Стратегія безбарʼєрного простору у Львові: чому важливо будувати інклюзивне суспільство
Створення безбар’єрного середовища — це більше, ніж просто усунути перешкоди, які ускладнюють життя. Це глобально переосмислити місто для створення інклюзивного суспільства, у якому кожен матиме рівні можливості для самореалізації, комфортного життя та зможе повноцінно брати участь у діяльності спільноти без обмежень. Це стосується не лише архітектурних рішень, а й доступу до освіти, працевлаштування, інформації, спілкування та соціальної взаємодії.
Колонка Назарія Бербеки — львівського девелопера, громадського діяча, депутата Львівської міської ради.
Інклюзія — це не тільки поріг
Інклюзивне суспільство — це те, в якому кожен, незалежно від фізичних можливостей, віку чи особливостей розвитку, відчуває себе рівноправним і цінним. І йдеться тут не лише про пандуси чи фізичний доступ до чогось. Це про залученість усіх людей до активного життя у суспільстві.
Сьогодні спостерігаю, що процес інклюзії запущено й українські міста роблять перші кроки на шляху трансформації та змін.
Політика інклюзивності у Львові
Можна впевнено сказати, що запит на політику інклюзії зароджується і люди більше почали приділяти цьому увагу. Нещодавно у Львові напрацювали Стратегію створення та розвитку безбар’єрного простору, яку мають реалізувати до 2030 року. Їі ціль — створити умови, в яких кожен львів’янин зможе реалізувати себе, отримати якісні послуги та знайти своє місце в житті. Стратегія власне про доступність у кожному аспекті життя.
Зокрема, минулого року у громаді встановили 55 підйомників та 45 пандусів, а також визначили 81 адресу на цей рік. Їх монтуватимуть біля житлових будинків, закладів освіти та медицини. Також у місті затверджені відповідні рекомендації для створення інклюзивного середовища, які базуються на чинних вимогах ДБН 2018 року та працюють спеціальні моніторингові групи, які контролюють весь процес встановлення.
Львів поступово стає зручнішим для всіх. Станом на кінець 2024 року 52% громадського транспорту в місті пристосовані для людей з інвалідністю, а 75% зупинок – повністю або частково доступні. На пішохідних переходах облаштовано понад 2 тисячі понижень бордюрів, аби пересування було комфортнішим для кожного. 69 переходів отримали освітлення, а 317 світлофорів – звукові пристрої, що допомагають орієнтуватись людям з порушенням зору.
Окрім цього, у місті створено управління забезпечення доступності осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення — а це 28% мешканців міста. Нове управління не лише контролюватиме впровадження заходів доступності, а й виступатиме замовником відповідних робіт. На 2025 рік вже заплановано 59 заходів, спрямованих на створення безбар’єрного середовища. Вважаю, що його поява — важливий крок, адже інклюзивність — складний і відповідальний напрям, який сьогодні є критично необхідний для повноцінного життя усіх мешканців.
Людьми для людей. Приклад Львова
Люди з інвалідністю часто залишаються «непомітними». І не тому, що переживають, як їх сприймає суспільство, а тому, що стикаються з бар’єрами на кожному кроці. Львів втілив в життя кілька вдалих проєктів, які допомагають таким людям вести активний спосіб життя.
До прикладу, на початку 2024 року компанія Uklon разом з мережею АЗК OKKO запустила інклюзивне авто для людей, які користуються кріслом колісним. Це спеціально оснащені автомобілі, які мають підіймач, рампу, спеціальні паски безпеки та кріплення для фіксації крісла колісного. Це дає можливість мешканцям комфортно й безпечно добиратись до потрібних локацій: в лікарні, торгові центри, заклади культури, чи ресторани тощо. І така послуга користується попитом — з 2024 року нею скористалися 2 тисячі 185 осіб.
