона часто брала на себе роль акомпаніатора, а пізніше й самостійно вчила співу під керівництвом тітки.

Музична освіта під тиском радянської і німецької окупації

З приходом радянської влади 1939 року на галицькі землі відбулися кардинальні зміни в усіх сферах життя, зокрема й у музичній освіті. Усі товариства, що існували до цього часу, були ліквідовані, а їхні члени — змушені шукати нові можливості для діяльності.

«Совєти, які прийшли, абсолютно перевернули всі сподівання, всі надії будь-яких учнів, вчителів. Той час став суворим викликом для педагогів Вищого музичного інституту, адже їхня праця опинилася під загрозою», — пояснює дослідниця Галина Тихобаєва.

Одним із тих, хто сприяв збереженню професійної музичної освіти у Львові, був композитор та педагог Василь Барвінський. Завдяки його зусиллям більшість викладачів Вищого музичного інституту імені Лисенка змогли продовжити свою діяльність у щойно створеній державній Львівській консерваторії. «Саме завдяки Барвінському багато викладачів уникнули репресій і змогли працювати далі», — зазначає дослідниця.

Період німецької окупації не зупинив музичне життя Галичини, і Одарка Бандрівська продовжила активну діяльність як педагог і виконавиця. «Вона займалася викладацькою діяльністю, концертувала, а разом із нею й її учні», — зазначає Галина Тихобаєва.

З того часу збереглися два важливі документи: паспорт Бандрівської періоду німецької окупації та спеціальний дозвіл, який надавав їй право займатися мистецькою та педагогічною діяльністю.

Бандрівська активно концертувала, що підтверджують численні рецензії в тогочасній пресі. Найвизначнішою подією музичного життя в часи окупації стало відзначення 100-річчя від дня народження Миколи Лисенка у 1942 році. «Цей ювілей відзначався дуже величаво, і Одарка Карлівна також включилася у його проведення. Вона виступала на численних концертах — у Львові, на Тернопільщині», — розповідає Тихобаєва.

Цінним свідченням педагогічного таланту Бандрівської є спогади її учня Любомира Мацюка:

«Я цілою душею віддався навчанню співу, а тому була причиною і заохотою моя вчителька — особа надзвичайно цікава, культурна, прекрасна акомпаніаторка, знаменита співачка, котра з відданням учила своїх учнів. Лекції в її домі були великою насолодою. Я ждав на них, вони мене будували».

У цей час Одарка Бандрівська мешкала в будинку, де з 1939 року також проживала Соломія Крушельницька, яка там і завершила життєвий шлях на другому поверсі кам'яниці, де зараз розміщується музей Соломії Крушельницької.

Нове покоління співаків

Після закінчення війни Бандрівська повернулася до Львівської державної консерваторії, багато в чому завдяки підтримці Василя Барвінського. Однак наприкінці 1940-х років почалися репресії проти нього. «У 1947-1948 роках радянська влада розгорнула переслідування Барвінського. Це була дуже складна і неприємна історія».

Бандрівська потрапила до списку викладачів, рекомендованих до звільнення. «На неї писали доноси, складали характеристики, що ставили під сумнів її благонадійність». Проте педагогиня пережила ці труднощі і вона працювала там до 1963 року.

За роки своєї викладацької діяльності Бандрівська виховала ціле покоління співаків. Збереглися світлини, на яких вона присутня на засіданнях художньої ради консерваторії поряд із Станіславом Людкевичем, а також серед своїх учнів.

Серед її найвідоміших учениць 50-х і 60-х років були такі імена, як Павлина Криницька, Тамара Дідик, Марія Даниїла-Байко, Марія Процев’ят, Любов Дороніна, Катерина Маслій. «Це співачки, які прославили українську вокальну школу — як на оперній, так і на камерній сцені», — наголошує Тихобаєва.

Учні Бандрівської завжди згадували її з великою любов’ю. Тамара Дідик, наприклад, називала свою вчительку «лицарем честі в житті і музиці».

Мрія, яка не здійснилася

Про своє особисте життя Одарка Бандрівська говорила неохоче. «Вона була скромною від натури, за життя не одружувалась і дітей не мала», — розповідає Галина Тихобаєва.

Втім саме вона зробила величезний внесок у вшанування пам’яті своєї тітки — Соломії Крушельницької. Останні 20 років своєї діяльності Бандрівська присвятила збереженню її спадщини. «Усі дослідники творчості Крушельницької, які зверталися до неї, отримували професійні консультації». Серед них — Михайло Головащенко, який готував до 100-річчя співачки два збірники, а також Петро Медведик, який досліджував не лише Соломію, а й Анну Крушельницьку та інших маловідомих співаків.

Бандрівська не тільки консультувала дослідників, а й сама писала спогади, збирала пам’ятки про Крушельницьку. «Однією з її найбільших мрій було створення музею Соломії Крушельницької у Львові». Вона докладала чималих зусиль, щоб ця ідея втілилася в життя.

Перший музей Крушельницької відкрили у 1963 році в селі Біла, до 90-річного ювілею співачки. Проте її найбільшим бажанням було, щоб музей був у Львові, у будинку, де жила Соломія Крушельницька. Вже наприкінці свого життя Бандрівська мешкала на вулиці Шашкевича, де тоді було музичне училище. «Вона мріяла обміняти своє помешкання на маленьку квартиру в будинку Крушельницької і розпочати там створення музею». Щоправда, ця мрія так і не здійснилася.

Свій життєвий шлях Одарка Бандрівська завершила 5 травня 1981 року. Її місцем останнього спочинку стало Личаківське кладовище у Львові.

Саме завдяки Дарії Бандрівській зберігся архів з розповідями про Соломію Крушельницьку та її пам'ятні речі, які на сьогодні зберігаються в меморіальному музеї імені її тітки у Львові.

Читайте також: Соломія Крушельницька: найпрекрасніша Мадам Баттерфляй, яка зачарувала своїм голосом увесь світ.