Дарувати нерухомість дитині: турбота чи пастка?
У батьківському бажанні дати дитині «свій дах над головою» немає нічого дивного. Навпаки: у нашому суспільстві це часто вважається найвищим проявом любові й відповідальності. І дарування квартири синові чи доньці сприймається як логічний крок: «Це ж для неї, це ж на її благо». Проте як рієлтор я бачу: навіть найкращі наміри можуть призвести до доволі непростих юридичних наслідків.
Колонка львівської ріелторки Оксани Савули.
Іноді така «турбота» може стати справжнім обмеженням — як для дитини, так і для батьків. Переваги є — і вони очевидні:
- Майно юридично закріплюється за дитиною. Це означає, що у випадку розлучення, боргів або будь-яких правових суперечок ніхто інший не зможе претендувати на це житло.
- Відсутність податку на дарування. Якщо нерухомість передається між близькими родичами — податки не сплачуються, і це вигідно.
На перший погляд — одні плюси. Але… Найважливіший нюанс — обмеження у розпорядженні майном. Коли квартира належить неповнолітній дитині, ви більше не можете вільно розпоряджатися цим житлом. Продати, обміняти, подарувати чи навіть здати в оренду — усе це можливо лише з дозволу органів опіки.
І тут починається найскладніше. Уявімо типову ситуацію: сім’я хоче продати цю квартиру, щоби купити нову — більшу, у кращому районі або з кращими умовами. Але держава запитує, чи справді нове житло покращує житлові умови дитини? Чи не є це рішенням на користь батьків, а не самої дитини? Чи доведено документально, що це — в інтересах малолітнього власника? І навіть якщо батьки щиро впевнені, що діють правильно, опікунська рада може відмовити. Бо не переконана. Або — бо бракує довідки, оцінки, акта обстеження нового житла, згоди іншого з батьків тощо.
Маю реальні кейси, коли такі дозволи чекали по кілька місяців, а угоди зривались. Іноді — остаточно. Держава дуже обережно ставиться до захисту прав дитини — і це правильно. Але ця обережність обертається складними процедурами, які зупиняють дії родини.
Тож чи варто дарувати житло дитині зараз? Іноді кращим рішенням буде залишити квартиру у власності батьків, а в майбутньому оформити заповіт або спадковий договір, чи внести дитину до спільної власності з умовами користування.
Це залишає гнучкість — особливо, якщо ситуація зміниться, родина переїде, або з’явиться нова житлова потреба. Бо в сучасному світі здатність оперативно ухвалювати рішення — це теж турбота. Дарування — це, без сумніву, акт любові. Але він не має ставати актом обмеження.
Подбайте про майбутнє дитини з урахуванням усіх можливих сценаріїв. Бо ваша турбота має захищати, а не зв’язувати руки.
Матеріали у рубриці «Погляди» є відображенням виключно точки зору автора, яка може бути як об'єктивною, так і суб'єктивною. Редакція може не поділяти думок і поглядів, викладених тут та не несе відповідальності за достовірність й тлумачення викладеної інформації, натомість виступає виключно платформою для розміщення матеріалу.