Також у Львові відкрили перший в Україні безбар'єрний мистецький простір Zenyk art gallery, де подбали про комфорт кожного. Тут є пандуси та зручний заїзд для крісла колісного, продумані спеціальні ліфти, вхід до крамниці та доступ до усіх експонатів. Для людей із порушеннями зору є аудіогіди та підписи зі шрифтом Брайля, для відвідувачів з ураженнями слуху — медіаплеєри із сурдоперекладом. Подбали у просторі і про зручність матерів з малюками — облаштована кімната матері й дитини, а також дитяча кімната, щоб залишити малечу на час екскурсії.
Фізична доступність
Інклюзивність починається, насамперед, з подолання фізичних бар’єрів. Сходи, бордюри, високий транспорт — усе це ускладнює пересування людей з інвалідністю, для яких більшість міст залишаються архітектурно недоступними. Водночас вони впливають на старших людей, батьків з маленькими дітьми та інші маломобільні групи населення. Тому простір навколо нас потрібно змінювати і модернізувати під сучасні потреби.
Приємно бачити, що у нових міських та бізнес-проєктах зручності для маломобільних людей стали нормою. Натомість із наявною інфраструктурою, зокрема історичними будівлями, ситуація складніша — адаптовувати їх дещо проблематично. Містам без великої кількості історичних пам’яток досягти мети легше. Львову у цьому плані складніше. Тут потрібно працювати комплексно. Важливо розробляти державні, міські та регіональні програми, які допоможуть пристосовувати вже існуючий фонд для інклюзії.
Це виклик, на який маємо відповісти вже сьогодні. Адже через війну кількість людей з інвалідністю зростає і вони потребуватимуть безбар’єрних міст, комунікації та послуг.
Залученість у бізнес та соціальне життя
Головним принципом інклюзивного суспільства є рівність. Окрім фізичної доступності, кожна людина має право реалізувати себе, працювати і відпочивати так, як вона хоче.
Спостерігаю, що останніми роками повернення наших військових з війни мотивувало багато бізнесів звернути увагу на фізичну та ментальну інклюзивність. І тут вже йдеться не лише про соціальну відповідальність бізнесів, а про нову норму — змінювати навколишній простір, цінувати перш за все людину і її прагнення жити повноцінним життям.
Все більше компаній та організацій вчаться та починають свідомо працювати над інклюзивністю. Роботодавці адаптовують робочі місця, створюючи умови для людей з інвалідністю. Кафе та ресторани забезпечують доступність до закладу, розробляють меню з урахуванням алергенів та спеціальних дієт. Галереї та музеї підтримують творчих людей з інвалідністю через виставки та майстер-класи. Таких прикладів доволі багато і це тішить.
Культура інклюзивності
Важливо зрозуміти, що трансформація суспільства в інклюзивне — завдання довгострокове. Вона потребує часу та послідовних зусиль, як до прикладу проведення тренінгів, роз’яснень, підтримка лідерів думок і пояснення важливості інклюзивності через реальні історії інших міст. Цей процес потребує терпінням та систематичної роботи над створенням цілої культури поведінки людей. Звісно містяни можуть чинити спротив через нерозуміння необхідності таких змін. Наприклад, нещодавно у Львові ми стали свідками ситуації, коли деякі мешканці агресивно реагували на зміни у своєму будинку, а подекуди навіть самовільно зносили пандус. Зокрема у таких випадках мають бути розроблені чіткі правила встановлення конструкцій, а також ОСББ повинно пояснити потребу змін іншим мешканцям.
Безбар'єрність у Львові поступово покращується, але залишається багато викликів. Зокрема, як адаптувати старий житловий фонд, що робити з бруківкою та високими бордюрами, як повністю адаптувати транспорт? Питання відкриті і наразі вирішуються ситуативно. Місто рухається у правильному напрямку, але для повної безбар’єрності та інклюзивності потрібно ще багато змін.
Матеріали у рубриці «Погляди» є відображенням виключно точки зору автора, яка може бути як об'єктивною, так і суб'єктивною. Редакція може не поділяти думок і поглядів, викладених тут та не несе відповідальності за достовірність й тлумачення викладеної інформації, натомість виступає виключно платформою для розміщення матеріалу.
