Великодні гаївки Галичини: історія та тексти пісень
Одним з важливих великодніх звичаїв є гаївки — традиційні весняні пісні та хороводи, що збереглися в українській культурі як архаїчна форма колективного святкування пробудження природи.
Детальніше про історію гаївок та приклади цих великодніх пісень на Галичині— далі в матеріалі журналістки ІА Дивись.info.
Що таке гаївки
Гаївки — це старовинні ігри, хороводи й пісні, які українці співають і сьогодні на Великдень, здебільшого біля церков, протягом трьох святкових днів. Під цією назвою розуміють як увесь комплекс весняних забав, так і тексти пісень, що супроводжуються рухами, жестами та мімікою.
Про особливе враження від гаївок писав ще 1922 року етнолог і греко-католицький священник Ксенофонт Сосенко: «Хто приглядався, хто прислухався весняним гаїлкам, не забуде цього сильного вражіння, яке роблять вони. Бачиться якби могутню, імпонуючу струю, що пориває своїм живлом, чується сильний вираз мисли народньої».
Проте йдеться не лише про географію, а про народну потребу у взаємодії з природою, ритмами світла й темряви, тепла й холоду. Весняні пісні — веснянки — виникли як спосіб закликати весну, яку люди вважали не гарантованою. «Люди традиційно щороку закликали весну, бо вони вважали, що якщо її не закликати, вона не настане. Якщо вона не настане — тоді буде холодно. Якщо буде холодно — не буде врожаю. Не буде врожаю — люди помруть з голоду», — пояснює львівська дослідниця Леся Горошко-Погорецька.
Їх називали по-різному: гаївки, ягілки, галі — усе це варіації однієї традиції. А на Яворівщині, на Львівщині, вона мала назву риндзівки.
Етимологію назви більшість учених пов’язують зі словом «гай» — адже саме в лісових гаях колись відбувалися обрядові відправи на честь прадавніх божеств. Інші дослідники припускають праіндоєвропейське походження терміна і спорідненість із весняним святом Голі (Холі) в Індії. Своєю чергою, Ксенофонт Сосенко вбачав генетичний зв'язок гаївок із давньоіранською міфологією та ритуалами.
Відомий історик і фольклорист Михайло Грушевський вважав весняні ігрові цикли одним із найдавніших пластів українського народного мистецтва. За його спостереженнями, під численними нашаруваннями вони зберегли релікти анімістичного світогляду та дохристиянських вірувань. З прийняттям християнства функції священного простору перейняла церква та прилеглий цвинтар. Саме туди поступово перемістилися весняні обряди, які з часом втратили сакральне значення та перетворилися на ігри.
Наприкінці ХІХ століття гаївки залишалися виключно дівочою традицією. Їх виконували з Благовіщення й до кінця весни. Хлопці бавилися окремо — їхні розваги мали спортивно-змагальний характер і не супроводжувалися співами.
Ще один унікальний феномен — стрілецькі гаївки. Це обрядові пісні вже з історичним та політичним змістом. У них — спогади про визвольні змагання, боротьбу, національну ідентичність. Їх виконують навесні, в обрядовому ритмі, але з абсолютно іншим, свідомим ідеологічним наповненням. Проте у кожній гаївці, веснянці, риндзівці — відсилки до аграрного циклу: «жучок», «горошок», «грушка» — образи, що символізують родючість.
Сьогодні ж на Львівщині цю традицію намагаються підтримувати та щороку влаштовують гаївки на Великдень, зокрема у Шевченківському гаю у Львові.
Ой на горі, на високій
Ой, на горі на високій два дуби тоненькі, два дуби тоненькі.
А там цісар вибирає хлопців молоденьких.
Вибирає, забирає, кучері втинає, кучері втинає.
А тих хлопців молоденьких у світ висилає.
А ви, хлопці, молоденькі спати не лягайте, спати не лягайте,
Бо як прийде ворог з міста, води йму не дайте.
А як вийшов ворог з поля, щоб води напитись, щоб води напитись,
Позволь, позволь, українцю, води ся напитись.
Не позволю, не позволю води ся напити, води ся напити,
Бо стріляє з гармат куля – не мож доступити.
Най стріляє, най стріляє, вже довго не буде, вже довго не буде,
Також наша Україна самостійна буде.
Колись наша Україна цвіла цвіточками, цвіла цвіточками,
Тепер наша Україна під большевиками.
Одну взяли половину поляки та німці, поляки та німці,
Другу взяли половину червноармійці.
Гаївка про Січових Стрільців
Мої милі паніночки, заспівайте гагівочки,
Мої милі паніночки, заспівайте гагівочки.
Най сі мати утішає, Ісус з гробу воскресає,
Най сі мати утішає, Ісус з гробу воскресає.
Най воскресне тая слава, що 500 літ в степу спала,
Най воскресне тая слава, що 500 літ в степу спала.
Най воскресне, най прибуде, поміж українські люди,
Най воскресне, най прибуде, поміж українські люди.
Ви, стрільчики, пісню чуйте, в темнім гробі не сумуйте,
Ви, стрільчики, пісню чуйте, в темнім гробі не сумуйте
Ми могили ваші знаєм, квіточками уквітчаєм,
Ми могили ваші знаєм, квіточками уквітчаєм.
Квіточками, ще й вінцями, ще й рідними прапорцями,
Квіточками, ще й вінцями, ще й рідними прапорцями.
Гусар гуси зганяє
Гусар гуси зганяє, зганяє, та й на хлопців моргає,
Гой-я, го-я-я, та й на хлопців моргає.
Ой ви, хлопці-молодці, перекажіть дівочці,
Гой-я, го-я-я, перекажіть дівочці.
Най ся вона віддає, віддає, вона мене не діжде,
Гой-я, го-я-я,вона мене не діжде.
Накопала коріння, коріння, з-під білого каменя,
Гой-я, го-я-я,з-під білого каменя.
Полокала на ріці, на ріці, зчарувала всіх хлопців,
Гой-я, го-я-я, зчарувала всіх хлопців.
Та й кинула до жару, до жару, кипить корінь помалу,
Гой-я, го-я-я, кипить корінь помалу.
А ще корінь не скипів, не скипів, а вже гусар прилетів,
Гой-я, го-я-я, а вже гусар прилетів.
Чось до мене прилетів, прилетів? Як іс мене не хотів.
Гой-я, го-я-я, як іс мене не хотів.
Якби тебе не хотів, не хотів, то б до тебе не летів,
Гой-я, го-я-я, то б до тебе не летів.
А що ж тебе принесло, принесло? Ой чи човен, чи весло?
Гой-я, го-я-я, ой чи човен, чи весло?
Привіз мене сивий кінь, сивий кінь, до милої на поклін,
Гой-я, го-я-я, до милої на поклін.
Вже й Христос, вже й воскрес!
Красна дівонька сад підмітала, сад підмітала –
Вже й Христос, вже й воскрес!
Вже й воістину, вже й воскрес!
Сад підмітала, грядку копала, грядку копала –
Вже й Христос, вже й воскрес!
Вже й воістину, вже й воскрес!
Грядку копала, вино садила, вино садила –
Вже й Христос, вже й воскрес!
Вже й воістину, вже й воскрес!
Вино садила і говорила, і говорила –
Вже й Христос, вже й воскрес!
Вже й воістину, вже й воскрес!
Рости виноньку в гору високу, в гору високу –
Вже й Христос, вже й воскрес!
Вже й воістину, вже й воскрес!
В гору високу, в корінь глибоку, в корінь глибоку –
Вже й Христос, вже й воскрес!
Вже й воістину, вже й воскрес!
В корінь глибоку, жовту зродило, жовту зродило –
Вже й Христос, вже й воскрес!
Вже й воістину, вже й воскрес!
Жовту зродило, синьов зацвило, синьов зацвило –
Вже й Христос, вже й воскрес!
Вже й воістину, вже й воскрес!
Ой зацвіли фіялочки
Ой, зацвіли фіялочки, сизий цвіт –
Нема мого миленького, пішов в світ.
Писала би м за ним листи – не вмію,
Сказала би м писареві – не смію.
Поїхала би м до нього – боюся,
Бо там річка бистисенька – втоплюся.
Приїдь, приїдь, мій миленький – дрібний дощ паде,
Та кой на ще, я не знаю, за тебе піде.
Зайчику, зайчику, мій сивенький соколе,
Ані тобі заячику, куди би скочити,
Ані тобі заячику, куди би скочити.
Скочком, бочком, перевернися, гребінчиком розчешися.
Та й узуйся в черевички, пошукай си паняночку.
З котров схоч, то підскоч,
То в рожу, то в калину, то в калину, то в долину.
У матеріалі використано фрагменти інтерв'ю про великодні традиції на сайті ІА Дивись.info та дві публікації про гаївки на ресурсі «Локальна історія».
Нагадуємо, як святкували Великдень цьогоріч у Львові у Шевченківському гаю.
